Три хрести - Андріяшик Роман

Ми вирішили втікати на Сомеш, бо Угорщину ще не визволили. Військовополонених там мало.

— А далі?

— Далі — через Петрос на Тису і Черемош і в Буковину.

— Малодоріжжя нам лише на руку.

— А куди мітив капітан?

— Він рвався до Сату-Маре.

— Яке він враження на вас справив?

— Як би то сказати? Чоловік темний. Закомандував з перших кроків. У концтаборі кілька тисяч полонених і ос-тарбайтерів, не дивно, що там ми його ні разу не стрічали.

— Пішли б ще раз за продуктами.

— Виділіть ще пару чоловік або дайте мотоцикла.

— Пане Селімович, — гукнув я сейсмологу. — Вирядіть з цими хлопцями всіх новоприбульців. Нехай потрудяться на нашу когорту.

— Слухаю.

Коли зібралася команда за продуктами біля середньої вежі колишнього замку, я голосно, звертаючись до сейсмолога, мовби чекаючи його згоди чи заперечення, сказав:

— До Дежа не підемо. Рушимо на захід до Клуш-Напоки, там почекаємо, доки не відремонтують залізницю на Сату-Маре. Нашу радіостанцію так і нема кому полагодити. Погано. Ми відірвані від світу, не знаємо обстановки на фронтах. А може, фронтів уже й нема?

— Може, — посміхнувся Селімович, — над рейхстагом замайорів червоний прапор?

— Хоч як би там було, продукти нам позаріз необхідні. З Богом, хлопці. Будьте обережні. Без халепи вам!

— І вам, — прогудів у відповідь Галета...

Цей роман вперше було оцифровано бібліотекою УкрЛіб. Будь ласка, при використанні матеріалів сайту вказуйте посилання на першоджерело http://www.ukrlib.com.ua