Декамерон - Джованні Боккаччо
― Нехай собі робить як знає, а я тільки тоді до неї повернуся, як буде в неї на пальці отсей перстень, а на руках ― дитина з чересел моїх.
А в нього та був один такий дорогий перстень, що він його ніколи з пальця не знімав, бо в ньому була, казали, якась чародійна сила. Дворяни зрозуміли, що ті дві речі, про які він говорив, були майже нездійсненні, і, побачивши, що жодними словами не можуть розраяти графа од його жорстокої постанови, вернулися до графині з такою його відповіддю.
Жілетта тяжко зажурилася, а потім пішла до голови по розум, чи не можна б було якось виконати ті дві графові умови, щоб до себе мужа привернути. Обмисливши все як слід, вона покликала до себе найстаріших і наймудріших людей із графства і ревними словами розказала їм докладно і доладно про все, що вона зробила з любові до графа і яка їй випала за те шана, а в кінці заявила, що не бажає, щоб через неї граф перебував у постійному вигнанні, а хоче довікувати віку свого в богоміллі та в спасенних благодійних справах; через те вона просила їх узяти графство під свою оруду і повідомити якнайшвидше Бертрана, що вона звільнила од своєї присутності його володіння і твердо вирішила ніколи до Руссільйона не повертатися. Слухаючи її мови, всі плакали гіркими сльозами і благали її ревне одкинутись од того свого наміру і лишитися в графстві, та нічого не помогло. Доручивши їх Божій опіці, Жілетта в супроводі одного родича та служниці своєї рушила в дорогу, одягнена, як прочанка, не забувши, проте, взяти з собою чимало грошей і коштовних речей. Ніхто не знав, куди вона надумала податися; вона ж ніде не спинялася на довший час, аж поки не прибула до Флоренції.
Тут стала вона навмання в одній гостиниці, що держала якась статечна вдова, і жила там як проста богомолка. Першим її бажанням було довідатися щось про свого чоловіка. Як на те, вже наступного дня вона й побачила його ― він проїздив верхи на чолі свого загону повз ту гостиницю. Жілетта одразу його впізнала, проте спитала в господині, що то за чоловік.
― Се знакомитий чужоземець, ― одказала їй господиня, ― на ймення граф Бертран, дуже мила й чемна людина; всі в нашім місті люблять його і шанують. Він же закохався хтозна-як в одну нашу сусідку, бідну шляхтянку. Через своє убозтво вона досі не вийшла заміж і живе з своєю матір'ю, жінкою доброю й розумною. Якби не мати, то, може б, вона вже давно графову волю вволила.
Жілетта уважно вислухала господинину мову, розпитала її про дещо дрібніше і добре надумала, що і як їй треба зробити. Дізнавшися, як звати ту жінку і її дочку та де вони живуть, вона пішла туди одного дня потаємне в прочанському перевдязі; побачившії матір і дочку, які справді жили дуже бідно, вона привіталась до них і сказала старій, що хотіла б із нею про щось поговорити. Пані встала і запросила її до сусідньої кімнати; як вони там посідали, графиня почала:
― Здається мені, добродійко, що фортуна до вас так само незичлива, як і до мене; та якби тільки ваша хіть, ви могли б зробити щасливою і себе й мене.
Пані одказала їй, що нічого так не бажає, як стати щасливою, аби тільки чесним способом.
― Передусім треба нам одного, ― вела далі графиня, ― щоб ви мені вірили, а я вам, бо як ви мене підведете, то й мені зіпсуєте всю справу, і собі пошкодите.
― Будьте певні, ― сказала пані, ― кажіть мені все, що маєте, я вас ніколи не зраджу.
Тоді графиня розповіла їй усе: і хто вона така, і як іще змалку Бертрана покохала, і що було потім; вона говорила так зворушливо, що пані їй повірила і дуже співчувала, тим більше, що й перед тим до неї якісь чутки доходили. А Жілетта, розказавши їй про свою долю, провадила далі:
― Отже, ви знаєте тепер, добродійко, що я повинна зробити, щоб мужа собі привернути, які дві умови мушу я виконати. Я не знаю на світі, крім вас, іншої особи, яка могла б мені в тому допомогти, якщо тільки тому правда, що граф, муж мій, любить вашу доньку.
― Мадонно, ― одказала їй та пані, ― чи любить її граф, чи ні, сього я не знаю, але він до неї справді залицяється. То чим же я можу вам тут прислужитися?
― Зараз скажу вам про се, добродійко, ― сказала графиня, ― та перше я хотіла б з'ясувати, який пожиток вам із тої прислуги буде. Я бачу, що донька ваша вродлива і на порі вже стала, і тільки тим дома сидить, що немає за нею посагу. Так от, за ту прислугу, що я од вас жадаю, я готова хоч і зараз дати їй із моєї руки таке віно, яке ви самі назначите, щоб вона могла пристойно вийти заміж.
Сі слова припали до смаку зубожілій панії, та, будучи жінкою благородною, вона сказала:
― Мадонно, скажіть мені, чого ви од мене хочете, і як се буде річ для мене призвоїта, я зроблю її з дорогою душею, а ви вже тоді чиніть, як самі здорові знаєте.
Тоді графиня промовила:
― Я прошу вас переказати графові, мужу моєму, через якусь довірену особу, що донька ваша готова буде вволити його волю, коли впевниться, що він її справді так любить, як каже, а сьому вона тоді тільки повірить, як він пришле їй свого улюбленого персня, що завжди на руці носить. Якщо він пришле того персня, то оддайте його мені, а графові перекажіть, що донька згодна його прийняти, нехай приходить потаймиру; як же він прийде, то непомітно покладіть мене до нього в
