Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті - Річард Докінз
Але якщо це й аналогія зі статевим відбором, то в найкращому разі лише в тому сенсі, який я називаю «слабким». Дозвольте мені тепер перестрибнути напряму до найближчого підходу, який я можу віднести до «сильної» аналогії — до світу популярної музики. Якщо послухати обговорення серед фанатів «попу» чи увімкнути специфічно діджейське розпатякування на радіо, можна відкрити для себе дуже цікаву штуку. Тоді як інші жанри мистецтвознавства надають якесь значення стилю чи майстерності виконання, настрою, емоційному впливу, якостям і властивостям художньої форми, субкультура поп-музики майже виключно переймається самою лише популярністю. Цілком зрозуміло, що для музичних композицій важливо не те, як вони звучать, а те, скільки людей їх купують. Уся ця субкультура одержима рейтингами, так званими «топ-20» чи «топ-40», що базуються лише на цифрах продажів. Для музичних композицій значення насправді має лише те, чи входять вони до «топ-20». Якщо замислитись, то це дуже незвичайний факт і дуже цікавий з погляду теорії нестримної еволюції Р. А. Фішера. Мабуть, так само важливо й те, що ді-джеї рідко згадують нинішню позицію конкретної композиції (чи альбому) в чартах, не розповідаючи нам одночасно про її позицію на минулому тижні. Це дає слухачам можливість оцінити не лише нинішню популярність композиції, а й швидкість і напрямок зміни її популярності.
Схоже, є фактом, що багато людей купують той чи інший музичний запис, не маючи для цього кращої причини, ніж та, що його вже придбала (чи готова це зробити) велика кількість інших людей. Приголомшливий доказ цього — дані про те, що компанії звукозапису посилають своїх представників до ключових магазинів для закупівлі великих партій своїх власних записів із метою підштовхнути вгору цифри продажів у місцях, де вони можуть «злетіти». (Це не так складно зробити, як здається, бо місце в рейтингу «топ-20» базується на цифрах продажів, отриманих від невеличкої вибірки магазинів звукозапису. Якщо знати, що це за ключові магазини, не потрібно купувати в них дуже багато композицій, аби суттєво вплинути на цифри в країні загалом. Відомі також цілком достовірні історії про підкуп продавців цих ключових магазинів.)
Меншою мірою таке саме явище використання популярності заради популярності добре відоме у сферах книговидавництва, жіночої моди та й реклами загалом. Одним із найкращих засобів реклами того чи іншого товару є повідомлення, що це — хіт продажів у своїй категорії. Переліки книжок-бестселерів видаються щотижня, і можна не сумніватися, що, щойно книжка продасться в достатній кількості примірників, аби з’явитися в одному з цих переліків, її продажі зростуть іще більше завдяки цьому факту. Видавці говорять, що книжка «злетіла», а ті, що трохи знаються на науці, навіть згадують «критичну масу для злету». Тут використовується аналогія з атомною бомбою. Речовина уран-235 є стабільною, допоки її не збереться надто багато в одному місці. Існує певна критична маса, після перевищення якої починається розгортання ланцюгової реакції — нестримного процесу з руйнівними наслідками. Атомна бомба містить у собі дві частки урану-235, обидві менші за критичну масу. Коли бомба детонує, ці дві частки з’єднуються, критична маса перевищується — і це стає кінцем середнього розміру міста. Коли продажі якоїсь книжки доходять до «критичної» позначки, отримані цифри сягають точки, де усні рекомендації здатні змусити продажі раптом нестримно злетіти. Рівні продажів зненацька різко зростають порівняно з тим, якими вони були до досягнення критичної маси, і з цього може початися період експонентного зростання перед неминучим вирівнюванням і подальшим спадом.
Явища, які за цим стоять, нескладно зрозуміти. Переважно ми маємо тут чергові приклади позитивного зворотного зв’язку. Справжні якості книжки чи навіть музичного запису мають певний сенс для визначення рівнів продажів, але тим не менше скрізь, де ховається позитивний зворотний зв’язок, існує прив’язка до потужного довільного елемента, що й визначає, яка книжка/який запис досягне успіху, а яка/який провалиться. Якщо критична маса й злет є важливими елементами будь-якої історії успіху, то існує прив’язка до великої частки удачі, а також широкий простір для маніпуляції й експлуатації людьми, що знаються на цій системі. Наприклад, має сенс викласти значну суму грошей для просування книжки/запису до точки, де вона/він просто сягне критичної позначки, бо після цього для її/його просування вже не потрібно буде витрачати стільки грошей: позитивні зворотні зв’язки візьмуть гору і зроблять рекламну роботу за вас.
Позитивні зворотні зв’язки тут мають дещо спільне зі статевим відбором за теорією Фішера/Ланде, але є також відмінності. Відбір сприяє павам, що віддають перевагу довгохвостим павичам, лише тому, що такі самі преференції мають інші самиці. Якості самця як такі є довільними й несуттєвими. Любитель музики, який хоче придбати конкретний запис лише тому, що той посідає якесь місце в «топ-20», поводиться точнісінько як пава. Але точні механізми, за допомогою яких позитивні зворотні зв’язки працюють у цих двох випадках, відрізняються. І це, на мою думку, повертає нас туди, звідки ми почали в цьому розділі, — до попередження, що аналогії слід застосовувати лише до певної межі, але не далі.
Розділ 9. Пунктирування пунктуалізму
У біблійній книзі Вихід розповідається, що синам Ізраїлевим знадобилося цілих 40 років, аби перетнути Синайську пустелю й досягти Землі обітованої. Тобто аби подолати відстань в якихось 200 миль (320 км). Виходить, що їхня середня швидкість становила приблизно 24 ярди (22 м) на день, або 1 ярд на годину, хай навіть буде 3 ярди на годину, якщо брати до уваги зупинки на ніч. Хоч як тут рахуй, ми маємо справу з абсурдно низькою середньою швидкістю пересування, значно нижчою, ніж у всім відомого своєю повільністю равлика (за даними «Книги рекордів Ґіннеса», світовим рекордом швидкості для равлика є неймовірні 55 ярдів на годину). Але, звісно, ніхто насправді не думає, що така середня швидкість підтримувалася постійно й на одному рівні. Очевидно, що ізраїльтяни пересувалися ривками, можливо надовго стаючи табором у різних місцях, перш ніж рухатися далі. Мабуть, багато з них не дуже чітко уявляли собі, що вони рухаються в якомусь конкретному незмінному напрямку, а не просто блукають від оази до оази, як це зазвичай роблять кочові скотарі пустель. Ніхто, я повторюю, ніхто насправді не думає, що така середня швидкість підтримувалася постійно й на одному рівні.
А тепер припустімо, що на сцені раптом з’являються двоє красномовних молодих істориків. І вони кажуть нам, що в біблійній історії упродовж довгого часу панувала «ґрадуалістська» школа думки. Ми чуємо, що історики-«ґрадуалісти» в буквальному сенсі вірять, що ізраїльтяни долали всього лише
