Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм - Єва Томпсон

Певну версію такої звичайної домашньої обстановки було показано також і в Росії, у «Війні і мирі». Однак це зображення рішуче відрізнялося від змалювання буржуазного теплого ставлення до повсякденних кухонних занять. Це був певного роду потьомкінський варіант побутової культури. Ім’я фаворита Катерини II згадується тут, оскільки чудове сімейне життя родини Ростових, яким, звичайно, не можуть не захоплюватися читачі «Війни і миру», не було типовим для суспільства. У ньому зовсім відсутнє миття посуду і чищення підлоги, і відсоток росіян, які жили в таких сім’ях, був надзвичайно малим. У «Війні і мирі» описано життя, типове для кількох сотень родин, що належали до найвищого товариства, а не мешканців російських міст і дрібних поміщиків. Безпосередність Наташі Ростової приховує працю незліченних слуг, які роблять таку природність можливою. На відміну від цього, західноєвропейська проза наповнена дедалі численнішими представниками середнього та нижчого класів, що живуть у містах і сільській місцевості. Це особливо характерне для англійського роману. Король і королева та їхні придворні не з’являються, як дійові особи у повістях і романах Діккенса, Теккерея та Остін. Малесенький і важкодоступний світ королівського двору та аристократії був закритим для більшості західних романістів, чиє особисте життя так само проходило серед поміщиків чи міського середнього класу. Зовсім інша ситуація була в Росії, де середнього класу практично не існувало. Сім’ї, що з’являються у «Війні і мирі», належать до маленької частки одного відсотка російського суспільства. Вони настільки близькі до самодержця, що він просто мусить кілька разів з’явитися в романі, розмовляючи з героями і втручаючись у їхнє життя. У реальному житті дружина Льва Толстого також нанесла візит імператору, прохаючи про дозвіл на публікацію книжок свого чоловіка. Однак читачі «Війни і миру» сприймають такі надзвичайні стосунки як типову російську реальність, так само, як герої Діккенса або Остін типові для Лондона чи англійського села XIX ст. Отже, коли Страхов висловив думку, що роман «Війна і мир» давав «повну картину людського життя, повну картину Росії тих часів», — він мав рацію тільки частково 17. Аналогічно, Писарєв у своїх коментарях до «Війни і миру» не зміг знайти різницю між російським поміщиком і російським аристократом 18. Такі дрібні неточності були посилені пізнішими критиками, і саме вони висловили погляд, що «Війна і мир» відображує звичайне російське життя так само, як голландський реалістичний живопис чи англійська реалістична проза відтворюють побут Голландії та Англії. Це ще одне підтвердження вміння Толстого впливати на погляди читачів.

Отож у романі «Війна і мир» вищі кола російського суспільства показані не лише як цілком сформований клас, а й як зразок російськості в побуті. Пушкін у «Євгенії Онєгіні» з іронією повторює популярні фрази російських снобів того часу: про батька Євгенія — «Три бали він давав щороку…», про дитинство самого героя — «Madame його гляділа дбало, / А там Monsieur узяв до рук»… (переклад М. Рильського) 19. Толстой, на відміну від Пушкіна, описував у «Війні і мирі» освіту дітей з аристократичних родин як таку, що відповідає російським бажанням і потребам, незалежно від будь-яких віянь із Заходу. Згадується і про західну освіту, але тільки як про додаток до російської ідентичності героїв роману. Із сім’єю Ростових вводиться тема рідного дому, раніше відсутня в російській літературі, і це відбувається в російському стилі, з «невідповідною» першою появою Наташі, яка є сигналом того, що родинне життя російської аристократії відрізнялося від життя західних сімей.

Народження і виховання дітей вищого класу, яких багато у «Війні і мирі», було важливим елементом такого нового образу російської сім’ї. Зростання чисельності населення у Російській імперії протягом часу життя Толстого було безпрецедентним, і сам письменник також був батьком тринадцятьох дітей. Показ зміни поколінь зміцнював довіру, і велике потомство давало надію на майбутнє. Здатність Толстого вводити в роман дітей різного віку була вражаючою, так само, як і зображення ним синів, які замінювали батьків, і дочок, які замінювали матерів. Опис життя кількох поколінь було характерним для російської прози XIX ст., ніби відповідаючи демографічній динаміці того часу. Ефективний національний міф завжди містить зміну поколінь і процес ставання синів батьками, за словами Майкла Голквіста (Michael Holquist) 20. Відсутність таких описів у російській прозі XX ст. (так само, як і в західноєвропейській) відповідає зменшенню населення, характерному для Європи кінця XX ст.

У цьому зв’язку може постати питання, чи у «Війні і мирі» існує проблема «Менсфілд-парку», описана Саїдом. Чи джерелом прибутків, які уможливлюють таке зростання населення, є колонії? Чи існує прихована залежність П’єра Безухова, цього благородного велетня, який є одним із найпривабливіших характерів у всій російській літературі, від сліз і поту людей, позбавлених майна? Відповіддю тут є «так», оскільки П’єр завдячує своїм казковим багатством не менш казковій спадщині, залишеній йому батьком. Його батько, граф Безухов, був «знаменитим вельможею часів Катерини» 21. Землі подарувала графу Безухову Катерина II. Вони були розташовані поблизу Москви (менша частина) та біля Києва (більша частина). Внаслідок другого поділу Польщі у 1793 р. Російська імперія анексувала сотні тисяч квадратних миль території України на захід, північ і південь від Києва (до 1793 р. місто Київ лежало на кордоні між Польсько-Литовською державою і Росією) 22. Масована експропріація русинських власників земель на цих та інших територіях дала Катерині змогу розподілити між своїми вельможами близько мільйона селян, які до того належали цим землевласникам. Ми дізнаємося з «Війни і миру», що більшість кріпаків П’єра проживала в Київській губернії 23. Землі і селяни, силоміць відібрані у землевласників Польсько-Литовської держави, відігравали в житті П’єра Безухова таку саму роль, як раби плантацій Антиґуа — у витонченому та впорядкованому середовищі Менсфілд-Парку. Зміна власності поклала додатковий тягар на сільських платників податків (російські аристократи не платили податків, але їхні селяни платили). Добробут П’єра мав початок (не показаний у Толстого) у страхові, ненависті, втратах і зникненнях людей. Насильство, пов’язане із захопленням Росією західноукраїнських земель, що належали Польщі, принесло невимовні страждання підкореним. У «Війні і мирі» захоплення польських і українських колоній войовничою і мілітаризованою Росією залишається невидимим для очей читачів, зовсім так само, як англійські читачі не бачать прихованого рушія, котрий забезпечує впорядковане життя помістя Менсфілд- Парку, або принаймні не бачили його до того, поки холодний погляд постколоніальних критиків не додав ще одного виміру до повісті Джейн Остін, якого раніше не помічали. Можливо, майбутні критики «Війни і миру» також почнуть помічати місця, що їх Толстой у