Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
Було чверть на десяту, коли я вийшов з дому і, проминувши Гайд-парк та Оксфорд-стріт, опинився на Бейкер-стріт. Край тротуару стояли два кеби, і коли я увійшов до передпокою, то до мене долинули чиїсь голоси. У Холмсовій кімнаті я побачив двох чоловіків, з якими він жваво розмовляв. В одному з них я впізнав Пітера Джонса, поліційного агента, інший був високий, худорлявий чоловік із похмурим обличчям, у блискучому циліндрі й бездоганно чистому фраку.
- Так! Наша компанія зібралася,- сказав Холмс, застібаючи свою жовтаво-зелену куртку й беручи з полиці важкий мисливський нагай.- Ватсоне, ви, здається, знайомі з містером Джонсом зі Скотленд-Ярду? Дозвольте відрекомендувати вас містерові Мерівезеру: він буде нашим товаришем у цій нічній пригоді.
- Як бачите, докторе, ми знову полюємо разом,- поважно, за звичкою, мовив Джонс.- Наш друг добре вміє розпочати лови. Але для того, щоб уполювати звіра, йому потрібен старий пес.
- Побоююсь, що ми вполюємо не звіра, а гуску,- похмуро кинув містер Мерівезер.
- Можете цілком довіритися містеру Холмсу,- поважно промовив поліційний агент.- У нього свої власні методи, хоч і дещо абстрактні й химерні, як мені здається, але вони роблять із нього непоганого детектива. Правду кажучи, кілька разів траплялося так, як-от у справі з убивством Шолто й скарбами Аґри, що він мав рацію, а поліція - ні.
- Якщо так, містере Джонсе, то все гаразд,- поблажливо мовив незнайомець.- І все-таки шкода, що я не зіграю сьогодні звичний робер. Це мій перший суботній вечір без карт за двадцять сім останніх років.
- Гадаю,- сказав Шерлок Холмс,- що сьогодні ви виграєте ставку більшу, ніж будь-коли в картах, та й сама гра буде цікавіша. Ваша ставка, містере Мерівезере,- тридцять тисяч фунтів, а ваша, Джонсе,- людина, яку ви давно вже мрієте спіймати.
- Джон Клей - убивця, крадій, грабіжник, фальшивомонетник! Він, містере Мерівезере, ще молодий, але першорядний злодій, і я з більшою охотою замкнув би наручники на його руках, ніж на будь-чиїх інших. Його дід був герцог королівської крові, а сам він навчався в Ітоні та Оксфорді. Мозок у нього так само витончений, як і пальці, і хоч ми щоразу натрапляємо на його сліди, знайти його самого нам ніяк не вдається. Одного тижня він чинить пограбування в Шотландії, а наступного вже збирає гроші на притулок у Корнвелі. Я ганяюся за ним уже кілька років, але не бачив ще жодного разу.
- Сподіваюся, цієї ночі я буду радий познайомити вас із ним. Мені теж доводилося зо два рази стикатися з містером Джоном Клеєм, і я цілком згоден з вами, що то найспритніший злодій в Англії... Однак уже повернуло на одинадцяту й нам час вирушати. Якщо ви двоє візьмете перший кеб, ми з Ватсоном поїдемо в другому.
Усю довгу дорогу Шерлок Холмс не дуже поривався до розмови: він сидів у кебі, насвистуючи мелодії, які чув сьогодні на концерті. Подолавши нескінченний лабіринт освітлених газом вулиць, ми врешті дісталися Фаринґтон-стріт.
- Тепер уже недалеко,- зауважив мій друг.- Цей Мерівезер - директор банку й зацікавлений у цій справі особисто. Гадаю, Джонс теж стане нам у пригоді. Славний хлопець, хоч і цілковитий простак у своєму фаху. Щоправда, в нього є одна гарна риса: він сміливий, мов бульдог, і причіпливий, як рак,- коли схопить кого своїми клешнями, то вже не відпустить. Ось ми й приїхали, нас уже чекають.
Ми зупинилися на тій самій гамірній вулиці, де були вранці. Заплативши візникам, пішли за містером Мерівезером, проминули якийсь вузенький коридор і прослизнули в бічні дверцята, які він відчинив для нас. Усередині був ще один маленький коридор, що впирався у важкі залізні двері. Відімкнувши їх, ми зійшли вниз кам’яними сходами, що привели нас до інших, таких самих дверей. Містер Мерівезер зупинився, засвітив ліхтар і повів нас темним коридором, де тхнуло землею; нарешті, проминувши ще одні, вже треті двері, ми опинилися у великому льосі чи підвалі, повному скринь і важких пак.
- Потрапити сюди згори не так уже й легко,- зауважив Холмс, піднявши ліхтар і посвітивши.
- Знизу теж,- мовив містер Мерівезер, ударивши ціпком по плитах, якими було вистелено підлогу.- Хай йому біс, звук такий, неначе там порожнеча! - вигукнув він із подивом.
- Мушу попросити вас говорити трохи тихше,- невдоволено сказав Холмс.- Через вас усю нашу справу може спіткати невдача. Чи можу я попросити вас присісти на якусь із цих скринь і не заважати нам?
Поважний містер Мерівезер з ображеним виглядом умостився на скрині, а Холмс, ставши на коліна, з ліхтарем та лупою взявся розглядати щілини між кам’яними плитами. За хвилину, напевно, цілком задоволений, він знову підвівся й сховав лупу в кишеню.
- Ми ще маємо принаймні годину,- зауважив він,- бо вони навряд чи візьмуться до роботи, поки вельмишановний власник каси не піде спати. А тоді вони не марнуватимуть ані хвилини, адже чим швидше вони впораються, тим більше часу матимуть, щоб сховатися. Зараз, докторе,- як ви вже, звичайно, здогадалися,- ми в сховищі міського відділу одного з найголовніших лондонських банків. Містер Мерівезер - голова правління банку, й він пояснить вам, чому саме тепер найнахабніші з лондонських злочинців надто вже цікавляться цим сховищем.
- Тут зберігається наше французьке золото,- прошепотів директор.- Ми вже не раз діставали попередження, що його намагатимуться викрасти.
- Ваше французьке золото?
- Так. Кілька
