Всупереч бажанням - Селена Рейні

– Думаєш, я не впізнаю власної доньки? – запитав, погладжуючи край ковдри, у яку була закутана дитина, бо боявся торкнутися настільки ідеальної істоти. – Думаєш, я не відрізню невинність від досвіду? – це він сказав, дивлячись на Грейс.

– Але…

– Наша донька така ж норовлива, як і її мама. І робить те, що вважає за потрібне.

– То ти…

Він не дав їй договорити. «То ти віриш мені?» – хотіла запитати вона. «Так» – відповів поцілунком. Він ніколи не сумнівався у її вірності і йому було б безумно боляче почути, що вона сумнівається у його вірі у неї.

– Я кохаю тебе, – проказав, цілуючи губи. – Кохаю, – поцілував щоки. – Кохаю, – чмокнув кінчик носа. – Кохаю тебе, Грейс, – торкнувся губами опущених повік.

Вона мовчала підставляючи обличчя його ласкам.

– Грейс, якщо ти маєш мені щось сказати, то зараз саме час.

– Наступного разу я народжу тобі сина, – тихо промовила.

– Добре, – усміхаючись кивнув він, хоча чекав на інші слова.

Врешті, у нього все життя попереду, щоб завоювати її серце.

Кілька хвилин вони сиділи мовчки й дивилися на чудо, яке створили. А тоді Грейс обернула до нього обличчя і подивилася йому в очі.

– Я теж покохала тебе, всупереч своїм бажанням, – тихо проказала.

Як тільки суть її слів дійшла до нього, він притиснувся лобом до її лоба і полегшено зітхнув.

– Я кохаю тебе, – промовила вже сміливіше.

Бенедикт щасливо усміхнувся дружині й ще раз поцілував її.