Червоне і чорне - Стендаль
Жюльєн уже застругав десятків зо два пер, хоч і намагався стругати якомога повільніше. Це заняття, яким він прикривав своє хвилювання, закінчувалось. Марно шукав він якогось наказу в очах пана де Ла-Моля,- маркіз забув про нього.
«Те, що я роблю,- безглузде,- казав собі Жюльєн, застругуючи пера,- але ці люди, всі такі посередності, які з власної волі чи з чийогось наказу вершать дуже важливі справи, повинні бути надзвичайно вразливі. Прикро, що мій погляд має в собі щось запитливе і мало шанобливе, а це може їх вразити. Та коли я сидітиму, опустивши очі, в мене буде такий вигляд, наче я прислухаюсь до кожного їхнього слова».
Він чув такі дивовижні речі, що збентеження його зростало дедалі більше.
XXII. ДЕБАТИ
Республіка! В наші дні на одну людину, ладну пожертвувати всім заради загального блага, припадають тисячі й мільйони таких, що знають тільки свої втіхи, своє честолюбство. В Парижі людину поважають за її виїзд, а не за її достоїнства.
Наполеон. «Меморіал»
Лакей поспішно увійшов, доповідаючи: «Пан герцог де ***».
- Годі, закрий рота, дурню,- сказав герцог, увіходячи.
Він так прекрасно, так велично вимовив ці слова, що Жюльєн мимоволі подумав: «Мабуть, гримати на слуг - це єдине справжнє покликання цієї знатної особи». Жюльєн глянув і в ту ж мить опустив очі. Він так вірно вгадав внутрішню суть новоприбулого, що тепер злякався, щоб його погляд не здався нескромним.
Герцог, що мав років із п'ятдесят, був одягнений, як денді, й виступав пружною ходою. В нього була вузька голова, великий ніс, обличчя випиналося вперед; важко уявити собі більш аристократичну й разом з тим більш незначну зовнішність. З його появою засідання негайно розпочалося.
Міркування Жюльєна з приводу фізіономіки були раптом перервані голосом пана де Ла-Моля.
- Рекомендую вам пана абата Сореля,- сказав маркіз.- Він обдарований дивовижною пам'яттю. Тільки годину тому я сказав йому про почесну місію, яка на нього може бути покладена, і на доказ своєї пам'яті він вивчив першу сторінку «Щотижневика».
- А, закордонна хроніка цього бідолахи N...- сказав хазяїн дому. Він поквапливо схопив газету і, напустивши на себе смішну поважність, глянув на Жюльєна.- Говоріть, пане,- сказав він йому.
Запанувала глибока тиша; всі погляди були спрямовані на Жюльєна, він відповідав так добре, що після двох десятків рядків герцог вимовив:
- Досить.
Маленький чоловічок з поглядом дикого кабана сів до столу; він, очевидно, був головою зборів, бо, зайнявши місце, він показав Жюльєнові на ломберний столик і жестом звелів поставити його біля себе. Жюльєн розташувався тут з усім своїм письмовим приладдям. Він нарахував навколо зеленого стола двадцять осіб.
- Пане Сорель,- сказав герцог,- вийдіть поки що у суміжну кімнату, вас покличуть.
Хазяїн дому раптом занепокоївся.
- Віконниці не позачинювані,- сказав він напівголосно своєму сусідові.- У вікна дивитись не треба,- не зовсім доречно крикнув він Жюльєнові.
«Ось я й устряв у змову,- подумав той.- На щастя, вона не з тих, що прямісінько ведуть на Гревську площу. Та навіть хоч би вона була й небезпечна, я повинен піти на це і на ще більше заради маркіза. Я був би щасливий, якби міг загладити як-небудь те горе, якого можу завдати йому в майбутньому своєю нерозважністю.
Задумавшись про своє кохання і про своє горе, він оглядав усе навколо, намагаючись його назавжди запам'ятати. Тільки тепер він згадав, що маркіз не сказав лакеєві назви вулиці і звелів найняти фіакр, чого він ніколи не робив.
Жюльєн довго залишався на самоті і міг віддаватись своїм міркуванням. Він сидів у вітальні, оббитій червоним оксамитом з широкими золотими галунами. Тут на консолі стояло велике розп'яття з слонової кості, а на каміні лежала книга «Про папу» пана де Местра, з золотим обрізом і в розкішній оправі. Жюльєн розгорнув її, щоб не мати вигляду людини, яка підслуховує. В сусідній кімнаті інколи гомоніли дуже голосно. Нарешті двері відчинились, його покликали.
- Майте на увазі, панове,- сказав голова,- що відтепер ми говоримо в присутності герцога ***. Цей пан,- сказав він, показуючи на Жюльєна,- молодий священнослужитель, відданий нашій святій справі, і завдяки своїй дивовижній пам'яті він легко перекаже герцогові всі наші промови.
- Слово належить вам, пане,- сказав він, звертаючись до одягненої в три чи чотири жилети особи, що виглядала ніби святий отець. Жюльєн подумав, що природніше було б назвати прізвище цього пана в жилетах. Він присунув папір і почав старанно записувати. (Тут автор хотів поставити цілу сторінку крапок.
- Це буде зовсім недоречно,- сказав видавець,- а для такого легковажного твору недоречні вигадки - смерть.
- Політика,- заперечив автор,- це камінь, прив'язаний на шию літератури, який може її потопити менш ніж за півроку. Політика серед витворів фантазії - те саме, що постріл з пістолета під час концерту. Цей звук оглушливий, але позбавлений будь-якої виразності. Він не гармонує з жодним інструментом. Політика смертельно образить одну половину читачів, а другій здасться нудною, бо те, що вони читали вже в ранковій газеті, було набагато цікавіше й дотепніше.
- Якщо ваші дійові особи не розмовлятимуть про політику,- вів своє видавець,- значить, це не французи тисяча вісімсот тридцятого року і ваша книга не дзеркало, хоч ви на це й претендуєте...)
Жюльєн написав протокол на двадцяти шести сторінках; ось короткий зміст,- правда, дуже блідий, бо нам довелося, як це завжди робиться, пропустити різні курйози, що в надмірній кількості можуть викликати огиду або здатись неправдоподібними (дивись «Судову газету»).127
Чоловік у кількох жилетах і з виглядом святого отця (це, мабуть, був якийсь єпископ) часто усміхався, і тоді його очі з тремтливими повіками займались надзвичайним блиском і набували не такого нерішучого виразу, як завжди. Ця особа, яка мала першою виступити перед герцогом («А хто ж це герцог?» - питав себе Жюльєн), очевидно, повинна була викласти загальну думку і виконати обов'язок товариша прокурора. Її промова відзначалась, на думку Жюльєна, тією ж непевністю й відсутністю рішучих висновків, в якій часто обвинувачують судовиків. Під час дебатів герцог навіть закинув йому це.
Після цілого ряду моральних фраз і філософських міркувань про милосердя
