Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Інше » Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль

Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль

Читаємо онлайн Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль
негайного й систематичного скасування всіх законів та всіх звичаїв, чинних у країні; для мене одразу стає ясним, що насувається один з найширших та найнебезпечніших переворотів, які будь-коли бачили у світі. Але ті, кому судилося стати завтра його жертвами, нічого такого й не підозрювали; вони гадали, що всебічне й раптове перетворення такого складного й старого суспільства можна буде провести без поштовху, за допомоги розуму та силою його самого. Бідолашні! Вони забули навіть ту істину, що її їхні предки висловили за чотириста років наївною й енергійною мовою тих часів: «Прагнення надто великих вольностей веде до надто глибокого рабства».•

Не дивно, що вельможі та буржуазія, так давно усунуті від будь-якої участі в державному житті, виявили таку чудну недосвідченість; дивовижно те, що таку саму ваду недалекоглядності виказали й особи, що перебували при справах,— міністри, члени магістратів, інтенданти. Між іншим, багато хто з них були вельми вмілими людьми у своєму фаху, які глибоко засвоїли всі тонкощі тогочасної адміністративної практики; але в тій великій науці управління, яка вчить розуміти рух суспільства загалом, оцінювати, що відбувається в мізках мас, і передбачати наслідки цього процесу — в цій науці вони були такими самими профанами, як і сам народ. Справді, тільки діяльність вільних інституцій може цілком навчити державних діячів цієї основи їхнього мистецтва.



Це добре видно з поданої Тюрґо королю 1775 року записки, в якій той радив йому, між іншим, наказати обрати вільно від усієї нації й щороку скликати до себе на шість тижнів представницькі збори, але не давати їм ніякої справжньої влади. Вони займалися б тільки адміністративними, а не в жодному разі урядовими справами, мали б не стільки виказувати певну волю, скільки висловлювати думки й, власне, були б покликані лишень розмірковувати про закони, але не видавати їх. «Отже,— зазначає він,— королівська влада знайомилася б зі станом справ і не була б зв'язаною, а громадська думка була б задоволена без будь-якої небезпеки. Бо ці збори не мали б влади виступити проти необхідних заходів, якби, до того ж, вони не дали своєї згоди, то Його Величність завше міг би вчинити за власним розсудом». Грубіше не можна було висловитися стосовно значення пропонованого заходу та духу свого часу. Щоправда, внаслідок революцій часто виявлялося можливим безкарно робити те, що пропонував Тюрґо, й, не даруючи справжніх вольностей, подавати їхню примару. Така спроба вдалася Августу. Нація, зморена тривалими заворушеннями, залюбки згоджується бути ошуканою, аби тільки дали їй перепочити, й, щоб удовольнити її в таких випадках, як показує історія, достатньо буває зібрати особистостей і примусити їх грати перед нею за зарплатню роль політичних зборів. Таких прикладів було багато. Та на початку революції такі спроби завжди закінчуються поразкою й лише збуджують народ, не вдовольняючи його. Це відомо найпростішому громадянинові вільної країни, а Тюрґо цього не знав, хоч і був великим адміністратором.



І ось, якщо подумати про те, що французька нація, настільки чужа своїм власним справам, позбавлена досвіду, зв'язана своїми інституціями й не здатна поліпшити їх, водночас була першою нацією в світі за багатством своєї літератури й найпалкішою прихильницею художньої думки, тоді не важко буде зрозуміти, яким чином письменники зробилися в її середовищі політичною силою, а відтак, і першою з усіх політичних сил.



В Англії політичних письменників не можна було відокремити від державних діячів: перші впроваджували в практику нові ідеї, а останні виправляли й обмежували теорії за допомогою фактів; у Франції ж політичний світ буцімто розпадався на дві окремі царини, що не мали ніяких взаємостосунків між собою. В одній з них керували, в іншій — встановлювали абстрактні принципи, на яких мало б грунтуватися управління. Там уживали конкретних заходів; тут проголошували загальні правила, ніколи не думаючи про засоби до їхнього застосування: одні керували справами, інші — мізками.



У такий спосіб над реальним суспільством, лад якого ще був традиційним, заплутаним і безладним, де закони залишалися строкатими й суперечливими, титули різко розмежованими, стани — встановленими непорушно, а повинності — нерівномірно, поступово виникло уявне суспільство, в якому все здавалося таким простим і струнким, однорідним, справедливим і розумним.



Уява натовпу поступово відвернулася від першого й обернулася до другого. Люди перестали цікавитися дійсністю, аби мріяти про те, що могло б бути, й стали жити подумки в цьому ідеальному суспільстві, створеному письменниками.



Нашу Революцію часто вважали плодом американської; і справді, ця остання мала великий вплив на Французьку революцію; але цим впливом вона була зобов'язана не стільки тому, що робили тоді в Сполучених Штатах, скільки тому, що думали в той самий час у Франції. Тимчасом як для решти Європи американська революція була ще не більш ніж новим і дивним фактом, у нас вона робила лише відчутнішим і помітнішим те, що вже, здавалося, знали. Там вона викликала подив, тут вона остаточно переконувала. Американці нібито щойно здійснили задуми наших письменників: вони давали плоть і кров тому, про що ми ще тільки мріяли у Франції. Це було схоже на те, як буцімто Фенелон раптом опинився в Саленті.



Та обставина, що все політичне виховання великого народу цілком виконали літератори, обставина, зовсім нова в історії, була чи не найголовнішою причиною, яка надала Французькій революції особливого духу й привела її до тих наслідків, які ми бачимо.



Письменники дали не тільки свої ідеї народові, який здійснив Революцію; вони вселили в нього свій темперамент і свій настрій. Під їхнім тривалим впливом, не маючи інших керівників, посеред глибокого невідання практики вся нація, читаючи їх, зрештою, засвоїла собі інстинкти, склад розуму, смаки й навіть дивацтва, властиві людям пера; тож коли їй, нарешті, випало діяти, вона перенесла в політику всі звички, почерпнуті в літературі.



Вивчаючи історію нашої Революції, бачиш, що вона розгорталася достоту в тому дусі, який спонукав написати стільки абстрактних творів про уряд. Ми натрапляємо в ній на той самий потяг до загальних теорій, ті самі завершені системи законодавства й ту саму достеменну симетрію в законах, ту саму зневагу до існуючих фактів, ту саму довіру до теорії, ту саму любов до всього оригінального, дотепного й нового в інституціях, те саме бажання переробити враз увесь політичний лад згідно з правилами логіки та за одним загальним планом, замість того, щоб намагатися поліпшити його за частинами. Жахливе видовисько! Тому що достойність, притаманна письменникові, іноді є вадою в державному діячеві, й ті самі умови, під впливом яких нерідко писалися чудові

Відгуки про книгу Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: