Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький
"Пройшов я і Туреччину, і Грузію, і Грецію, і Балкани, і Дунай, а таких дурнів ще не бачив: таки так самі в руки й даються! Добрі, то ймуть мені віри! Цей край для мене як рай. Ловися, рибко, маленька й велика! Буде на харч на старості літ... Але Тарасій..." - і Копронідос задумався, схиливши голову набік і погладжуючи густу чорну бороду.
Другого дня Копронідос зустрів у монастирі отця Тарасія.
- Чом пак ви до мене не заходите, отче Тарасію? Моя Мелетія все питає про вас: нудьгує за вами, - сказав Копронідос.
- Стара вже ваша Мелетія, - сказав Тарасій і не засміявся, а якось загерготав, як індик.
- Післязавтра ввечері приїде до мене з Одеси в гості моя далека родичка... гм... зовиця... От так краля! Приходьте лиш, побачите! - сказав Копронідос і хитро кліпнув одним оком.
Отець Тарасій знов загерготав по-індичій.
- Добре! Прийду! - сказав отець Тарасій і попрощався з Копронідосом.
Діждавшись часу запросин, отець Тарасій зайшов до Копронідоса. Переступивши через поріг кімнати, отець Тарасій кинув очима в куток і стовпом став. Він задер голову, так що послушницька чорна скуфійка з'їхала аж на тім'я. Він зняв швиденько скуфійку й з дива аж витріщив здорові очі.
В кутку коло стола сиділа молода дівчина, здорова, огрядна, з східним типом лиця, з довгим носом та з здоровими чорними очима. В неї було лице біле, неначе обмазане крейдою; чорні товсті брови чорніли, як ужі; повні губи червоніли, неначе помальовані червоною фарбою. На дівчині червоніла, аж горіла, як жар, суконна куртка, обшита синіми та золотими шнурками. На важких косах червоніла феска з синьою китицею. На шиї висіли три разки доброго намиста, а над чолом кругом фески блищав рядок позолочених круглих бляшок, неначе червінців. З-під білої куцої сукні висовувались ніжки в червоних черевиках. Дівчина аж сяла на усей куток, неначе в світлицю влетіла жар-птиця. Убрання її було схоже на ті квітчасті азійські убори, в яких виходять на сцену актриси й танцюристки.
- От і... зовиця приїхала до мене в гості! - сказав Копронідос.
Зовиця встала, але не приступила до отця Тарасія й не попросила благословення. Отця Тарасія так засліпила та райська птаха, що він на це й не звернув уваги.
- Правда, гарно вбираються в нас, у Греції? - сказав Копронідос.
- Гарно! Дивно! Благоліпно! - сказав отець Тарасій швидко й голосно, неначе гупав довбнею.
- А правда, наша фустанела краща, ніж ваша плахта? - сказав Копронідос.
- І фустанела гарна, і плахта непогана... Аби гарна дівчина або панія, - сказав отець Тарасій одрубчасто, неначе цілі галушки ковтав, і зареготався на усю кімнату.
- А наша феска! Ож придивіться, лишень, отче Тарасію! Правда, краща, ніж стрічки та квітки на ваших дівчатах? - спитав Копронідос.
- Усе гарно! Усе на славу божу! Усе ліпота: і феска, і стрічки, аби дівчина гарна, - обізвався Тарасій.
- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Тарасій у дівчини.
- Гликерія! - перебив Копронідос похапцем.
- Еге, Гликерія... - промовила дівчина, неначе засоромившись, і кокетно нахилила голову й спустила очі.
Вона засміялась. З-під товстих губів блиснули білі широкі зуби. Трохи розтягнутий широкий рот з довгими та широкими губами став хижий якось по-вовчому і неначе промовляв: "Ой, хочу ласо їсти й ласо пити! Маю такий апетит, що ладна поїсти хоч би й київських ченців!"
- Чи ви пак вмієте по-нашому говорить, чи тільки говорите по-своєму? - спитав Тарасій.
- Я вже давно живу в Одесі і вмію й по-вашому говорити, - обізвалася Гликерія, - трудно було навчиться, але я таки перемогла трудноту й навчилась. Як наважишся, то всього навчишся.
- От і добре! Я думав, що ми будемо говорити на мигах, як я колись розмовляв з молдаванами на Бассарабії. - І Тарасій показав ті миги: крутнув головою, тикнув руками так химерно, що Гликерія зареготалась.
Копронідос подав чай; до чаю виніс пляшку рому. Він налив рому в стакан з чаєм Тарасієві, а потім таки доволі бурхнув рому і в стакан Гликерії. Гликерія пила міцний пунш, анітрошечки не скривившись. Отець Тарасій здивувався.
- О! То в вас, у Греції, як я бачу, і панни п'ють пунші з ромом! - обізвався отець Тарасій.
- Атож! Як і в вас, - сказала Гликерія й осміхнулась, ще й зуби показала.
- П'ють. В нас щодо цього, то трошки вільніше, ніж у вас. Наші грекині п'ють і ракію, - сказав Копронідос.
- Що ж то за ракія? Вино таке, чи що? - спитав Тарасій.
- Не вино, а проста горілка, - обізвався Копронідос.
- Ото, скажіть! Що край, то й інші звичаї, - сказав отець Тарасій і зареготався.
Гликерія реготалась і собі, аж за боки бралась. Після чаю Копронідос подав закуску й горілку.
Почастувавши Тарасія, він налив у чарку ракії й для Гликерії. Гликерія хапком та жваво випила чарку й не скривилась.
- Дивні діла твої, господи! - сказав отець Тарасій. - В вас усе не по-нашому.
- А що, отче Тарасію? А правда, гарна, гм... зовиця. Дивіться, очі гарні, як в ангорської кози, - сказав Копронідос.
- О, нехай бог боронить! Де ж таки, як у кози... Це не по-нашому, зовсім не по-нашому, - сказав Тарасій.
Східні метафори очевидячки йому не сподобались. Не сподобались вони і Гликерії, бо й вона надула губи, й насупилась, і стала понура. Копронідос примітив це й кинувся на метафори біблійні.
- А брови, як веселки, правда? Як мальовані! - знову обізвався Копронідос і заглянув Тарасієві в самісінькі очі, аж нахилився до нього.
- Що правда, то правда, - сказав Тарасій.
- А перси! Як гора Карміл! Правда! А голова!
