Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

- Так, із десять чи дванадцять, але жодної по-справжньому цікавої. Тобто всі вони, розумієте, по-своєму важливі, але для мене тут немає нічого прикметного. Я, бачте, виявив, що саме незначні справи надають простір для спостережень, для ретельного розгляду причин та наслідків, що найпривабливіше в розслідуванні. Великі злочини найчастіше бувають простими, бо приводи для них звичайно зрозуміліші. А серед цих справ, окрім хіба що однієї, про яку мене повідомили з Марселя,- нічого прикметного. А втім, уже за кілька хвилин мені може трапитися щось цікавіше, бо, якщо не помиляюся, сюди прямує одна з наших клієнток.

Він підвівся зі свого крісла і став біля вікна, дивлячись на тиху, сіру лондонську вулицю. Позирнувши через його плече, я побачив, що на тому боці вулиці стоїть висока жінка з важким хутряним боа на шиї й великою кудлатою червоною пір’їною на капелюсі з широкими крисами, кокетливо, по-девонширському, зсунутому набік. З-під цього розкішного убору вона боязко позирала на наші вікна, погойдуючись усім тілом то назад, то вперед і схвильовано смикаючи пальцями застібку на рукавичці. Раптом, немов той плавець, що стрибає з берега у воду, вона рвучко кинулася через вулицю, і ми почули різкий дзвоник.

- Мені добре знайомі ці прикмети,- сказав Холмс, кидаючи недопалок у вогонь.- Нерішучість біля дверей завжди свідчить про сердечні справи. Вона хоче попросити поради, але не насмілюється, бо справа надто вже тонка. Проте й тут буває по-різному. Якщо жінку образили надто глибоко, вона не вагається і звичайно обриває дзвінок. Тут також можна говорити про любовну історію, але ця дівчина не так розлючена, як засмучена чи стривожена. Аж ось і вона сама й розвіє наші сумніви.

Щойно він це сказав, як у двері хтось постукав і хлопчина-лакей в уніформі з начищеними ґудзиками доповів нам про прихід міс Мері Сазерленд; тим часом сама ця леді вже видніла позаду його маленької чорної постаті, мов великий купецький корабель, що під усіма вітрилами йде слідом за лоцманським човником. Шерлок Холмс привітав її із звичною своєю невимушеною ґречністю і, зачинивши двері й посадивши дівчину в крісло, пильно й водночас замислено оглянув її.

- Чи не здається вам,- сказав він,- що вашому зорові так багато друкувати на машинці трохи шкідливо?

- Так, спочатку я втомлювалася, але тепер друкую сліпим методом,- відповіла вона, аж раптом, вловивши зміст Холмсових слів, здригнулася й глянула на нього зі страхом та подивом, що відбився на її широкому, лагідному обличчі.

- Ви десь чули про мене, містере Холмсе?! - вигукнула вона.- Звідки ви можете все це знати?

- Не дивуйтеся,- відповів, сміючись, Холмс,- знати все - то мій фах. Скажу вам відверто, я сам привчив себе бачити те, чого не помічають інші. Навіщо ж ви прийшли до мене за порадою?

- Я прийшла до вас, сер, бо чула про вас від місіс Етерідж, чоловіка якої ви так швидко відшукали, коли вже всі, й навіть поліція, вважали його мертвим. Містере Холмсе, я так хочу, щоб ви допомогли й мені! Я небагата, але маю стофунтову ренту й до того ж дещо заробляю друкуванням на машинці, тож я ладна віддати все, аби лише дізнатися, що сталося з містером Госмером Ейнджелом.

- Чому ви так поспішали до мене за порадою? - спитав Шерлок Холмс, стуливши кінчики пальців і втупившись очима в стелю.

На простакуватому обличчі міс Мері Сазерленд знову промайнув переляк.

- Я справді поспішала, просто-таки вилетіла з дому,- мовила вона,- бо мене так розлютило те, як містер Віндібенк, мій батько, все це сприйняв! Він не бажав іти ані до поліції, ані до вас, та все казав, що нічого страшного, мовляв, не сталося,- тож я не стерпіла, одяглася нашвидкуруч і вирушила до вас.

- Ваш батько? - сказав Холмс.- Напевно, ваш вітчим, бо в нього інше прізвище.

- Так, це мій вітчим. Я називаю його батьком, хоч це й смішно, бо він старший від мене на п’ять років і два місяці.

- А мати ваша жива?

- Так, мати жива й здорова. Я не дуже раділа, містере Холмсе, коли вона знову вийшла заміж, та ще так швидко після батькової смерті, й до того ж за чоловіка, що років на п’ятнадцять молодший за неї. Батько мав бляхарню на Тотенгем-Корт-Роуд і залишив це вигідну справу матері, яка й повела її разом з містером Гарді, старшим майстром. Проте коли в нас з’явився містер Віндібенк, він змусив її продати майстерню, бо йому,- комівояжерові з продажу вина,- це, бачте, не личить. Вони взяли за неї чотири тисячі сімсот фунтів, хоча батько, якби був живий, продав би її дорожче.

Мені здавалося, що Шерлокові Холмсу скоро набридне ця безладна й незграбна розповідь; проте він слухав із величезною увагою.

- То ваш особистий прибуток,- запитав він,- надходив від цієї бляхарні?

- Ні, сер. Я живу з коштів, які залишив мені дядько Нед з Окленда. Це новозеландські папери, чотири з половиною відсотки річних. Усього дві тисячі п’ятсот фунтів, але я одержую лише відсотки.

- Ви надзвичайно зацікавили мене,- мовив Холмс.- Дістаючи сто фунтів на рік і до того ж працюючи, ви, безперечно, могли б подорожувати чи дозволяти собі інші розваги. Гадаю, що самотня леді може чудово прожити на відсотки в шістдесят фунтів.

- Гадаю, що мені вистачило б і меншого, містере Холмсе, але ж ви розумієте, що, поки я живу зі своєю родиною, не хочу, щоб вона мала через мене клопіт, і віддаю гроші. Звичайно ж, це лише до певного часу. Містер Віндібенк кожні три місяці одержує мої кошти й передає їх матері, а я непогано заробляю собі на прожиток друкуванням на машинці. Я беру два пенси за сторінку, а мені часто вдається друкувати по п’ятнадцять - двадцять сторінок на день.

- Ви досить чітко змалювали мені своє становище,- мовив Холмс.- Це мій друг, доктор Ватсон; при ньому ви можете говорити так само вільно, як і зі мною наодинці. А тепер, будь ласка, розкажіть нам про ваші стосунки з містером Госмером Ейнджелом.

Обличчя міс Сазерленд спалахнуло, вона почала нервово смикати край свого жакета.

- Вперше я зустріла його на монтерській вечірці,- сказала вона.- Монтери завжди надсилали запрошення батькові,