Essai de deconstruction (спроба деконструкції) - Прохасько Тарас
Мені там дуже сподобалося, я винаймав номер у кулеметному дзоті, вже за цитаделлю, ніби окремий будиночок. Одного разу Анна чекала мене в ньому кілька днів, коли я рушив пішки далі в гори, вбік від колії, вслід за якоюсь експансивною популяцією, залишивши Анну, котра поїхала зі мною на цілий польовий сезон. Іншим разом ми були там узимку, відразу після Різдва. Були страшенні морози, ми їздили на санях, сани ночували в кімнаті, стіни довго розмерзалися, Анна їла сніг, ми опалювалися на горі, гріли одяг біля печі перед тим, як вбратися, всі говорили тільки про мороз, Анна не дозволяла собі курити, дзеркало висіло якось високо, і вона, розробляючи серію актів для нового альбома фото графій, мусила ставати на крісло, і я дивився на її дивовижні пози, на грубезні капчурі на ногах, напалюючи піч до світіння кахлів вилежалими буковими дровами, ми мали з собою багато ґрейпфрутів, робили зі знятої шкірки попіль нички для ліжка, пообвітрювали губи і поморозили руки, шклянку із спиртним треба було перехиляти далі за губами, бо вони пекли від спирту, а в руки Анні я втирав крем, хоч ми мусили робити на ліжку шатро з ковдри, нагріваючи собою хоч трохи повітря, запах крему завжди перебивався запахом Анни і моїм. Якось ми купили трохи заморожених сливок. Змерзлі, вони майже такого смаку, як і свіжі. Коли ж розмерзалися, то ставали зовсімзовсім іншими. Ми думали, що теж перероджуємося щоразу, коли відігрівалися після наскрізного холоду, який робив болючовідчутною кожну клітинну стінку цілого тіла. З протилежного від станції боку гори дорога, обсаджена дуже чорними на тлі снігу покруче ними сливками, вела від цитаделі у тісний з вигляду закуток, подібний на кімнату, бо зі всіх боків замкнутий скелями. Але там вміщалося озеро, досить велике. На березі стояло кілька дуже мальовничих хаток, в одній був шинок, навпроти кожної хатки був довгий дерев’яний пірс з прив’язаними човнами. Трохи далі, вздовж берега, далеко одна від одної, виглядали з гущавини гірської сосни двоповерхові вілли — рештки передвоєнного санаторію. Виявляється, пансіонат пані Вікі був останнім з цілої низки.
Я ще не знав, де оселюся, а ентомолог, рекомендуючи саме те місце, сказав, що у пані Вікі всі такі ж утікачі, як я. Прізвище мого діда досить відоме і популярне. Пані Вікі поселила мене у себе, незважаючи на перелюдненість пансіонату. Я отримав кімнату на піддашші, де переважно сушилося всіляке зілля. Того ж дня я знайшов біля свого горнятка у спільній їдальні коробочку від "Ґранд кафе". Горняток було, крім мого, ще п’ять. Сама ж пані Вікі завжди їла окремо.
З продуктами було досить скрутно. Пані Вікі вигадувала для нас усякі страви з того, що можна було роздобути. На сніданок робила по великому горнятку какао (дивно, але деякі продукти розкоші у великих кількостях постачалися до сільської крамниці). До нього смажила багато бездо ганних грінок. На обід варилися тільки зупи. Цивілізація зупи, таїнство зупи, дуже складні зупи. Через кілька годин ми сходилися на трав’яні чаї з пляцком, спеченим за кри зовими рецептами — взагалі майже ні з чого. Зате досить пізня вечеря складалася з безлічі овочевих страв — фасолі, кабачків, цибулі, помідорів, бобу, картоплі, грибів, гороху, капусти — варених, тушкованих, фаршированих, смажених, присмажених, підсмажених, печених. До всього були соси і великий таріль вареного рижу. Вечеря закінчувалася справжнім чаєм і деґустацією свіжих конфітур. Крім того, ми отримували натще по ложці меду щоранку. Мед був предметом культу пані Вікі. Порічки, аґрус, яблука і черешні можна було самим рвати у саду.
В їдальні були один великий круглий стіл і креденс з начинням. Все начиння — сецесійне. Добре, що помимо всього іншого, стіл сервірувався попільничками: також із сецесійної порцеляни. Упродовж чаю можна було курити. До їдальні збігалися сходи з різних поверхів і закапелків, де були округлі кімнати. Вся топографія вілли нагадувала вигляд празького Граду з боку Сміхова — коли найрізно манітніші фраґменти накопичені в єдину структуру. Вілла мала якусь неправильну форму через наліпленість прибудов і відгалужень. З усіх боків вона закінчувалася верандами, ґалереями, ґанками, балконами або сходами. До окремих кімнат сходи вели просто через вікна. Весь будинок стра шенно обріс виноградом, мохом, плющем і не знаними мені ліанами, культивованими господинею. Через те він видавав ся часом більшим, а часом меншим, ніж був насправді.
II
10. 6. Іржі. Він найголовніший для мене у пансіонаті. Все проявляється паралельно — через його судження, вислови. Перекладач, який ховається від мобілізації. Переклади з Рота, Гайдеґґера, Рільке, Тракля. Майже не виходить з кімнати. Ходили довкола озера. Естетика буття. Побутова герменевтика.
1 6. Іржі про пані Вікі. Її город мислить, він може зрушити з місця. Альпійські гірки імітують Гімалаї. Сунички аж до снігу, але по кілька ягід денно. Старі провітрені плащі із хутром можуть служити замість меблів. З креденса вилітають молі, бо там живе Гайдеґґер.
