Дядько Шкіпер (збірка) - Франко Петро

Він і сріблом цвяхована збруя, ребенка (нагайка) з тяжкою срібною головкою та святочна одежа кавбоя, се весь мій маєток..."

"Не знаю, чи ви як чужинець дасьте собі з нашими биками раду?" – недовірчиво сказав капітас. "Можете стрібувати", – предложив юнак.

"Як вас кликати?"

"Як що назвете Педро, то не буду мати нічого проти сього", – сказав юнак.

"Отже, сеньор Педро, пересядьтеся на того в яблуках, бо чейже свому сивому захочете заощадити удару рогом, і їдьте за мною".

В Аргентині нема звичаю щадити коня, але юнак скинув із свого коня богате сідло, припняв до стовпа, підкинув кукурудзи, поплескав по шиї, неначе блискавка опинився на напівдикім дволітку і шаленим чвалом помчав за Еспанцем.

Недалеко на лузі над Параною (ріка) товпилося стадо яких трьох тисяч півдиких биків. Двацять пастухів мало за задачу відділити дві сотні найкращих биків, загнати їх в огорожу та повести до водопою.

Нелегка се робота вибирати зі стада биків! По двох мужів стають кіньми по обох боках вибранця і наганяють його в перед у чисте поле, а потім повертають до огорожі. З якою силою і зручністю поводив юнак баским конем, кермуючи його на вола у бажаному напрямі! Скоро боки і рот коня покрила кров, а чоло юнака вмилося густим потом, але справлявся двічі скорше, як усякий инший.

"Що за їздець", – бурчали ґаучі. Особливо невдоволений був капітас, що сам недавно звербований, побоювався за посаду. Очікував, що чужинець окажеться нездарою, і зможе його скоро позбутися або бодай заставити до найтящої праці, тож похвали махордома визивали в нього злі блиски очей.

Втомлений юнак дав знак хлопцеви, щоби приніс води. Коли хлопець переходив попри Хозе Родріґеца, узяв той йому горщик із руки і почав пити. Але коли хлопець передав горщик із рештою води юнакови, той з виразом обридження вилив воду на голову свого коня і казав хлопцеви принести свіжої води.

Алеж закони чемного поведення не менше строгі в сальонах, як і в прерії, і поважається їх не менше, як на англійському дворі. Вилити подану воду се не мала обида, і очи Родріґеца люто впялилися в юнака; та юнак холодним поглядом змірив Еспанця і коли поволи випив свою воду, подався до роботи.

"Маєте сеньор капітас, міцного конкурента", – завважив махордомо.

Ся замітка ще більше розсердила гордого Еспанця, і постановив яким небудь способом позбутися юнака.

Вечером при огнях говорено про юнака, що повів свого коня до водопою. Його знав один лінєро зі Сальта (місто), де Педро програвав і вигравав велитенські суми; був пристрастним грачем... Еспанець усміхався задоволено: мав його тепер у кишени! Тиждень минав на тяжкій праці. Педро справлявся знаменито. Впровадив щоденну купіль для худоби і відкрив в степу добру солянку. Еспанець почув, що йому грозить відправа. Ждав тільки на неділю.

По прерії все їздить богато волоцюг, людей без роботи. Право гостинности наказує естансієрам дати харч і нічліг кождому пришельцеви, що найменше на оден день, за те в неділю збирається, хто може в пульперії (шинку). Коли Педро переходив у суботу попри естансію, завважав світло у вікні, де мешкав капітас, хоч була пізна пора. Глянув мимохіть у вікно, і заняттє Родріґеца прикувало всю його увагу. За кілька хвилин пішов дальше і прошепотів тихо: "Тепер ти в моїх руках!".

Десять-пятнайцять кільометрів у прерії се просто рукою подати, і коли Педро підїхав на другий день до пульперії, побачив чималий гурток зібраних; були се переважно ґаучі і десятники, але й не бракувало кількох капітасів, поміж якими ясніла ярким червоним кольором хустка Родріґеца.

Пастухи, що приїздили до одноповерхового будинка в тіни дерев амбу і пареісу, поволесеньки зсідали з коней, скидали пестре пончо (плащ), кидали недбалим рухом на сідло враз із важкою ребенкою та входили до шинку. Педро зробив те саме з тою тільки ріжницею, що привязав коня, скинув уздечку і сідло та наложив коневи мішочок із кукурузою на шию. Кінь тихо робив ніздрями та терся головою об плече свого пана, який великим кроком подався до шинку, що займав одну половину будинку. В другій мешкав шинкар, грек Катапульто з родиною. Не вважаючи на значне віддаленнє від залізниці, крам Грека був достатний, бо хоч пастух не дбає про коня, що нераз годинами жде терпеливо, осідланий, на свого пана, але тим більше дбає про збрую, тож у крамі був вибір сідел, уздечок, попруг, коців, чобіт, шовкових хусток, богато прикрашених сріблом. Особливо богато було "кана". Якість горілок була ріжна: коли їздець мав гроші і був свіжий, діставав чудовий ром із трощі, кількалітний; пізнійше діставав майже чистий алькоголь. Усі знали, що Катапульто дре немилосердно, але терпіли, бо в поблизу не було другої пульперії. Педро застав уже Джона за столом, але пройшов мимо, як коло чужого, і тільки бистрі уха Джона почули: ол райт...

