Нова заповідь - Винниченко Володимир
Той, як і раз у раз, був бездоганно виголений, коректно, навіть елегантно вдягнений. Довге, витягнене наперед підборіддя, качиний ніс, вузькі щілини очей, гостра лисинка — все було точне, вирисуване, якесь певне в собі, хоч і негарне. Не те що Дік, у якого неголені щоки й губи трохи одвисали, вуха відтопірчувались, вуса стирчали неохайно; або Вашо: невиразний, руденький, вічно стомлений, добрий і покірно слухняний.
— По-моєму, Тріпонові вже слід було б тут бути... — хрипло сказав Дік. — Він обіцяв звільнитися з мітингу не пізніше восьмої години, а тепер уже по дев'ятій. Мабуть...
Але в цей мент до кімнати ввірвався й сам Тріпон, опецькуватий, широкоплечий, білявий, кучерявий, з широким соковитим ротом. Він похапцем, бурно скинув пальто, капелюх, кинув їх у куток на купу газет. Потім швидко підійшов до столу, привітався з Кольє, торкнувся пальцями замість привіту до голови Вашо, потиснув руку Дікові й тоді подав її Жакові.
— Професорові моє поважання!
Жак ледь обхопив пальцями його товсту, шорстку й тверду, як корінь дерева, руку. Від Тріпона згори на нього війнуло густим духом вина й цибулі — очевидно, була товариська перекуска після мітингу. І то не дуже легенька, бо очі Тріпонові, його сірі, великі, в жовтих віях, щось занадто блищали.
— Ну, товариші, — з тим самим виразом певности зараз же сказав Кольє, — давайте починати нашу розмову, бо вже не рано, а у нас у кожного є ще багато справ. Отже, товаришу Лену аре, просимо викласти ті питання, про які ти маєш нам сказати. І то по змозі коротше й стисліше.
Жак куснув губу, вийняв з бічної кишені бльокно-та й начепив на горбинку носа окуляри. Кинувши оком у бльокнот і прочитавши в списку: "1) Революція-вій-на", він скинув окуляри, взяв їх у ліву руку і, прокашлявшись, почав:
— Мої питання такі. Перше. Наскільки я міг спостерігати, у багатьох товаришів нашої партії виникає сумнів: чи правильна тактика нашої партії, чи краще сказати: тактика Москви?
— О-о? — високо підвівши догори рудяві брови, над якими рожево напнулася шкіра, здивовано майже проспівав Тріпон.
— Вони висловлюють цей сумнів у таких приблизно міркуваннях. Вигляди на світову революцію зменшуються. Поразки йдуть за поразками. В Греції, Італії, Франції, Німеччині та майже скрізь. Противник зміцнюється на всіх фронтах. Рахувати на захоплення влади в кожній окремій країні Заходу неможливо. А загальний наступ скрізь неодмінно викличе світову війну. Але вона тепер для нас страшенно ризикована, бо ми будемо майже напевно розбиті. Ми не маємо такої зброї, як її має американський імперіялізм.
— Ми маємо кращу й дужчу! — обурено скрикнув Тріпон.
— Тріпоне, дай докінчити, — спокійно, але твердо зупинив його Кольє й звернувся до Жака: — Просимо далі, Лену аре.
— Отже, товариші міркують: наша мета є знищити капіталізм. А яким способом це буде зроблено — це питання тактики і стратегії. Якщо виявляється, що способом збройної боротьби не можна досягти мети, або досягнення буде коштувати людству і нам занадто дорого, то виникає питання, чи не слід удатися до інших способів? Вони, може, будуть не такі раптові, але, можливо, в цих обставинах дійсніші, ніж збройна революція. Вони підкреслюють: у цих обставинах, у цій світовій кон'юнктурі, яка складається на планеті. І от одним із таких не збройних, але революційних способів серед товаришів починає виникати така ідея.
Жак начепив окуляри й нахилив голову до бльок-нота, в якому стояло: "2) Кооперація, колектократія". І знов, скинувши окуляри, заговорив далі тим самим тихим тоном, немов одміреними фразами. Кольє робив нотатки. Вашо, накривши долонею папірці, щоб вони не нетерпеливилися, здивовано слухав, Дік скоса запитливо зиркав на Кольє. А Тріпон знизував то одним плечем, то другим і нетерпляче перекладав одну ногу на другу.
— Ти закінчив? — нарешті не витерпів він, коли Жак іще раз зазирнув до бльокноту.
— Ні, ще не зовсім, — спокійно сказав Жак.
— З цими питаннями соціяльно-політичного характеру нерозривно сплітаються питання, так би мовити, психологічного чи морального характеру. А психологія і мораль, як відомо, є невід'ємний і то досить важливий чинник у всякій, а надто в соціяльно-полі-тичній війні. І тут я мушу, як щирий комуніст, сказати вам, товариші, що в цці галузі у нас так само, якщо не гірше, стоїть справа. В партії росте зневіра і недовір'я. Мені не одні ставлять такі запитання: чи можна насилою, страхом, кров'ю, смертю створити щастя на землі, яке є кінцевою метою соціялізму? Я в нашій партійній філософській літературі, та й у російській, не знайшов точної, виразної відповіді на це питання і тому не можу давати її запитувачам.
— Інтеліґентські запитання! Пролетаріят такими дурницями часу не гаїть! — буркнув Дік, а Тріпон ударив кулаком по коліні:
— Пр-р-авильно!
— Не конче тільки інтеліґенти цим питанням цікавляться, — так само спокійно й тихо відповів Жак. Правила морального поводження потрібні не тільки інтеліґентам, але й робітникам. А у нас, треба це виразно сказати, ніякої системи правил немає. Ми хочемо будувати нове життя і живемо за старою мораллю.
