Сонячна машина - Винниченко Володимир
ра блідість спалахує густим темним смуглявим рум'янцем. Молитовне підведені очі проміняться винуватим, зляканим народженим щастям. Пришерхлі вишневі уста солодко-боязко чекають, забуваючи прошепотіти:
— Правда.
Ассірійська за.патлачена голова навіть не озирається, щоб шугнути в розкриті, пришерхлі уста.
А наречені в білих, рожевих намітках млосно стоять, оточені дзижчанням, гудом, шепотом пильних крилатих крихітних дружок, що прибирають їх до вінця. Покірні, безвольні ручки злегка впираються в груди Макса й відпихають. І владні, сильні руки моментально покірно відриваються, патлата голова підводиться й одмахує пасма на потилицю.
Боже, як повно, як ясно, як святочно в саду! Яким рожево-білим щастям сяє сад. До чого рідно, зворушливо гудуть лох-маті працівниці!
— Трудо! Моментально страшну агітацію! Мобілізувати комуну. Розшукати весь Інарак. За чуба, за барки їх. Кулаками по голові! Трудо! Ну, а лицар же, а лицар, ради бога?
Труда прикладає зверхні боки руки до лиць, в одну мить нагріваючи руку. А очі вже не неймовірно, вже не злякано, а вже буйно, розгонисте сміються вгору. Лицар?! Господи! Який лицар?! Чорно-срібний! Бідний Душнерчик, милий, любий Душнерчик?! При чому ж тут він?
— При тому, що.. що ви ж не хочете розривати договору з ним?
Договір? Ху, господи, як страшно горить лице й уся голова. Договір? Ну, який же може бути договір, коли так на-вісно, п'яно, коли так страшно, незрозуміле горить лице? Душнерчик мусить просто повернути слово. І все. Ах, та що там Душнер, договір, слова!
— Ну, а... а... та дама, що...
— А про ту даму потім! Тепер же... Де черевичок?
Боже, де ж, справді, черевичок. Де бідний, самотній, забутий, дорогий сват?
Він лежить під лавою, мовчки кричачи широко роззявленим чорним, беззубим, без'язиким ротом.
І знову прикипають уста до ніжно-гладенького холоднуватого шовку, знову покірно, непритомно мліє ніжка, знову радісно й задерикувато показує тілесно-рожевого язика заспокоєний черевичок.
В кінці алеї з'являється висока чернеча постать із буйно-червоною головою. Бідна-бідна зажурена наречена!
— Трудо, ми зараз же йдемо до комуни! Правда?
— Ну, розуміється! Ходімо! Швидше!
Макс нахиляється до вуха з синьою сережкою й тихо-тихо шелестить:
— І я переходжу жити до комуни. Правда.
Смуглявість раптом заливається густим темним рум'янцем, і бронзові очі скоса, щасливо й соромливо цілують нахилене ассірійське, таке чудне, ніжно-хиже лице. Волосата рука з не-застебнутим рукавом сильно підхоплює під лікоть, стискає його до болю, і обох підхоплює вихор буйної нетерплячки. Моментально до комуни!
А чернеча постать помалу, рівно, непричетне посувається назустріч. І вінчальна шамотня саду, і закучерявлені хмарини в свіжій зеленкуватій блакиті, і тихесенькі вибухи розквітлих бруньок — і все їй байдуже. Так само суворо, тихо й непричетно вона могла б рухатись і серед сірої хмарної холодної пустелі. І що їй до двох розчучверених, розкудовчених щастям чорно-синіх, схилених одна до одної голів. Принцеса Еліза нудьгувато, байдуже дивиться крізь них у порожнечу, високо несучи червону голову.
— Добридень, Елізо! Чудовий день. Правда?
Зелені стомлені очі на мент спиняються в бризкаючих бронзовим золотим щастям очах, швидко перекидаються на ассірійське лице й одвертаються.
— Добридень, Трудо!
