Козир-дівка - Квітка-Основ'яненко Григорій

Ти, дєвушка, домой, а єво розкуйте і одведіте покуда до завтрього у поліцію. Завтра з тебе у палаті допрос знімуть, і, когда ти правду гавориш, так ти, дєвушка, там сваво жениха получиш на свої руки.

Так і бризнулася вона губернаторові до ніг, а за нею і Левко. Хоч той їх і піднімав, хоч і грізно приказував устати, так таки ні: лежать, та ноги цілують, та слізьми обливають, та вже дякують, дякують, та бога молять, що неначе їх на світ знов породив.

Вже Ївга не дала нікому розкововати Левка, сама зняла залізо і одпровадила Левка і до поліції, та таки і напросилася і сама тут сидіти з Левком. І вже не кажи, щоб вони спали: усе один одному розказовали, як страждали – Левко без людей, а Ївга від людей; він, що нікому було за нього заступитися і пораду дати, а вона, що як на неї нападали, і про усяку свою біду розказала.

Уранці привели Левка у палату; прийшла і Ївга за ним, аж там уже і Тимоха, та вже під калавуром, і за ним салдати з оружжами. Левко на допросі усе, як учора говорив (бо так воно і було), так і тут сказав; а Тимоха вже протверезився, хотів був повернути у брехунівку, так увізвали Ївгу, так та йому зараз баки і забила і змішала його, що повинився у усім, як губернаторові казав. От його почали ще пуще випитовати, так він їм усе і розказав: що він кріпко подружив з їх-таки писарем, що той хоче узяти за себе Ївгу, так тим і топив усюди Левка: підвів справника, щоб не допрошував Левка; чи звеліли ще, чи ні, а писар і відпровадив Левка ув острог; а у судах підсипав добре, щоб пописали такі допроси, які писареві хотілося, і хоч судящі його у вічі не бачили, а попідписовали, що їм підло-жили; бо вони на те судящі, щоб підписовати, а на те секретарі, щоб писати, як їм хочеться. От так-то Тимоха і позабризковав усіх, хто що робив, хто й не робив чого! Посписовали ж усе тутечка, що тільки Тимоха казав, і відослали його ув острог, а Левка відпустили, щоб куди хотів ішов собі.

Тільки що Ївга з Левком радились, як би то їм додому дійти і як піднятися на нове господарство, аж і прибіг жандар і покликав їх до губернатора. Пішли вони, нічого не боячись, і увійшли прямісінько до його. От губернатор і каже Ївзі:

– Ну, ти настояща козир-дівка; вихлопотала таки свого жениха, ослобонила єго з Сибірі! Вот тобі двєсті рублей. Єто от таво хазяїна, што нанял твово брата у рекрути. Он тепер буде салдат, єму деньги не нужни: а как он обокрал тваво отца, так ти їх озьми на твою свадьбу.

– Ні, ваше превосходительство, не так. Як таки мені братову кров пити? Він продав свою волю, а я щоб на ті гроші справляла весілля? Не можна сього. Нехай сі гроші братові, йому у них нужда буде. – Так сказала Ївга, кланяючись та просячи губернатора.

– Чим же ти одбудеш свадьбу і чим житимеш? – питався губернатор.

– Весілля в нас буде сирітське: без подарків і чарки горілки, а замість короваю хліб святий розділимо. А жити як? Трошки потерпимо нужду та будемо робити, старатись та господарьовати, то бог нам і пошлеть, ваше превосходительство.

Так казала Ївга, а Левко за нею, поклоняючись, казав: "Будемо робити, то й заробимо, ваше… от як Ївга вас велича".

– Когда ж так, так вот как! – сказав губернатор і пішов до своїх гостей, що їх там, у других горницях, сила-силою була, і незабаром вернувся і зараз до Ївги і каже:

– Вот тебе триста і двадцять рублей, господа надавали; озьми собі на свадьбу.

– Ні, вже сього не буде, ваше превосходительство, не хочу і не озьму, – казала Ївга, уклоняючись.