2 6. У Іржі. Прийшли до нього Раста і Стронціцька зі своїх кімнат. Раста — гуру растафаріанства, йому знову загрожує арешт. Він доглядає маріхуану в теплиці пані Вікі.
Сортова маріхуана потрапила випадково до пані Вікі через листування з обміном насінням — напевно, від когось з Голландії. Курили з ним і Стронціцькою. Растаман вібрейшн. А Іржі просто втрапив на хвилю. Стронціцька — есеїстка з Відня (вона могла би бути шпигункою на користь дому Габсбурґів — так каже Іржі). Вона страшенно курить. І тільки "друм", хоч їй не вистачає одного папірця для сиґаретки і вона наперед склеює дватри. У Стронціцької — хвороба Рейно. Вона прийшла зі своїм ліжником — всі ліжники з цілого дому тепер у неї, бо вона постійно мерзне в руки й ноги. Цікавилася мною як відомим ботаніком, як колишнім приятелем всесвітньознаної модельки — Анни. Записала зі мною інтерв’ю для власної програми на радіо. Я не настра шився їй розказати про все, що бачив на закритих терито ріях, її принцип — провокативне радіо, часто щось стається вже після того, як про це розкаже Стронціцька. Про Анну я відмовився говорити. Вона боїться нічних метеликів. Запро шення на конференцію опозиційних журналістів нашої країни, конференцію організовує Стронціцька, вона від будеться у цьому пансіонаті, де ми живемо.
16. 6. З Раста поїхали ще далі в гори — найнялися на кілька днів збирати яблука. Дискусії про наркотичний і інші способи досягнення бачення. Спроби проаналізувати і висистематизувати візуальні закономірності (високу оптику) бачення. Раста — колишній чемпіон Європи з рефреймінґу канабієнзі — два претенденти їдуть будькуди разом, постійно курячи маріхуану, навзаєм викликають страхи, фобії, провокують нав’язливі ідеї, манії, фальшиві мотивації, невиправдані висновки. Перемагає той, хто виведе суперника на такий рівень рефреймінґу, звідки той вже ніколи не вернеться.
20. 6. Живемо в пансіонаті, як у XIX столітті, — якесь таке відчуття. Побут із спільними сніданками, вечірніми чаями, культура конфітур, старі картини, розмови всіх зі всіма, кожного з кожним. Приїзди гостей на день, на два. Нема ніякої сюжетності — сюжети не стаються. Все так розтягнуте в часі, що перестає бути подіями більшими, ніж пиття чаю чи надмір нічних метеликів. Немає детермінізму, а логіка — лише одна з можливих — реєстру, опису, переліку "ціх". З Іржі — читання Антонича: щодня той вірш, датований цим днем.
22. 6. З Іржі їздили нічним поїздом до міста. Хотіли спати, курили в тамбурі. В таких поїздах замислювалося "Буття і час". Мусили боронитися від патруля бритвою, поранили їх, зіскочили з поїзда, щоб відразу пересісти на той, у бік гір.
25. 6. З Іржі. Взяли послухати тасьму пані Стронціцької — запис розмов з усіма, хто мешкає у пані Вікі. На диктофоні у нас дуже подібні голоси. Слухаємо розмову з пані Гібою (заради неї Стронціцька приїхала на ціле літо до пансіо нату): режисер і директор театру ситуацій — моделювання сценаріїв, створення подій безпосередньо у чиємусь житті, часом зворотних, часом ні, часом замовлених, часом неспо діваних, її включеність у безліч чужих життів, аж відсутність власного, дуже небезпечна для режиму. Бездоганний пси холог. Іржі: вона нудиться у пансіонаті без великої гри, їздить на ровері до цитаделі грати у бридж з єпископами, шукає серед нас сюжет, який можна було б спровокувати, докінчити і розв’язати перформенсом.
27. 6. Незмінність фенології. Застиглі дні. Як літо 92, 94 років. Нічний вихід з Іржі на ожинник. Кілька різних запаль ничок у кишенях. Моя рослинна філософія — заперечення самовираження, тропізми, споглядання. Пробути, втрима тися. Безсліддя, співіснування, щохвилинне відчуття іс нування, нериторика, надеротика, недосяжність задуму і багато іншого.
30. 6. З Іржі у цитадель. Там Анна. Однаково весела і сумна. Моє невибране. Її невитримане. Анна живе з іншою Анною, графіком і фотографом. А Анна — її моделька і коханка. Наозерна лекція Іржі: висновки заради гармонії зі світом, герменевтика дір, ніш, мандри нішами і естетиками, вільне перелітання з буття у буття, заплутаність як запорука неприреченості, свобода як непотрібність, свобода свобідна висвободжуватися.
1 7. Анна у пансіонаті. Ми легко і ностальгійно знову стаємо коханцями, усвідомлюючи, що наші тіла рідні. Відтинки різного неспільного досвіду. Анна пропонує повправляти тіло для спільного позування іншій Анні. Придумування композицій. В Іржі п’ємо вночі мінеральну воду.
2 7. П’ємо у шинку разом з Анною і полковником. Він захопився Анною і аж тепер визнав мене. У кімнаті пол ковника. Географічні карти, видані за режиму, — він їх вип равляє. Він — географ, колишній міністр земель в уряді, зміщеному режимом, займався нелеґальним переведенням через кордони. Фотографія з моїм дідом, якого врятував колись зпід обстрілу. Після рому висить на пальцях на краю балкона. Неадекватні спогади про першу світову: під час війни брав участь у маркуванні гірських маршрутів, розшифровуванні ворожих позначок і додатковому фаль шивому маркуванні (виходить шість кодових систем).
3 7. Подарований Раста кущик маріхуани у білому пор целяновому вазонку.
7. 7. Купаємося з Анною в озері вранці, вдень, ввечері і вночі.