Труда б з охотою зупинилась, роз'яснила б цій бідненькій, милій трупоїдці, що за чудесний, надзвичайний сьогодні день, але немає часу — треба моментально бігти до комуни. Треба забігти до Руді, до надзвичайного, чудесного Руді, забрати всі речі Макса й перевезти їх на двоколесі до комуни, бо Макс од цієї ночі ночуватиме вже там, бо від цієї ночі... Труда на мент зупиняється — чогось голова закрутилась. А рука так владно, так блаженно-цупко стискає лікоть.
— Що, Трудо?
— Нічого, нічого... Вже пройшло. Швидше, швидше.
І вихор несе далі, швидше, нетерплячіше.
— Руді! Ур-ра! Згода! Ви бачите? Руді, прекрасний, любий, через два тижні буде вугіль, світло, вода, життя, щастя! Не вірите? Не вірите?
Ну, як же не вірити, коли це щастя так явио, так щедро, таким бурним фонтаном б'є з очей, зубів, з голосів, з розпатланих кучерів. Як же не вірити, коли Руді сам починає світитися ним, як шибка від сонця. Ну, розуміється, буде і вугіль, і світло, і вода. От тільки забрати й перевезти речі Макса до комуни. Це найперша умова. А потім розробити в усіх деталях намічений план і повести страшенну агітацію. О, тоді!..
Але, коли нарешті грюкає хвіртка за навантаженим речами Макса двоколесом, шибка перестає відбивати сонце й сумно сіріє. Сад вінчально-клопітливо гуде, а в алеї в любовній тузі ходить чернеча постать. Похиливши голову, стараючись не дивитись у той бік, доктор Рудольф помалу шкаадибає до самотньої, зовсім спорожнілої тепер лабораторії.
***
"Високоповажана й Дорога Кузино!
Нарешті з великою радістю можу сповістити Вас, що справа інтервенції остаточно й позитивно вирішена. Союз Східних Держав твердо переконався, що без оздоровлення Заходу не може бути здоров'я й на Сході. Не може одна половина планети жити ізольовано від другої й вічно тримати кордони під такою напруженою охороною. Крім того, економічні мотиви штовхають до цього. А так само те міркування, що тепер, коли Захід у руїні, віл не може бути ні політичне, ні економічно страшяий для Сходу, навпаки, на довший час він буде колонією Сходу й ринком для збуту його товарів. Усі ці причини з неминучістю приневолюють наших великодушних сусідів до рішучої акції в справі оздоровлення хорої половини землі.
Розпочнеться вона в найближчому часі. Поспішність конче потрібна, бо в південних частинах Європи й Америки стали помітні зачатки відновлення організації. Це загрожує тим, що сонцеїсти будуть намагатися робити опір інтервенції. Розуміється, ці намагання не страшні для Сходу, але страшні для наших країн, бо викличуть зайві жертви.
Через іиждень повітряна армія Сходу з'явигься над Німеччиною. Я даю наказ нашій організації енергійно взятися за нищення всіх складів зброї й засобів оборони. Так само звертаюся до Вас із проханням своїм високим авторитетом підсилити мій наказ. Одначе найпоштивіше звертаю Вашу увагу на те, що нищення повинно відбуватися якомога непомітніше, щоб не викликати ані найменшого підозріння й нашорошеності сонцеїстів.
Ще раз попереджаю, що бідна наша батьківщина, як і вся Європа та Америка (а також і Австралія, що не перемогла-таки хороби), повинна бути готова до тяжких і страшних жертв. Ми припускаємо, що половина населення цих частин землі загине від дезинфекції. Операція буде провадитися рішуче, залізно, безмилосердно. Деякі заходи будуть, може, здаватися занадто жорстокими, але хороба така страшна й сильна, що лагідними засобами її не побороти.
