Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря - Нечуй-Левицький

Челібеєві по­да­ру­вав ка­ре­ту з кіньми, ки­ли­ма­ми, ще й дві дівки. Бру­хо­вецький вис­ту­пив з ко­за­ка­ми і татара­ми про­ти мос­ковсько­го війська під Ди­каньку. Але тут прий­шла чут­ка, що на йо­го йде До­ро­шен­ко. До Бру­хо­вецько­го прий­шли де­сять До­ро­шен­ко­вих сот­ників, щоб він од­дав гет­ьманську бу­ла­ву, зна­ме­но і буньчук. Бру­хо­вецький велів за­би­ти сот­ників в заліза і одісла­ти в Га­дяч. Дру­го­го дня по­яви­лись До­ро­шен­кові пол­ки. Як тільки ко­за­ки До­ро­шен­ка й Бру­хо­вецько­го зійшлися до ку­пи, то всі ра­зом зак­ри­ча­ли: «ми за гетьманст­во не бу­де­мо би­тись! Бру­хо­вецький ніяко­го доб­ра нам не зро­бив і тільки роз­по­чав війну». Ко­за­ки ки­ну­лись гра­би­ти Бру­хо­вецько­го во­зи.

Дорошенко пос­лав сот­ни­ка Дроз­ден­ка взя­ти Бру­хо­вецько­го і при­вес­ти до се­бе. Дроз­ден­ко увійшов у геть­манське шат­ро. Бру­хо­вецький сидів в кріслі. Дроз­ден­ко взяв йо­го під ру­ку і хотів ви­вес­ти з шат­ра, але тут на­го­дився за­по­рожський пол­ков­ник Іван Чу­гуй, дав­ний при­ятель Бру­хо­вецько­го. Чу­гуй уда­рив Дроз­ден­ка муш­ке­том в бік. Дроз­ден­ко впав на зем­лю. Але не по­мог­ло. До­ро­шен­кові ко­за­ки вбігли в гетьманський на­мет, взя­ли Бру­хо­вецько­го і по­ве­ли до До­ро­шен­ка.

«Чом ти не од­дав мені бу­ла­ви?» спи­тав йо­го До­ро­шен­ко. Бру­хо­вецький мов­чав. До­ро­шен­ко мах­нув ру­кою. Ко­за­ки ки­ну­лись на Бру­хо­вецько­го, по­ча­ли рва­ти на йо­му оде­жу, би­ти йо­го ки­ями, руш­ни­ця­ми, па­ли­ця­ми, вби­ли й по­ки­ну­ли го­ло­го. Чу­гуй бо­ро­нив йо­го до са­мої смер­ті. До­ро­шен­ко за­пев­няв Чу­гуя, що він не хотів смер­ті Бру­хо­вецько­го.

В ве­чері ко­за­ки з обох сторін Дніпра по­пи­лись, по­ча­ли кри­ча­ти, га­ла­су­ва­ти і хотіли вби­ти й До­ро­шен­ка. До­ро­шен­ко на­си­лу вти­хо­ми­рив їх, звелівши ви­ко­ти­ти їм кільки бо­чок горілки, а в ве­чері виїхав з стар­ши­ною, на вся­кий час, на край обо­зу. До­ро­шен­ко звелів по­хо­ва­ти Бру­хо­вецько­го в Га­дячі, в місяці липні 1668 ро­ку, в тій церкві, кот­ру він сам пос­та­вив.