– Зачим не озьмеш? – питав губернатор.

– Затим, що не озьму, – казала Ївга. – Як се таки можна? У нашому селі усі знають, що я жила у губернії і вернулась з такими грішми, що чоловік і у год їх не заробить, а я собі дівка де їх узяла? Та така слава піде про мене, що і не відхрестишся і не відбожишся! Такого навигадують, чого зроду і на думці не було, і не буде, і рід їх не діжде!

– Возьми, дура, – ще таки казав губернатор. – Ти замуж ідеш; што за нужда, што про тебя будуть говорить?

– Та вже як хочете, – казала Ївга, – хоч я, по-вашому, і дура, хоч яке хочете ще імення прикладайте, я неозьму, їй же богу, не озьму, хоч мені міх грошей давайте, бо мені добра слава миліш усього. Що заміж іду, так уже б то мені і не треба доброї слави? Не знаю! І малі діти киркатимуть на мене, почувши, що хоч недовго жила у городі, та таку велику суму принесла! Її заробити просто не можна, а ніхто не повірить, щоб пани без усього надавали. Сором буде і на людей дивитися!

– Ай, козир-дівка! – аж скрикнув губернатор. – Правда, правда твоя, ти умно розсудила: люди вездє одинакові, і по городам, і по селам, і меж вами, і меж нами. Ну, а жениху твоєму можна оддать деньги?

– Як ви знаєте і як він зна, – сказала Ївга, – ще я йому не жона, не можу над ним командувати.

– Ну, так я йому їх і оддам, – сказав губернатор. – Он озьмет за то, што потерпєл, сидючи у острозі. Тепер ти поєдь себе домой, а он тутечки зостанеться та поєдєт з чиновником доказувать у глаза тим суддям, што єво у острозі держали, а с нєво допросу не знімали. Прощай, козир-дівка!

– Прощайте, ваше превосходительство! – сказала Ївга. – Благословіть же мене, у шлюб уступаючи: ви мені і батько, і отець, і благодітель! Без вашої милості пропав би Левко зовсім, а без нього пропала б і я. – Та, сеє кажучи, поклонилась губернаторові тричі у ноги, як закон велить перед весіллям, і поціловала його руку, і відходячи сказала: – Зоставайтесь же здоровенькі! нехай вам бог віддасть за усе те добре, що ви нам зробили! Дай боже, щоб ні вам, ні діточкам вашим не лучилося такої напасті терпіти і щоб зроду не знали судящих! – Так, усе молячи бога, і пішла з Левком.

Порадившися обо всім з Левком, що тепер треба робити, узяла в нього часточку грошей, заплатила хазяйці, хоч та і овсі не хотіла нічого брати, найняла собі підводу і поїхала додому.

Застала батька зовсім немощного: з журби трохи не пропав, що й дочка його покинула, і син обікрав і втік, і не чути його овсі. Вона розказала, де була, як поворочувалась, як братик хороший хотів з'їсти Левка, і як вона там бідкалась та старалась, і як ослобонила Левка, а що Тимоха вже зовсім пропав, і як найнявся…

– Дурневі туди й дорога! – сказав батько. – Я й сам думав, де обзоветься, щоб його таки віддати у салдати. Нехай йому бог помага!

Ївга розказала, зачим ще Левко не приїхав і як вона з ним обо всім порадилась.

– А си, – каже, – тату, не говоріть про Левка нікому нічого, буцім і чутки про нього нема.

– Добре, діти! – сказав батько. – Робіть що знаєте, аби б біля мене були, щоб було кому мене при смерті доглядіти.

Аж ось увечері лізе пан писар з старостами до старого Макухи, себто за Ївгу рушники брати. Писар поперед усіх і каже, що вже Левко зовсім пропав. Злапали його і помчали швидш у губернію, та там катюга його кнутом бив, а далі і на каторгу послали, і вже об сім і бамага прийшла; та розвернув якусь бамагу і чита замість лепорта. А далі і став казати, що вже Ївзі без Левка ні за кого більш йти, тільки за нього, так отеє він прийшов за рушниками, а щоб у неділю і весілля.