Крім того, щоб бути цілком певним щодо своєї армії, Союз Східних Держав організує її спеціально й переважно з тих елементів, які так чи сяк мали вже стики з Сонячною машиною, цебто— або самі постраждали, захорівши від неї на божевілля та видужавши, або потерпіли їхні близькі родичі. Цих людей уже не можна ні розпропагувати, ні спокусити Сонячною машиною, і ненависть їхня до цієї зарази доходить до суто східного фанатизму. Коли взяти на увагу, що до всього ще домішується релігійний момент, що всю кампанію опові-щується як своєрідний хрестовий похід, то з цього повинно бути зрозумілим, що форми дезинфекційної операції мусять буї и жорстокі й немилосердні.
Знаючи Ваше прекрасне, добре серце, я передбачаю, як Вам буде тяжко й боляче від цієї операції Але Ваша незламна велика воля, Ваш ясний розум і Ваше вище розуміння інгересів свого народу, я певен, дадуть Вам силу витримати всі тяготи цієї боротьби.
Через тиждень ми почнемо своє велике, тяжке й святе діло Я не маю ні на крихту сумніву, що ми доведемо його до бажаного кінця й на оновленій, оздоровленій рідній землі нашій будемо будувати нашу нову велику майбутність.
Сама думка про це й про велику працю поруч із Вами сповнює мене такою радістю й такою силою, що ніякі жертви не лякають мене.
До швидкого й щасливого побачення.
Ваш покірний, всевіддании слуга Георг"
І знову граф Адольф Елленберг не помічає на лиці її світлості радісного підняття. Воно — бліде, замкнене й суворе.
Але й сам граф Елленберг сьогодні не має того тихо сяючого виразу, що був од першого листа. Він урочисто й тривожно заклопотаний.
Принцеса Еліза складає листа і, задумливо дивлячись у буйну весільну зеленість саду, підсилює своїм високим авторитетом наказ принца Георга.
Граф Елленберг поштиво й слухняно схиляє голову.
Одначе її світлості не зовсім ясно з листа принца, як стоїть справа з Сонячною машиною на самому Сході. Про цю справу якось невиразно в листі кажеться. Крім того, принцесі хотілось би конкретніше знати, які саме заходи мається на увазі при цій операції.
Граф Елленберг один мент вагається. З одного боку, коли принц невиразно написав, то, очевидно, ця невиразність потрібна; але, з другого боку, коли принцесі не дати правдивої відповіді, то тим можна стягти на себе її неприхильність. Чия ж неприхильність небажаніша?
Граф Адольф не може сховати від її світлості дійсного стану речей. Річ у тому, що страшна пошесть поширюється й на Сході, не зважаючи на суворі і, можна сказати, немилосердно люті заходи Верховної Комісії Східних Держав. Легенда щастя, яку облудно несе з собою Сонячна машина, має однакову отруйну силу що на Заході, що на Сході. Тваринні інстинкти, очевидно, в усіх націй і рас переважають людину. Бажання нічого не робити й ремигати вище й дужче навіть за страх смерті й лютої кари.
І світлість трошки нетерпляче морщить брови. Граф Адольф розуміє: ближче до суті.
Отже, інтервенція. Сходу є не поміч, коли говорити щиро, а рятування себе. І граф Елленберг не може стримати гіркого докору коли б Союз Східних Держав був трохи менше за глиблений у свої власні інтереси й не чекав цілковитої руїни Заходу (щоб узяти його потім у своє повне володіння), а прийшов на поміч раніше, то це й для його самого було б краще.
Тепер же справа набирає досить серйозного характеру. Тепер од успіху кампанії залежить справа життя чи смерті самого Сходу. І то треба, щоб успіх цей був швидкий, виразний, щоб моментально устаткувалося на Заході нормальне життя, щоб із Сходу посунули сюди товари, щоб безробітні маси на Сході знову знайшли заробіток і щоб убито було в самому корені страшну епідемію.
Але чи це так легко все провести, граф Адольф дозволяє собі над цією справою поважно задуматись. Ро
