Прийдімо, вклонімося - Мушкетик Юрій

Олег сів на сходинці (єдиній) ганку. Вже потім перейшов у дощату прибудову до хлівчика, де було достатньо світла, й ліг на тапчан. Нічого не записував, тільки гортав, читав. На зовнішній вигляд аркушів, зшитих товстою суровою ниткою, майже не звернув уваги. Це була якась дуже давня конторська книга, без початку, пристосована під записи, перекреслена двома поперечними лініями, вгорі кожного аркуша сіріло (вицвіло від часу) двоє слів "ГОДЬ> і "АКТЬ №".

На першій сторінці чорним чорнилом, гарним, але якимось скутим почерком, було написано:

сїюль 1883. Іполит Тростина".

На другій сторінці, тим самим каліграфічним почерком, але значно більшими літерами:

АКТЬ

Заштатний Миколаївський чоловічий монастир, рік 1789.

,3 дозволу Чигиринського деканату і настоятеля св. церкви Миколая написано.

Дозволено заактувати в монастирських книгах: головних призвідців подій, що відбулися в тутешніх місцях — володаря Чигиринського староства князя Анто-нія Яблуневського в рік 1765, 67, 68. А також ними со-діяне.

Для покаянія прийдешніх перед Господом Богом Всевишнім і владиками земними.

За гріхи великі: батьків і братів наших, Господу Богу помолимось. Амінь!

Да покориться менший старшому, син батькові, нерозсудлива більшість розуму меншости, озброєній силою закону і меча. Амінь!.."

Шалено лементували стрижі — робили останні обльоти обійстя перед тим, як покинути його, десь у— кущах сокоріла курка, по вулиці протарабанила бідарка, зупинилася навпроти двору — бригадир загадував Марії на роботу, на буряки ("постягало їх, треба пробить швиденько, не сьогодні-завтра жнива"),— сварився з Чорним. Олег ледве чув ту сварку, здається, Василь Горді-йович просив коня привезти дров, той не давав (посилався на ті ж жнива), слово по слову, спалахнула лайка ("нехай тобі возить дрова твоє всране емгебе", "ти оце так, оскорбляет совєцькіє органы, я напишу", бригадир злякався: "Та Бог з тобою, дам уже в неділю тобі якусь клячу". "Не клячу, а коняку") — і все це краєм уваги.

"Великі отці наші православної церкви ще в 1596 році, підкорившись волі короля Сигізмунда III, заявили про свою волю об'єднати православну церкву з римською. Звідтоді й понині ллється безвинна кров братня, незгода простих отців церкви з проізволом старших, одноосібна вільність козацька, яка вже давно згасла, пан-щизна з її долеглостями в тутешнім краю, непокірливість та ослушливість посполитих — все це призвело до лиха.

Записую не з голови власної, а користуюся гомоном людовим, яко й велено.

А з гомону того чутно:

' "Якби не унія, най кожен в своїй вірі народжується".

€ Нехай пани (пани) скасують свої закони нелюдського знущання над людом смиренним".