Діти капітана Гранта - Жуль Верн

Спочатку Мак-Наббс розказав леді Гелені те, чого вона досі не знала,- про втечу банди каторжників з Пертської в’язниці, їхню появу в провінції Вікторія і участь в залізничній катастрофі біля Кемден-Бріджа. Майор показав їй придбаний в Сеймурі випуск «Австралійської й Новозеландської газети» й додав, що поліція призначила велику грошову нагороду за голову Бена Джойса, небезпечного бандита, котрий за півтора року зажив собі своїми злочинами лихої слави.

Але яким побитом Мак-Наббс упізнав цього Бена Джойса в особі боцмана Айртона? Тут була таємниця, і всім кортіло якнайшвидше про неї дізнатися.

Відтоді, як вони вперше зустрілися, розповідав Мак-Наббс, чуття підказувало кому, що не треба довіряти Айртонові. Недовіра дедалі зростала, що більше він спостерігав незначних дрібниць. Погляд, яким боцман обмінявся з ковалем на березі Вімерри, нехіть Айртона до відвідин будь-яких міст і поселень, його наполягання швидше викликати «Дункан» на східне узбережжя, загадкова загибель доручених йому биків і коней, врешті, якась нашорошеність в його мові й рухах,- все додавалось одне до одного й збуджувало в майорові підозру. Однак до подій попередньої ночі він не зміг би висунути певного звинувачення проти боцмана.

Мак-Наббс, прослизнувши поміж високими кущами, добрався до тих підозрілих темних постатей, що він їх запримітив за півмилі від табору. Гриби випромінювали тьмяне світло в навколишню пітьму. Троє чоловіків роздивлялись на землі якісь сліди та відбитки ніг, і Мак-Наббс упізнав поміж них блек-пойнтського коваля. «Це вони»,- сказав один. «Еге,- відповів інший,- он і трилисник на підкові».- «Це той самий слід, котрий іде від Вімерри».- «Усі коні повиздихали».- «По отруту далеко не ходити».- «Ось у який спосіб можна цілу кінноту обернути на пішохідців! Ніде правди діти, цей гастролобіум - корисна рослина!»

- По тому вони замовкли й відійшли,- казав далі Мак-Наббс.- Але я почув надто мало, отож і пішов услід за ними. Незабаром розмова поновилася. «Ну й проноза цей Бен Джойс,- заговорив коваль.- Хвацький хлопець наш боцман, яку хитромудру вигадку сплів про аварію корабля! Коли його план вдасться - ото нам щастя накотить! Диявол, а не людина цей Айртон!» - «Називай його Бен Джойс, він заслужив це ім’я!» Тут бесіда урвалася, негідники подалися з лісу. Але я все вже знав і повернувся до табору, переконаний, що не всі злочинці виправляються в австралійському підсонні - хай Паганель не візьме собі це за докір.

Майор закінчив розповідати. Всі сиділи мовчки, розмірковуючи про щойно почуте.

- Отже,- заговорив Гленарван, блідий з обурення,- Айртон завів нас сюди, щоб убити й пограбувати?

- Еге ж,- відповів майор.

- І від самої Вімерри ця зграя вистежує наші сліди, шпигує за нами, чатуючи на слушний випадок?

- Так.

- То цей негідник - зовсім не матрос з «Британії»? Виходить, він привласнив собі ім’я Айртона, вкрав його корабельну угоду?

Всі погляди звернулись до Мак-Наббса: адже напевно він сам уже думав про це.

- Що, на мою думку, в цій темній справі можна вважати за вірогідне? - почав майор своїм звичайним спокійним тоном.- Гадаю, ця людина справді зветься Айртон. Бен Джойс - то його прізвисько. Поза всяким сумнівом, він знав Гаррі Гранта і справді був за боцмана на «Британії». Правдивість цих фактів стверджують не тільки точні подробиці, що їх навів нам Айртон у своїй розповіді, але й розмови каторжників, допіру мною переказані. Та годі вже блукати серед непотрібних припущень. Визнаємо за цілком певне: Айртон і Бен Джойс - одна й та сама особа, тобто матрос з «Британії» став згодом на чолі зграї каторжників-утікачів.

Ці міркування визнали найвірогіднішими.

- А тепер,- мовив Гленарван,- скажіть мені, в який спосіб і чому боцман Гаррі Гранта опинився в Австралії?

- В який спосіб? Не знаю,- відповів Мак-Наббс,- та й поліція проголосила, що обізнана не краще за мене. Чому? Теж не можу відповісти. В цьому криється певна таємниця, і розкриє її тільки майбутнє.

- Поліції не відомо навіть, що Айртон і Бен Джойс - одна й та сама особа,- зауважив Джон Манглс.

- Маєте рацію, Джоне,- сказав майор.- А така деталь дуже допомогла б її розшукам.

- Мабуть,- сказала Гелена,- цей нещасний найнявся на ферму Падді О’Мура, маючи лихий намір?

- Поза всяким сумнівом,- відповів Мак-Наббс.- Він, очевидно, готував злочинство проти ірландця, коли йому трапилось щось принадніше. Несподівано на ферму нагодилися ми. Він почув з Гленарванових уст історію про загибель «Британії» і, як людина рішуча й зухвала, одразу зважився цим скористатися. Злагодили експедицію. Біля Вімерри він удався до одного з своїх, коваля з Блек-Пойнта, і, підкувавши Гленарванового коня, вони дали бандитам змогу вистежити нас по сліду підкови з трилисником. Уживши отруйну рослину, Бен Джойс вигубив, один по одному, наших биків і коней. Наприкінці він завів нас у болота Снові й віддав до рук каторжників, що ними він верховодить.

Тепер усе стало ясно в діях Бена Джойса. Майор висвітлив його минуле й показав негідника таким, який він був,- відважним і небезпечним злочинцем. Його таємні наміри викрито, і це вимагало від Гленарвана щонайбільшої пильності. На щастя, розбійник, що з нього здерли личину, менш страшний, ніж зрадник.

Та з цієї чітко визначеної ситуації випливала, проте, одна важлива обставина, про котру поки що ніхто не подумав. Лише Мері Грант, поки всі жваво обговорювали минуле, звернулася думками до майбутнього. Джон Манглс побачив раптом, як зблідло її обличчя. Він одразу зрозумів, що дівчину огорнув розпач.

- Міс Мері! Міс Мері! Ви плачете! - скрикнув він.

- Ти плачеш, моя дитино? - спитала співчутливо Гелена.

- Батьку мій, батечку! - тільки й вимовила молода дівчина.

Вона неспроможна була сказати хоч півслова більше. Але кожний тої ж миті збагнув причину її горя, збагнув, чому з очей Мері полились сльози, а на уста спливло з глибини серця слово «батько».

Викриття Айртона, його ницої зради знищило всі надії. Розбійник, аби затягти Гленарвана в глиб країни, розповів вигадку про загибель корабля. Майор Мак-Наббс чув, як про це з певністю казали поміж себе бандити. Ніколи «Британія» не розбивалась на підводних скелях