Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Вчений пояснював це тим, що «до Християнства слово рай... означало небесне дерево... В колядках дерево названо райським»157. Воно було одним із центральних ритуальних об'єктів весілля. З ним наречена і дружки ходили запрошувати гостей, бояри на конях везли його перед молодими до шлюбу, воно стояло на столі перед молодятами під час гостини.
Символічно наближеною до цього обряду була низка ритуалів, що відбувались після завивання гильця і об'єднувалися спільною назвою дівич-вечір:
Тепер у нас да дівич-вечір, А на маківочці ластівочка, Рано-рано, да дівич-вечір хороше Да свила гніздечко із чорного шовку, ізряжен, Да вивела дітки-однолітки: У три стіни камінниї, четвертая Перве дитятко — молодий Андрійко,золотая; А друге дитятко — молода А на тій стіні терем стоїть,Марусенька. А на теремочку маківочка.Дівич-вечір відбувався у п'ятницю перед весіллям і був своєрідним прощанням нареченої зі своїми подругами та дівочою громадою. У цей час здійснювались певні ритуали, пов'язані із культом рослин та вірою в їх магічну дію. Найпоширенішими з них були заплітання вінка з калини, барвінку чи інших вічнозелених ритуальних рослин на голову нареченої та вінка на коровай (так зване вінкоплетення); виготовлення вінка чи букета для нареченого, виплітання ритуально-магічних віночків або букетиків із живих квітів та рослин для дружини і гостей. На весіллі ці вінки та букети мали не лише символічне значення (вінок на голову — символ сонця, річного коловороту, дівочості), а й магічне (відганяти нечисту силу, злі чари) та утилітарне (за ними розрізнялись чини в обрядовій ієрархії та сімейний стан гостей — одруженим букет прикріпляли справа, неодруженим зліва). При виплітанні вінка для нареченої співали:
Захотіла Марися Нещасливоє зілє Калинового вінка, Не поспіло на весілє, І післала батенька На той день, на неділю, За море по калину; Марией на віночок. Батенько проїжджає, Ой поспіла, поспіла, Калина не процвітає: Одна квіточка не дозріла, Ей, калино, калино, Не дозріла в садочку, Нещаслива годино! То дозріє в віночку.Або:
Вийтеся віночки скорій, Горі, сонечко, горі, Бо вже білій зорі. Вийтеся віночки скорій, Подай-ка, мамко, йголку Плетем віночок з зеленого барвіночку Та ниточку тонку. Молодятам на головочку.Тут теж часто співали пісні від імені нареченої, яка, як правило, при виконанні цього обряду була присутня:
Ходит Марисейка попід садойку, Ой вінку, вінку, зелений барвінку, Склонила головойку; Наробив єсь ми жалю; Ріже барвінок собі на вінок, Ой юж я ся со своїм батейком На свою головойку: Навіки розлучаю.У цих піснях частий мотив прощання, жаль через розлуку дівчат зі своєю подругою: «Ой ішли ми лугами, калину ламали, Вже ж тобі, Меланю, не ходити з нами».
У час дівич-вечора дорослі парубки з боку нареченої вирушали на конях з музиками до двору нареченого на оглядини (чи готова родина молодого до весілля). Вони везли на деревці сорочку, пошиту і вишиту нареченою, яку мав молодий викупити, і в якій ішов до шлюбу. Зберігся ряд обрядових пісень, якими випроваджали «посланців» нареченої:
Марисиних три брати Оглядати сьвітлойку. По стаєнойці ходят, Сьвітлойку оглядати, Коничейки сідлают, Где мают Марисю дати, Десь їхатойки мают: