Собака Баскервілів - Артур Конан Дойль

- Саме через цю небезпеку. Така вже вдача в сера Генрі. Якщо ви не скажете чогось певнішого, то я побоююсь, що мені не вдасться забрати його звідси.

- Я не можу сказати нічого певного, бо просто нічого не знаю.

- Тоді дозвольте запитати вас іще про одне, міс Степлтон. Якщо ви тоді більше нічого не хотіли сказати мені, то чому боялися, що ваші слова почує брат? Тут немає нічого такого, що не сподобалось би йому чи будь-кому іншому.

- Мій брат не хоче, аби Холл стояв порожнім: він думає, що це зашкодить бідному людові на болотах. Він страшенно розлютився б, якби дізнався, що я хочу випровадити звідси сера Генрі. Однак я виконала свій обов’язок і не скажу більше нічого. А тепер мені треба йти, бо він, побачивши, що мене немає, може запідозрити, що я розмовляла з вами. На все добре!

Вона обернулась і за кілька хвилин зникла серед брил, а я, сповнений якогось неясного страху, попрямував до Баскервіль-Холла.

Починаючи з цього дня, я викладатиму хід подій за своїми листами до містера Шерлока Холмса, що зараз лежать переді мною на столі. Одна сторінка загубилася, але решта повністю збереглись і передадуть усі мої почуття та підозри набагато точніше, ніж я зробив би це сам, покладаючись лише на власну пам’ять, хоч із неї ще не стерлися ті трагічні події.

Баскервіль-Холл, 13 жовтня.

Дорогий Холмсе!

З моїх попередніх листів і телеграм ви дуже добре знаєте про все, що скоїлось останнім часом у цьому чи не найбільш забутому Богом куточку світу. Що довше тут живеш, то більше в душу тобі проникає похмурий настрій цих боліт із їхніми неосяжними просторами, не позбавленими навіть якоїсь лиховісної краси. Варто мені вийти на них, і я відчуваю, що останній слід сучасної Англії залишився десь позаду, а замість неї всюди бачиш лише сліди осель та праці первісної людини. Усюди натрапляєш на житла цього давнього племені, на його могили й високі стовпи, що позначали, мабуть, місця його капищ. Дивишся на ці сірі кам’яні хатки, розкидані на схилах пагорбів, зритих ровами, й забуваєш, у якому столітті живеш; якби раптом під низьким гранітним склепінням з’явився кошлатий, убраний у звірячу шкуру чоловік і напнув лук із кремінною стрілою, ви відчули б, що його присутність тут доречніша, ніж ваша. Дивна річ, що ці люди так густо селилися в тутешній неродючій місцині. Я не археолог, але мені здається, що то було не войовниче, а пригноблене плем’я, яке задовольнялося тим, чим гребували інші.

Проте все це аж ніяк не стосується мети мого перебування тут і зовсім, мабуть, нецікаве для людини з таким практичним розумом, як ваш. Я й досі пам’ятаю вашу цілковиту байдужість щодо того, чи Сонце обертається навколо Землі, чи Земля навколо Сонця. Отож краще повернуся до подробиць, пов’язаних із сером Генрі Баскервілем.

Останні кілька днів ви не діставали моїх листів лише через те, що розповідати мені не було про що. Але сьогодні сталася дивовижна річ, про яку я розкажу вам далі. Насамперед я хотів би переповісти вам інші обставини справи.

Одна з них,- хоч я мало розповідав про неї,- це втікач-каторжанин, що переховується на болотах. Є всі підстави вірити, що він нарешті забрався з тутешніх місць, на превелику радість одиноких фермерів. Із дня його втечі з в’язниці минуло два тижні, й відтоді про нього ні слуху ні духу. Неможливо уявити собі, щоб він увесь цей час міг жити на болотах. Схованку, звичайно, знайти там неважко. Будь-яка з отих кам’яних хатин може слугувати йому схованкою. Але без їжі тут не проживеш - хіба що він ловить і ріже овець. Ні, він, здається, забрався з цих місць, і фермери тепер сплять спокійно.

Ми, четверо дужих чоловіків у Баскервіль-Холлі, зможемо, якщо треба, оборонити себе, але мушу вам признатися, що мене хвилює думка про Степлтонів. Вони живуть за кілька миль від найближчих сусідів - покоївка, старий лакей, сестра і брат, не бозна-який силач. У лабетах цього злочинця з Нотинґ-Хіллу, якщо він надумає вдертися до їхнього будинку, вони будуть безпорадні. Ми з сером Генрі тривожилися за них і навіть хотіли, щоб конюх Перкінс ночував у них, але Степлтон і слухати про це не хоче.

Річ у тім, що наш друг-баронет починає всерйоз цікавитися своєю красунею-сусідкою. Тут немає нічого дивного, адже такий жвавий чоловік неодмінно нудьгуватиме в цій глухомані, а вона - дуже гарна й чарівна дівчина. В її вдачі є щось рідкісне, екзотичне, на противагу байдужій натурі її брата. Але водночас у ньому палає якийсь прихований вогонь. Він, напевно, має великий вплив на сестру, бо мені не раз доводилось перехоплювати погляди, що їх вона кидає на брата під час розмови, немовби чекаючи на схвалення своїх слів. Сподіваюся, що Степлтони між собою ладнають. Цей сухий блиск у його очах і ці тонкі, міцно стулені вуста свідчать про тверду, а може, й сувору вдачу. В усякому разі, ви б зацікавилися ним.

Він з’явивсь у Баскервіля того самого дня, коли я вперше його зустрів, а вранці повів нас обох подивитися на те місце, що дало витоки легенді про несамовитого Х’юго. Ми пройшли кілька миль у глиб боліт і опинилися в такій понурій місцині, яка сама собою могла б породити таку історію. Вузенька стежка, що пролягала між двома гранітними стовпами, вивела нас у невеличку долину, порослу білою пухівкою. Посередині її стримлять дві величезні скелі, що звужуються вгорі й нагадують велетенські ікла якогось чудовиська. Все це точнісінько відповідало описові сцени тієї давньої трагедії. Сер Генрі зацікавлено озиравсь і розпитував Степлтона: невже той справді вірить у можливість надприродного втручання в людські справи? Говорив він недбало, проте ставився до цього, судячи з усього, дуже серйозно. Степлтон відповідав стримано - видно було, що він не договорював до кінця і щадив почуття молодого баронета. Він розповів нам про декілька випадків, коли цілі сім’ї постійно зазнавали якогось незбагненного лиха, й після того в нас з’явилося враження, що він теж