Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту - ХОН Юні

Як свідчать деякі джерела, протягом усієї історії Кореї цю країну завойовували близько восьмисот разів. Чому? Вона тісно пов’язана і з Китаєм, і з Японією, а будь-який історик підтвердить, що подібне стратегічне розташування — справжнє прокляття для маленької країни. Утім, попри буремну історію, корейці не лише вижили як нація, а й досягли розквіту. Крім неймовірних змін в економіці, які перетворили цю державу з жебрачки на принцесу, Корея домоглася культурної плідності, вплив якої несумірний з її глобальною значущістю.

За даними інтернет-платформи з продажу квитків онлайн StubHub, восени 2018 року на третьому місці в рейтингу за кількістю проданих квитків опинився гурт молодих виконавців у жанрі кейпоп BTS, який поступився першим місцем серу Елтону Джону, а другим — Еду Ширану10.

Складно уявити хоч якусь причину такої популярності, адже цей гурт навіть не співає англійською. Ба більше, його пісні звучать мовою, якою спілкуються громадяни лише двох країн — Північної та Південної Кореї.

Немає жодного раціонального пояснення, чому корей­ська косметика поширилась у всьому світі — тепер її можна придбати в роздрібних мережах і Парижа, і Нью-­Йорка. Корейські косметичні засоби не надто відрізняються від інших, проте вони настільки розрекламовані як найновітніші та найсучасніші, що продукція корейської компанії K-beauty стала знаною скрізь.

Тож яким дивом країна, де лише сімдесят років тому в більшості будинків навіть водогону не було, змогла стати настільки крутою?

Завдяки нунчі, очевидно. Виживання найпристосованіших11, якщо перефразувати пана Дарвіна, не означає, що виживають найсильніші. Виживають ті, у кого прудкіше нунчі.

Корейська народна творчість оспівує нунчі, і найвідоміший приклад — це легенда про героя XVI століття Хона Ґільдона, корейського аналога Робіна Гуда (Хон — прізвище цієї людини, ми тезки, але я не маю до нього жодного стосунку). Про справжнього Хона Ґільдона мало що відомо, проте, за більшістю версій цієї легенди, завдяки нунчі Хону вдалося уникнути замаху на вбивство, змістити правителя й самому стати монархом.

Будь-який фольклорний твір насправді засвідчує перемогу нунчі над ворогом. Легенда про Хона Ґільдона — не виняток.

За корейським епосом, Хон був сином монарха і його наложниці (яка до того ж посідала не надто чільне місце серед коханок правителя), тому до нього завжди ставилися як до позашлюбної дитини, хоча він і був улюбленцем монарха. Через заздрощі головної наложниці Хону довелося залишити палац і покладатися виключно на власну кмітливість… інакше кажучи, на власне нунчі. Завдяки йому Хон помічає передвістя того, що він загине від рук убивць, якщо не полишить рідну домівку. Нунчі допомагає йому, наче хамелеонові, пристосовуватися до будь-якої ситуації та діяти найефективніше. Так, він удає монаршого чиновника-­інспектора, бажаючи, щоб його помітили, і, навпаки, прикидається візником, намагаючись не привертати до себе уваги.

Щоб дізнатися більше про Хона та його нунчі, я проконсультувалася з Мінсу Каном, професором історичного факультету Міссурського університету в Сент-Луїсі, спеціалістом з європейської історії, корейцем за походженням та автором першого повного перекладу середньовічного роману «Сказання про Хона Ґільдона» англійською мовою12. Професор Кан — не лише науковець, саме про нього я подумала насамперед, розмірковуючи над тим, у кого з моїх знайомих досконале нунчі.

Кан пояснює, чому Хону, як і будь-якому представникові традиційного корейського суспільства (особливо поза­шлюбному синові), потрібне нунчі: у складній і жорсткій класовій ієрархії (у Кореї своя ієрархія є навіть у межах одного суспільного прошарку!) без нунчі не обійтися.

«В епоху династії Чосон13 представники декількох поколінь однієї сім’ї мешкали всі разом у великих спільних домівках, — наголошує Кан. — Ієрархія була складною, навіть у жінок, адже кожна з наложниць посідала певне місце в сім’ї, а найскладніше було розібратися в ієрархії їхніх дітей. У такому середовищі кожному доводилося розвивати нунчі, щоб вижити».

Щоб зрозуміти контекст цього зауваження Кана, варто згадати, що доіндустріальне суспільство Кореї мало три головні релігії. Далі їх наведено в хронологічній послідовності розповсюдження:

Анімізм — віра в те, що все у світі, наприклад гори, має душу. Західним варіантом анімізму можна вважати, скажімо, друїдизм — релігію, яку в давнину сповідували кельтські племена, які збудували Стоунхендж.

Конфуціанство — офіційна державна ідеологія часів династії Чосон, філософія порядку в суспільстві й ієрархії, завдяки якій кожен знає своє місце.

Буддизм — учення, основні риси якого сформулювати складніше, ніж у разі анімізму й конфуціанства. Утім, варте уваги те, що його засновано на прийнятті двох положень: 1) життя сповнене страждань; 2) шлях до внутрішнього спокою в такому світі — це споглядання та розуміння далекосяжних наслідків власних дій, наприклад засмічення території чи жорстокості до тварин або людей.

І хоча саме конфуціанство як система вірувань відіграє провідну роль у легенді про Хона Ґільдона, усі ці три релігії сприяли вкоріненню в Кореї принципів мовчазного споглядання й усвідомлення впливу вчинків людини на її оточення.

Ось як Кан пояснює, чому корейці надають такого значення нунчі: «Багато в чому цінність нунчі пояснюється тим, що Корею стільки разів завойовували. Це надто маленька країна, щоб дати відсіч загарбникові, тому населення мусило терпляче миритися з навалами завойовників, які змінювали один одного. Як вони могли призвичаїтися до всіх цих нових народів, які приходили на корейські землі, — до монголів, маньчжурів, японців? Розробка методів нунчі виявилася для корейців єдиним порятунком».

Якби не нунчі, корейської культури вже не існувало б. Після анексії, коли Корея з 1919 до 1945 року підпорядковувалась Японській імперії, корейські мову й культуру намагалися викорінити: наприклад, корейські сім’ї змушували змінювати прізвища на японські.

«План імперії полягав у цілковитому винищенні корейських мови й культури в разі перемоги Японії в Другій світовій війні», — зазначає Кан. Дослідник зауважує, що нація мусила завзято використовувати нунчі, щоб хоча б частково зберегти національну самосвідомість. Корейці були змушені балансувати між потребою догодити японським можновладцям і бажанням зберегти корейські газети, продовжувати викладання в школах корейською мовою та сповідувати інші релігії, окрім синтоїзму. Для цього треба було вибрати правильний підхід і належний час.

Крім того, Кан пояснює роль нунчі в економічному диві, завдяки якому Південна Корея вирвалася зі злиднів, особ­ливо в роки правління диктатора, а потім президента Пака Чон Хі (Пак — це прізвище) з 1961 року до його вбивства у 1979-му. Кан зазначає: «Я засуджую Пака за диктатуру, проте він розумів, що єдиний шлях до розквіту Південної Кореї —