Наша Донеччина - Мінович Олександр
Одні других не жаліли і не перед чим не зупинялися.
Остаточно розділив країну Помаранчевий Майдан. Донецький Янукович потерпів поразку, яка сприйнялася багатьма на Донеччині немов власна ("наших обіжають"). Тепер сепаратизм став глибоко пускати коріння. По-справжньому ніхто з цим не боровся. Складається враження, що київське керівництво боялось, або не хтіло лізти у "вотчину" донецьких, дало їм повну свободу дій.
В 2005 році я бачив величезний, майже двометровими літерами, напис на бетонному паркані в центрі Донецька: "Донєцкая Незавісімая Рєспубліка". Ніхто й не збирався його стирати. Важливо було те, що лозунг цей був прямо біля контори управління Служби Безпеки в Донецькій області. Кожен день його працівники проїжджали повз і навіть вухом не вели – видно не помічали в такому чогось надзвичайного.
Мені приходилось не раз бувати в цьому управлінні. Був захисником у справі. Часто мінялись слідчі. Начальник слідчого відділу пояснював тим, що десь у шахті відкопали нову гору трупів, і досвідчені слідчі потрібні були для роботи з цим злочином. Було дивно – газети про таке чомусь не писали. Мовби хтось не хотів виносити сміття з хати на люди.
На моїх очах Донеччина після того Майдану почала підніматися. Швидко почали будуватися-ремонтуватися дороги, супермаркети, нові житлові квартали, стадіони. Донецьк, а за ним деякі інші населені пункти стали преображатися в кращу сторону. Ніби спохватилися місцеві господарі, що програють у зовнішності й інфраструктурі іншим областям. До цього було – не проїхати, не пройти. Вигляд був – ще той.
Люди стали гордитися заслужено своїм краєм.
Однак біда була не за горами…
Війна розірвала Донбас, залила кров'ю, ненавистю, ворожістю, принесла горе й страждання, вбила-скалічила не тільки тіла, а й душі. Одні стали на бік "руського міра" – інші за Україну. Ті, хто недавно жив в злагоді по-сусідськи, стали ворогами. Хтось подався в Росію, хтось в Харків та Київ, а хтось залишився жити під гулом снарядів. Брат перестав спілкуватися з сестрою, батько з сином.
Війна стала страшним випробуванням для людей Донеччини й Луганщини, їхнім великим горем…
Далі голосами донецьких людей, підслуханими мною:
– Якби не ваші Майдани – не було б війни! Жили б собі мирно й горя не знали…
– Якби не Янукович – не було би й Майданів! Не треба було голосувати за "зека!"
__ __ __
– Чого ваші правосєки-бандєровци до нас посунулись?
– А чого ви на референдуми побігли, казачков навезли-напустили, зброю в руки взяли? При Україні вам жилося погано?
__ __ __
( Ще десь за два роки до війни по всій країні та особливо в Криму й на Донбасі, були розвішені білборди: "Референдум – шлях народу до народовладдя" і наче з підказкою, що це – український вибір. Багато хто дивувався: нащо така агітація? нащо так її багато? хто вклав такі великі гроші в якусь непотрібну справу?...
Немовби зарання готували, немовби зарання знали, як будуть розвиватися події, немовби загодя знали, чим будуть прикриватися…)
__ __ __
– Єсли Україна вєрньотся, спалю хату і падамся в Расєю!
– Скатєртью дарожка – там тебе чекають. Гляди, аби назад не прибіг, а хати вже не буде.
__ __ __
(На початку війни значна частина жителів Донбасу виїхала в Росію. Згодом багато повернулося. Виявилось – не так там, як малювалося в уяві і під впливом пропаганди, не все підходить, а дещо є навіть таким, яке заставляє повернутися до спаленої хати.
Ходив у той час анекдот: собака перебігла через наш кордон в Росію, через тиждень вертається назад. Прикордонники питають:
– Що так швидко? Не сподобалось?
– Нема на шо дивитися – все, як у нас, тільки погавкати не дають…
Насправді, напевно, не все, як у нас, коли вертаються)
__ __ __
– Хачу расєйскій паспорт і пєнсію іхнєю – ана уж точна пабольше украінской будєт.
– От і шуруй туда – там і получиш своє.
__ __ __
– Нє хатім вашєй мови, у нас свая єсть, расєйская. Чево нам силою нав'язиваєтє?
– І хто тебе заставляє?... Говорив і говори собі – мішає йому хтось…
__ __ __
( Відразу після Революції Гідності було внесено зміни в законодавство про мови. Для Донбасу це було наче сірник, кинутий в бочку солярки. Цим вміло скористалися проросійські агітатори.)
