Нюренберзьке яйце - Коцюбинський

Повiрив суд­дя, що Гельє справ­дi збо­же­во­лiв, i зве­лiв всiм ро­ди­чам Пет­ра зiб­ра­ти­ся, щоб при них ви­пи­та­ти йо­го i вже на­пев­не за­вi­ри­ти­ся, що вiн бо­же­вiльний,

В виз­на­че­ний день зiб­ра­лись в суд­дi всi ро­ди­чi Пет­ра Ге­льє. Пос­ла­ли в тюр­му за ним i не­за­ба­ром при­ве­ли йо­го.

Вiн увiй­шов до за­ли з по­ва­гою. Очi йо­го ди­ви­лись яс­но та ро­зум­но. Ли­це сi­яло ти­хою ра­дiс­тю. В ру­цi три­мав вiн не­­ве­ли­ку штуч­ку, схо­жу до яй­ця, в кот­рiй щось сту­ко­тi­ло.

- Панове суд­дi, - ска­зав Пет­ро, - от чо­го ме­нi так ба­жа­лось дiс­та­тись до тюр­ми! Ми з моїм при­яте­лем-iта­лi­ян­цем дов­го вчи­лись ме­ха­нi­ки, дов­го роз­ки­да­ли ро­зу­мом та роз­див­ля­лись, як зроб­ле­нi дзи­га­рi на баш­тах, i на­пос­лi­док са­мi на­­ва­жи­лись зро­би­ти та­кий го­дин­ник, тiльки ма­ленький. При­ятель мiй пос­та­чав ме­нi книж­ки, ра­див де в чо­му, а я взявсь до ро­бо­ти. Змо­ви­лись ми мов­ча­ти, нi­ко­му й не на­тя­ка­ти про на­шу ро­бо­ту, бо зна­ли, що без глу­зу­ван­ня не обiй­деться. Оп­рiч сього, в Ню­рен­бер­зi чи­ма­ло зруч­них ме­ха­нi­кiв, i я бо­яв­ся по­ка­зу­ва­ти свою ро­бо­ту, щоб хто ча­сом не по­ко­рис­ту­вавсь моєю дум­кою, на­че своєю. Те­пер, ко­ли моя пра­ця скiн­че­на, - не маю з чим таїтись.

З си­ми сло­ва­ми вiн по­ка­зав ма­шин­ку. То був го­дин­ник, чи ню­рен­берзьке яй­це. Так наз­ва­ли йо­го, бо був схо­жий до яй­ця. Всi суд­дi i хто лиш був в за­лi з за­чу­до­ван­ням ди­ви­лись на го­дин­ник Пет­ра Гельє, а вiн кож­до­му роз­ка­зу­вав, як той го­дин­ник зроб­ле­ний.

Жiнка та си­ни за­со­ро­ми­лись i по­ча­ли пе­реп­ро­шу­ва­ти ста­ро­го; доч­ка пла­ка­ла з ра­до­щiв, а зять пе­ре­ко­нав­ся, що в ма­шин­цi не­ма не­чис­тої си­ли.

Скоро вiст­ка про но­вий го­дин­ник ро­зiй­шлась по цi­ло­му Ню­рен­бер­зi, по­ча­ли всi по­ва­жа­ти мiд­ни­ка Гельє.

1891