– А дзуськи, поганий! – обізвалась Ївга з кімнати, та аж вискочила у велику хату, та до писаря: – Вон, бездільнику, з нашої хати! Я такому ледащу не тільки доброго слова, і гарбуза не дам! Поживеш і сам, напившись людської крові, що нассав з людей, п'явка проклята! А вам, люди добрі, хоч би ви старости, хоч би ви і хто, одно слово кажу: і не говоріть законних речей, йдіть честю з нашої хати; а ось як зараз не підете, погашу світло, вилазьте тогді помацки з хати, мов злодії, і безчестя вам не заплачу, і всюди розказоватиму.

Нічого старостам робити, мерщій за шапки та за палички, та мерщій з паном писарем з хати! Закивали п'ятами, скільки видно!

Уранці писар до голови і підліз з хитрощами, не розказуючи нічого, який йому бешкет Макухівна Ївга зробила, та й каже:

– Пане голова! Трохим Макуха стар чоловік, приньмит пішов на каторгу, син у бігах; йому б дати льготу: почали люди зносити общественне, а його б, по старості літ і по одиночеству, помилувати на сей год, чи не споможеться на той?

– Що се ти мене підводиш? – гримнув на нього голова. – Чи ти знаєш, що я не люблю неправди? Я вам не Явдоким, прежній голова, що ви з-за нього, що хотіли, тут і робили по волості! Я хочу сам усім командувати, а не через вас, писарів. Зараз озьми людей і напади мокрим рядном на старого Макуху, щоб усю недоїмку зараз зніс. Нема, скаже, грошей, – бери усю худобу, граб, розоряй, продавай, самого тати у холодну, облий водою, нехай мокне…

– А дочку на господарстві оставити? – питався писар хитро, знавши натуру свого голови.

– Ось я тобі дам зоставити! Я вам не Явдоким, щоб ви по-своєму робили. Роби по-моєму: озьми тащи і її; плахти, намиста продай; не стане – коси обріж та продай. Я їй дам, щоб не запобігала перш до писарів. Нехай зна, що я голова!

Писареві того і треба було; нахватав понятих, ціновщиків, сторожів! Набігли хмарою до Макухи: зараз би то і скрині розбивати, і худобу продавати… Так-бо Ївга зараз і відсипала гроші, скільки казав писар; і на що вже він там не требовав? і на дороги, і на мости, і на калавурних, і на світло у холодну, – усе-усе Ївга поплатила, так що писареві нічого було робити, тільки, почухавши потилицю, йти додому з своїм причетом.

Упоравшись із писарем і знаючи, що вже нічого боятись, Ївга, бачачи, що вже неділенька близько, давай поратись: хати помазала, столи, лавки позмивала; птицю купує, бо своєї вже дасть бог: Тимоха нагосподарював! ріже, патрає, локшину кришить, паляниці вчиня. Горить діло! У п'ятницю убралась, пішла людей прохати: того дружком, того піддружим, тих у старости, тих у бояри; напросила свашок, світилок, батьків, порядчиків і усякого народу, якого треба на весілля, і у почот, і до порядку. Хто не спитає, за кого вона йде, "за Левка" – один одвіт.

– Та де ж його узяти? Його вже повели на каторгу?

– Та вже ж що буде, то й буде; а вже ви, дядьку або тітко, не відказуйтесь, услужіте сироті.

Здвигнуть плечима, а собі сміються та думають: "Чи не одуріла наша Ївга з великого розуму? Збирається на весілля, а жених там, де козам роги правлять! Побачимо, який з цього пива мед буде".

У суботу зібрала Ївга коровайниць; бгають коровай, пісень співають, шишки ліплять, а тісто по пазухам крадуть; скрипники грають, дружко поштує, старий Макуха порядок дає, а сам, хоч хто його і пита, нічичирк, мовчить.