__ __ __
– Єсли би нє Путін і наші апалчєнци – всєх би сдєсь бандеровці пєрєрєзалі…
– А чого ж в Маріуполі чи Краматорську нє пєрєрєзалі? Там же немає ваших апалчєнців. І, замітьте – тихо мирно, ніхто нікого не вбиває. Живуть собі люди, як жили… з тих, хто залишився, ніхто втікати не збирається.
__ __ __
– В Украінє ідьот гражданская война…
– Без вашої "расєї" ніякої війни не було б. Немає ж її в Слов'янську або Лимані, а люди там ті ж самі. А от Росія громадянську війну веде.
– І гдє?
– Гдє-гдє… В Сирії… Одні (регулярні) за Асада, а інші за ІДІЛ, а група Вагнера, мабуть проти всіх – хто заплатить. Ваш Путін сам признався на своїй пресконференції, що на боці ІДІЛ воює більше чотирьох тисяч російських громадян. Якщо політик каже чотири – множ на десять, не помилишся. От тобі й "гражданская"… Яку величезну силу людей там вже згубили…)
А то ще й такі розмови:
__ __ __
– Як же так вийшло: в Слов'янську були проросійські боєвики в повному оточенні, могли тримати їх там, поки сили не скінчаться. Аж раптом!... Раз! – і розкрили кільце! Всіх нащось випустили… Ще й зі зброєю!... Аби, значиться, рознесли війну по всьому Донбасу. Вони собі виходять, а наші й пальцем не поворухнуть… Це як?... Це що було?... Це хто дав такий наказ?... Це хто з ким домовився?... Хіба то не зрада?
– …???
__ __ __
– А аеропорт?... Там, що було?... Навіщо було посилати на завідому смерть стільки молодих хлопців?... Який смисл?... Розвалини пристріляні звідусіль боєвиками захищати?... Для чого?... Як взагалі таке може бути, що нове наше поповнення з боєприпасами та всім необхідним потрапляло в аеропорт через блок-пост російських найманців? Які не тільки наших пропускали, а ще й за кермо машини сідали. Це, що спеціально патріотів позбавлялися?... Хто придумав таке?... Хто відповість за таке?
– …???
__ __ __
– Як же цю кляту війну закінчити?
– Ввести миротворців – і діло з кінцем.
– Путін же проти…
– Ну й що… Он між Азербайджаном і Вірменією війну в один день закінчили… Немов хтось всесильний вмішався… Ніяких тобі довгих переговорів, ніяких засідань, узгоджень… Ще вчора воювали – сьогодні мир уклали… Не обійшлося без чиєїсь великої руки… явно не обійшлося… А для нас, видно, інші плани, не знаходяться для нас чомусь такі, щоб зупинили цю бійню… Напевно, немає в нас справжніх помічників…
– Чого ж немає, а санкції ж ввели…
– Санкції… санкції… Бачим – не помогли вони. Аби на Заході хтіли Путіна зупинити то "Свіфт" відключили б, або перестали зовсім нафту в Росії купувати чи закрили б для них порти, аеропорти… Замість цього дали керченський міст збудувати – не обійшлося там без західних технологій. Газопроводи дозволили провести – з півдня й з півночі – не один і не два. Схоже не так вже й думають про нас…
__ __ __
– Ватніки ви, що з вас візьмеш?
– От пожив би з наше і в нас – побачили ким був би… Знаєш: хто чий телевізор дивиться – той так і мислить. Попробуй розберися – де не брешуть, де істина. Навалюють на тебе, аж дим з вух іде…
__ __ __
– Донбас – відрізаний кусок. Не треба він нам… Немає там українців справжніх... Хто хотів, той виїхав звідти. Не потрібно їх назад приймати, вони вже духом "вєлікава рускава міра" пройнялись, зазомбували їх там.
– А ти мене спитав?... А ти взнав чого я не виїхав?... А може в мене стара лежача мати, яку кинути не можу?... А скільки то людей не виїхало, бо не можуть кинути насидженого місця, домівки, могил, родину, те – до чого звикли змалечку?... І, може, не для "расєї" зосталися, а зі страху перед незвіданим, перед невідомо чим… Де й хто їх чекає?...Ти про таке думав?
– А мене, біженця, ви спитали?... Хочу я повернутися додому чи ні?... Хочу жити там, де народився, виріс, в школу ходив, де кожну травинку знаю, кожну стежку з заплющеними очами знайду?... Мене запитали?
__ __ __
– Давайте я вам розповім – все, як було насправді…
– Не тре нам – ми самі знаєм…
Олександр Мінович
