Ревізор - Микола Гоголь

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, та хто він такий? генерал?

Д о б ч и н с ь к и й. Ні, не генерал, а не поступиться генералові: така освіта й поважні вчинки.

А н н а А н д р і ї в н а. А! то це той самий, про якого було писано чоловікові.

Д о б ч и н с ь к и й. Справжній. Я це перший виявив разом з Петром Івановичем.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, розкажіть: що і як?

Д о б ч и н с ь к и й. Та, хвалити бога, все добре. Спочатку він зустрів був Антона Антоновича трохи суворо, егеж; сердився і казав, що і в гостиниці все негаразд, і до нього не поїде, і що він не хоче сидіти за нього в тюрмі; але потім, як дізнався про безневинність Антона Антоновича та як ближче розговорився з ним, одразу перемінив думки і, хвалити бога, все пішло добре. Вони тепер поїхали оглядати богоугодні заклади... А то, скажу вам, уже Антон Антонович думали, чи не було таємного доносу; я сам теж перестрахнувся трошки.

А н н а А н д р і ї в н а. Та вам ото чого боятись? ви ж бо не служите.

Д о б ч и н с ь к и й. Та так, знаєте, коли вельможа говорить, почуваєш страх.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що ж... це все, однак, дурниці. Розкажіть: який він із себе? що — старий чи молодий?

Д о б ч и н с ь к и й. Молодий, юнак, років двадцяти трьох; а говорить зовсім так, як старий. "Будь ласка", каже, "я поїду: туди, і туди..." (розмахує руками) так ото все гарно. "Я", каже, "і написати, і почитати люблю; але перешкоджає, що в кімнаті", каже, "трошки темно".

А н н а А н д р і ї в н а. А з себе який він: брюнет чи блондин?

Д о б ч и н с ь к и й. Ні, більше шантрет22, і очі такі бистрі, як звірятка, аж бентежать.

А н н а А н д р і ї в н а. Що тут пише він мені в записці? (Читає). "Спішу тебе повідомити, серденько, що становище моє було вельми сумне; але, покладаючись на милосердя боже, за два солоні огірки особливо і півпорції ікри карбованець двадцять п'ять копійок..." (Спиняється). Я нічого не розумію: до чого ж тут солоні огірки та ікра?

Д о б ч и н с ь к и й. А, це Антон Антонович писали на чорновому папері заради швидкості: там якийсь рахунок був написаний.

А н н а А н д р і ї в н а. А, так, справді. (Читає далі). "Але, покладаючись на милосердя боже, здається, все піде на добрий кінець. Приготуй якнайшвидше кімнату для поважного гостя, ту, що виклеєна жовтими шпалерами; до обіду додавати не турбуйся, бо закусимо в богоугодному закладі, в Артемія Филиповича, а вина звели якнайбільше; скажи купцеві Абдуліну, щоб прислав найкращого; а ні, то я перекидаю весь його погреб. Цілуючи, серденько, твою ручку, зостаюсь твій Антон Сквозник-Дмухановський..." Ох, боже мій! Це, одначе ж, треба швидше! Гей, хто там? Мишко!

Д о б ч и н с ь к и й (біжить і кричить у двері). Мишко! Мишко! Мишко! (Мишко входить).

А н н а А н д р і ї в н а. Послухай: біжи до купця Абдуліна... зажди, я дам тобі записочку (сідає до стола, пише записку і заразом говорить), цю записочку ти віддай кучерові Сидорові, щоб він побіг з нею до купця Абдуліна й приніс звідти вина. А сам піди зараз прибери якнайкраще оту кімнату для гостя. Там поставиш ліжко, рукомийник та інше.

Д о б ч и н с ь к и й. Ну, Анно Андріївно, я побіжу тепер швиденько подивитись, як там він оглядає.

А н н а А н д р і ї в н а. Ідіть, ідіть! я не тримаю вас.

Ява ІІІ

Анна Андріївна і Марія Антонівна.

А н н а А н д р і ї в н а. Ну, Машенько, нам треба тепер взятись до туалету. Він столична штучка: боже борони, щоб чого-небудь не висміяв. Тобі найпристойніше одягти твою блакитну сукню з дрібними оборками.

М а р і я А н т о н і в н а. Фі, мамуню, блакитне! Мені зовсім не подобається: і Ляпкіна-Тяпкіна ходить у блакитному, і дочка Земляники теж у блакитному. Ні, краще я надягну барвисте.

А н н а А н д р і ї в н а. Барвисте!.. Справді, говориш — аби тільки наперекір. Воно тобі буде куди краще, бо я хочу надягти палеве: я дуже люблю палеве.

М а р і я А н т о н і в н а. Ой, мамуню, вам не личить палеве.

А н н а А н д р і ї в н а. Мені палеве не личить?

М а р і я А н т о н і в н а. Не личить; я що завгодно даю, не личить: для цього треба, щоб очі були зовсім темні.

А н н а А н д р і ї в н а. Ото добре! а в мене очі хіба не темні? щонайтемніші. Які дурниці говорить! Як же не темні, коли я й ворожу про себе завжди на трефову даму?

М а р і