Стрітеньська казка - Нагорняк Володимир

(до Василька). Медок полюбляєш?
ВАСИЛЬКО. Та скільки завгодно!
БАБУСЯ. Липень прислав.
ДІДУСЬ. Лише після нього аж золотився хлібами Серпень. (до Василька). Оце, скажу тобі, внучку, трудяга: ні дня не спочине – ні вихідних, ні свят. Хіба що аж у кінці свого правління – на обжинках –
звеселить душу піснею за повно вісним столом…
БАБУСЯ. І правильно! Має право – заробив!
ДІДУСЬ. А я що— Хіба щось проти говорю— Але не серпневі обжинки з піснями, а вересневе птаство, що розпочинало свої збори в далекий вирій, і будоражило світ, і будило старого Мороза.
БАБУСЯ. Ох, і мерзив же він за це Осінь, аж сльозилася–сльотилася… І Вересню припадало на горіхи…
 
                           Ляльковий театр
       МОРОЗ. У роках же, а мала дитина наче – за пташками бігає.
ОСІНЬ. Каже: — У вирій збираю… —
МОРОЗ. А без нього вони не полетять?!
ОСІНЬ. Каже: — полетіти-то, вони полетять – чи захочуть повертатися?..
МОРОЗ. Та куди вони подінуться?!
ОСІНЬ. Каже…
МОРОЗ. Каже-каже!.. А я скажу: менше його слухай та потакай, зрозуміла?!
 
         Драматичний та ляльковий театри одночасно: драматичний театр – коментар, ляльковий театр – відеоряд.
       ДІДУСЬ. Ой, та що тому Вересню— Гримне, бувало, коли до живого дістане, Мороз на нього снігами та приморозками, але поки цей гнів крізь Весну та Літо, та дійде до Вересня – лагідним дощиком робиться.
БАБУСЯ. Жовтень, другий син Осені, художник-художник. Розмальовує все-все, і кольори підбирає, котрі сам захоче. Але якісь його художества бездушні, неживі – не те, що в юного Квітня; та й то до Листопада…
ДІДУСЬ. Щоб Листопад потім всі ці малюнки, всі ці творчі жовтневі безсоння не затоптав у болота та калюжі.
БАБУСЯ. Допоки не вгамує його Грудень, та й не без допомоги старого Мороза. Будити серед ночі. А кому це сподобається, га?!
 
 
                                                      Дія друга:
                      Стрітення
                                                                   
                                                                 Ляльковий театр
                                                              Мороз зустрічає Зиму.
       МОРОЗ. Дочко, давненько я Весну не бачив. Морозенки полетіли в гості її до нас запрошувати.   Приготуйся, прибери трішечки                                                                 
        ЗИМА. Добре, тату. Вже іду.
                     Іде. Назустріч Лютий.
           ЛЮТИЙ. Як— Сьогодні начебто нічого…
ЗИМА. Хоч на день втихомирся: Весна прибуде – моя сестра, твоя тітка…
ЛЮТИЙ. Ой, вічно так! А скільки в мене тих днів?
ЗИМА. Не зрозуміла!
ЛЮТИЙ. Сказано уже. Буду тихо.
ЗИМА. Ото ж то!
                 Розходяться. Виходить Мороз.
           МОРОЗ. Морозенки прилетіли… Скоро буде і найменшенька…
                 Позаду Мороза, непомітно для нього, приземляється Весна.
ВЕСНА. Добрий день, тату!
МОРОЗ. (здригнувшись) Ой, налякала! Добрий день, донечко! (обнімаються). А ось і сестра Зима іде.
 
Підходить і обнімається з Весною Зима.
Драматичний театр:
ДІДУСЬ. Зима з Весною зустрічаються.
БАБУСЯ. Та ви це бачили: сонце сяє, а сніг мете.
ДІДУСЬ. Випадає це народне свято на 15-те люте.
              Ляльковий театр
                   Весна прощається з Морозом та Зимою
            
          ВЕСНА. Темніє так швидко. Полечу я, мабуть, до себе.
МОРОЗ. Спасибі, дочко, що навістила (цілує)
ЗИМА. До побачення, сестричко! (цілує)
             Весна полетіла. Мороз та Зима зайшли в будинок. Але недовго Весна летіла – перетнув їй дорогу білою пеленою Лютий, і не пускає.
         ВЕСНА. Ти чого тут бешкетуєш— Дорогу давай!
ЛЮТИЙ. Нікуди ти, красуне, не полетиш, допоки моєю дружиною стати не згодишся…
                   Чеше свою бороду Лютий: ні землі, ні неба не видно.
        ВЕСНА. Пожартував і досить: вдома у мене ще роботи багато.
ЛЮТИЙ. Не жартую: жоною мені станеш!
ВЕСНА. Ти що, племінничку, умом об землю тріснувся?!
ЛЮТИЙ. Постій, подумай – сказав же, далі не пущу…
ВЕСНА (задумавшись, потім стрепенувшись). Хоч бороду зняв би! Подивися в дзеркало, чи навіть в річку – на діда якогось схожий. Поголися, бороду знімеш – приходь, поговоримо…
ЛЮТИЙ. Завтра вранці буду (здіймається, відлітає геть).
ВЕСНА (про себе). Тьху, напасть! Ага, потрібен ти мені, ну, просто жити без тебе не можу, тьху!
                               Відлітає Весна. Безалаберно злітаються Горобці¸ і, буквально через мить після них, повертається Лютий.
          ЛЮТИЙ (лютує) Х-ху-у-у-ух-у!!! Х-ху-у-у-ух-у!!!
ГОРОБЦІ. Ців! Ців! Ців! (хватаються в кучугури).
ЛЮТИЙ. Х-хо-о-оох-х!!! Спочину (лягає на кучугури). Весна?.. Ну, ти ще в мене, красуне тітонько, потанцюєш! Ти тільки заміж за мене вийди… потанцюєш… Буду я, Лютий, тобою, Весною, правити!
І ніяких там тобі квіточок-травиночок – сніг аж до літа! А то і далі!!!
                   Ляльковий театр
                           Зміна декорацій – будинок Весни. Перший ранок. Горобці.
        ГОРОБЦІ. Ців-ців-ців! Чув-чув-чув! Весна… заміж… Лютий… потанцюєш… правити… до літа… до літа… а то і далі, ців!
                     Виходить з будинку Весна.
           ВЕСНА. Що це ви тут, вертихвости – ні світ, ні зоря, — такий лепет підняли?!
ГОРОБЦІ. Ців-ців-ців! Чув-чув-чув!
 
         Холод, сніг, шум – раптово прилітає Лютий, накидається на Горобців.
ЛЮТИЙ (на Горобців) Ки-и-шиш, нечисть, звідси!!! (Горобців як здуло) Ну, Весно, слова свої не забула?
ВЕСНА. А ти свої— Не забула. Що з бородою?
ЛЮТИЙ (сердито). Далась тобі моя борода!
ВЕСНА. Як хочеш, як хочеш…
ЛЮТИЙ. Зустрінемося завтра.
                Лютий відлітає.
           ВЕСНА (про себе) Ага, завтра… А як потрібен ти мені, ну, просто жити без тебе не можу, тьху! Березню!!!
                Весна заходить в будинок.
                            
           Ляльковий театр
             Пройшов день – вимикається і потім вмикається освітлення сцени. 1 2 3 Завантажити цей текст Інші твори цього автора:Чукалка про те як Два Гаврили Зайця ЗловилиКамо грядешіСонце в кавунахЧумацький шляхПівникова наукаЩе 22 твори →Дивіться також:Біографія Володимира Нагорняка