Педро кивнув головою грубому Грекови, витягнув із ременя револьвер і кинув його на прилавок. Катапульто повісив його на стіну побіч инших; так велить звичай в прерії, коли хочеться дістати напиток, Хто не хоче скидати зброї, дістає напиток на двір крізь закратоване віконце. Юнак випив свою чарку, попив склянкою води і випив ще одну чарку. Заплатив, дістав револьвер назад і міг тепер робити, що хоче. Пішов на двір, де під деревом прикучнуло в тіни кільканацять людий. В однім місци стояла горі дном обернена скринка, а на ній сидів оден із капітасів, перед яким лежала пригорща долярів. Се був банкомет. Перед скринкою на оба боки тягнулися дві риски, на яких двацять кроків одна від другої. Коли Педро зближився до грачів, Джон брав саме до руки довгу, плоску мов лопатка кістку, заковану в одного боку залізом. Підійшов до риски, замахнувся ї зручно метнув "таву", неначе спису: тава фуркнула як птиця і впала за другою рискою.

"Сверте", – сказав хтось із признанням, і дійсно тава впала залізним окуттєм у виді S до гори.

Джон підійшов до скринки і загорнув горстку долярів до кишені. Його партнер із квасним усміхом подався до шинку, а Джон присів коло инших.

Педро приступив де скринки і положив на ній два доляри. З ряду вийшов ґаучо, положив рівнож два доляри, вибрав собі таву і метнув.

"Кольо!" – гукнули пастухи, Педро метнув і собі, і рівнож упало кольо. Педро доложив ще два доляри, пастух подумав і доложив із тяжким серцем й собі. Метнули ще раз. Пастух не мав щастя, йому в друге випало кольо, підчас коли Педро побачив у себе сверте. Але Педро не згортав ставки, хоч пастух відійшов. Навпаки доложив ще два. Якось ніхто не зголошувався: десять долярів се була доволі значна сума для пастухів, але не для капітасів. На обличу Педра не відбивалося ніяке зворушеннє, сині лагідні очи обходили по черзі всіх присутніх.

"Десять долярів", – гукнув банкомет; в його голосі відбивалося невдоволеннє: чи той зайда має з них посміхатися? Так мабуть зрозуміли два капітаси, що одночасно підвелися зі своїх місць.

"Дозволите, сеньор?" – запитали себе рівночасно, і всі розсміялися.

"Кидайте доляра!" – гукнув банкомет, – "чий орел, той грає перший", і Родріґец підійшов до скринки та зневажливим рухом кинув десять долярів. Оба кинули сверте. Тепер кождий з них міг або взяти ставку назад, або повисшити і грати дальше. Педро виняв іще пять долярів і кинув на купу.

"А може ставка за висока?" – Се як і відмова води було обидою, тож Родріґец віддув тільки уста і кинув так зневажливо, як тільки міг:

"Ся ставка?" – та з еспанською ґрандеццою докинув й собі ту суму.

Видці заметушилися, як завсігди, коли гра йшла високо, і почали закладатися, хто виграє. Родріґец, як свій мав усі симпатії; до чужинця ніхто не мав довіря. На черзі був Родріґец; старанно осушив руки і, ставлячи ногу, відкопнув усі инші стрілки на бік так, що остала ще тільки одна для Педра, коли той не хотів іти по тави, які копнув Еспанець. Педро завважав се, але навіть не усміхнувся; видно се був тонкий грач. Тава Еспанця вже зафуркотіла і впала на пісок.

"Сверте, сверте!" – скрикнуло кілька пастухів, заки ще кість діткнула землі.

"Кольо!" – гукнув банкомет. Всі з напруженнем чекали на Педра. Юнак підійшов до тави, старанно зрівноважив її в руці і метнув що сили.

"Кольо, кольо!" – кричали противники, але вже з далека було видно сверте. Родріґец нахмарив брови і показав білі зуби. По короткій хвилі відвязав свою ребенку з тяжкою срібною головкою і кинув її на скринку. Нагайка варта була що найменше пригорщі монет, і Педро хитнув головою. Сим разом Еспанець мав щастє: тава неначе ластівка фуркнула з його руки і положилася есом до гори. Се була тава, якою кидав уперед Педро. Педро кинув і собі, і програв. Спокійненько пішов до свого коня, узяв сідло і ребенку та кинув на скриню. Ставки внов вирівналися, Родріґец згодився, а Педро почав перший. Ані один мяз не ворухнувся на його обличчю, коли його тава вже в останній хвилині повернулася на кольо. Се була залізна сила волі. За те Еспанцеви почали горіти очи, і чим раз частійше показував зуби. Педро програв знов. Щастє рішучо повернулося проти нього. Так само холоднокровно програв срібні остроги і попону. Тепер уже гра скінчилася, і Родріґец похилився, щоби зібрати ставки.

"Одну хвилину", – сказав Педро, – "попробую в останнє".

"Яка ставка?" – запитав глумливо Еспанець.

Дійсно, Педро не мав більше нічого, але коли вказав на свого коня, то навіть Родріґец здригнувся. Золото можна програти, але з конем пастух не розлучається ніколи: се рівне втраті чести.

"Ставлю коня", – сказав Педро і ніхто не міг би навіть в голосі завважити яке небудь зворушеннє, – "він чейже двічі стільки варта, що се все".

"Гарно", – сказав Родріґец, "позбудуся його раз на все", подумав, і оглянув старанно коня та подав Педрови таву. Всі заперли віддих. Йшла божевільна гра, але Педрови навіть тепер рука не здрігнулася, коли кинув таву.

"Кольо, кольо!" – якось тихо із острахом скрикнули пастухи.

Педро відступив на бік так, що лівим боком був звернений до пастухів. Його права рука витягнула револьвер. Дуже поволи підносив Родріґец таву; серед повної тиші чути було, як його ніхті стукнули до гладкої кістки. Розмах руки і тава полетіла.

"Напевно сверте!" – гукнув Педро так голосно, що аж пастухи здригнулися, і дійстно S лежало на горі. "Сеньоре!" – крикнув Педро, – "се фальшива".