— У нас одна мораль: смерть капіталізмові! — крикнув Тріпон.
— Так, це є наша мета, але якими способами досягти її?
— Всякими!
— Так, усякими. Але в деяких історичних обставинах, виявляється, треба обережно оперувати цим правилом. І ось тепер якраз у нас це й виявляється. Два роки тому до нас у партію записувалися, стоячи у чергу, як до театру на сенсаційну виставу. А тепер починають з неї втікати, як із хати, повної диму. Як і вам відомо, число утікачів усе збільшується. А багато людей не тікає тільки з страху нашої помсти. І однією з причин цього є наша мораль, краще сказати: брак моралі. Через це до нас примазалася сила покидьків суспільства і дискредитують нас. Про нас, як і ви самі знаєте, кажуть: "Не всі комуністи ракальї, але всі ра-кальї комуністи".
— Ракальї так кажуть! Сволочі! — знову вдарив кулаком по коліні Тріпон, а Кольє швидко щось записав. Жак одяг окуляри, зазирнув у свій бльокнот і, не скидаючи окулярів, провадив далі:
— Ті, що тікають, виставляють різні пояснення. У мене от що записано: "Нестерпність бути не собою". Себто: нестерпність розходження слова з ділом. Нестерпність постійно говорити речі, які не відповідають нашим переконанням.
— Це все страшна брехня! — обурено закричав Тріпон. — І взагалі, що це за засідання таке?! Хто сміє читати нам нотації якісь?! Кольє, що це таке, нарешті?!
Кольє тоненько посміхнувся і заспокійливо покивав Тріпонові рукою, наче з вагону при під'їзді.
— Тихо, тихо, Тріпоне. Нам говорять цікаві й корисні речі. Вислухаймо до кінця. Ну, ну, Ленуаре, ми тебе слухаємо. Далі.
Ленуар подивився в бльокнот і скинув окуляри.
— Товариші кажуть: нам уже не вірять. Кожну нашу деклярацію навіть робітники сприймають з недовір'ям і ваганням: щиро кажемо чи "тактично"? Нам закидають безпринципність, заперечування самих себе. Взяти хоч би такий приклад. Ми в теорії проти релігії. А тим часом в СССР релігійний рух толе-рується і навіть підтримується. Відновлюється синод, патріярх, уся церква. Аби вона була за совєтську владу.
— Брехня!
— В Чехії комуністичний президент республіки іде на службу Божу до собору. Що повинні думати рядові комуністи всіх країн: за релігію ми чи проти? Треба рядовикам ходити до церкви чи не треба?
— Це помилка Ґотвальда, а не комунізму!
— Так, але таких помилок, і не тільки Ґотвальдо-вих, є багато в усяких галузях. Повторюю, товариші: я виступаю тут як передаточний апарат, а не від себе. Мене прохано переказати ці уваги, і я переказую. І взагалі, кажуть деякі товариші: ми стомлені від обіцянок революції й заведення негайного соціялізму. Ми не маємо певности, що це колись буде. А тим часом ми живемо в постійній ненависті, злобі, люті, ми розвиваємо в собі риси жорстокости, безмилосердности. Слово "розстріляти" у нас вживається так, як уживається слово "прогулятись". Нас бояться і нас ненавидять і мріють нас теж "розстрілювати".
— Тому ти так і хвилюєшся? — хмикнув Тріпон.
— Ну, добре, Ленуаре, — сказав Кольє, — які ж конкретні пропозиції ти маєш нам зробити? Чого бажають ті товариші?
Жак закрив бльокнот.
— Бажання тих товаришів такі. Хай ми, комуністи, докажемо всьому світові, що наші слова сходяться з нашими ділами, а насамперед у такій вселюдській справі, як війна і мир. Хай ми докажемо, що ми дбаємо не за те, щоб тільки добитися влади над усім світом, щоб могти карати, мститись, розстрілювати, панувати, як те нам закидають наші противники, а дійсно дбаємо за добро всіх народів. Хай, мовляв, ми докажемо, що ми не хитруємо, не брешемо, коли агітуємо за мир.
— Чим же ми можемо це доказати? — бовкнув Дік, пустивши дим угору.
— Щирою пропозицією роззброєння всіх народів і встановленням Світової Федерації.
— Себто, щоб ми прийняли капіталізм?!
— Анітрішки. Навпаки, щоб швидше вбити капіталізм і посунути реалізацію соціялізму на світі. Тільки не збройною революцією, яка мусить, як я сказав, раніше чи пізніше, перейти в війну, а мирною, так би мовити, парляментарною революцією. Товариші кажуть: готування до світової збройної революції тягнуться вже більш як тридцять років. Вони можуть тягтися ще десять років. Тоді як революція колек-тократична може початися негайно й привести до соціалізму досить швидко. І вона не коштуватиме людству ні страждань, ні руїн, ні смертей мільйонів. Хай СССР поставить умовою своєї згоди на роззброєння поступовий перехід світового господарства на кооперацію, на колектократію, про яку я тільки що казав.
— І ти думаєш, що світовий капіталізм піде на це? — з цікавістю, з-під якої визирав тонесенький кінчик іронії, спитав Кольє.
— Це не я думаю, а ті товариші, які доручили мені переказати це вам. Так — наскільки я міг вияснити — вони вірять, що капітал буде змушений прийняти цю умову. Коли він її відкине, то тим самим він штовхне всі народи на бік комунізму, у всесвітню революцію. Але уявімо собі, кажуть ті товариші, що це питання було б піддане на референдум усіх народів. Хто з трудящих на землі голосував би проти? І вони ще кажуть: яка слава, яка велика історична честь припала б на долю комунізму, коли б він виступив ініціятором і борцем за таку ідею.
