Метафізика - Арістотель

Олександр Юдін

Книга І (Α)

1

[980α] [21] Усіх людей від природи вабить знання. Про це свідчить потяг до чуттєвих вражень, адже їх цінують не тільки за користь від них, але й заради них самих, а серед інших чуттів найбільше — зір. Справді, ми ставимо зір вище за всі інші чуття не лише з огляду на практичні потреби, але й навіть тоді, коли не маємо наміру щось робити. Причина цього полягає в тому, що саме через зір ми найкраще пізнаємо речі та виявляємо відмінності між ними.

Тварини народжуються від природи із здатністю відчувати, а з неї в одних виникає пам’ять, натомість в інших ні. [980b] [21] І через це перші є кмітливішими й здібнішими до навчання, ніж ті, які не наділені пам’яттю. При цьому кмітливими, але не здатними навчатися, є ті, що не можуть чути звуки, як-от бджола та деякі інші подібні тварини. Навчатися ж здатні [25] ті, що, окрім пам’яті, наділені ще й слухом.

Отож усі інші, крім людини, тварини живуть враженнями й спогадами і майже не накопичують досвід. Натомість людський рід живе також мистецтвом і міркуваннями, а досвід у людей виникає завдяки пам’яті, внаслідок того, що багато спогадів про ту саму річ врешті створюють можливість єдиного досвіду.

[981а] [1] А досвід видається майже подібним знанню та мистецтву. Адже вони й виникають у людей через досвід. «Досвід створив мистецтво, — як слушно каже Пол[8], — а недосвідченість — випадок». З’являється ж мистецтво тоді, коли з багатьох набутих з досвідом висновків виникає одна загальна думка про подібні речі.

Адже здогадатися, що Каллію, котрий страждав на певну хворобу, допомогло те саме, що й Сократу і ще багатьом іншим кожному поодинці, — то справа досвіду; [10] натомість дійти думки, що воно допоможе всім узятим як вид людям, що страждають від цієї хвороби — скажімо, від запалення чи розлиття жовчі чи лихоманки, — то вже мистецтво.

Отож на практиці досвід, мабуть, нічим не відрізняється від мистецтва. Більше того, люди з досвідом краще досягають мети, ніж ті, хто [15] мають загальне розуміння, не маючи при цьому досвіду. Причиною цього є те, що досвід — це знання речей поодинці, а мистецтво — загалом, і будь-яка дія та будь-яке виникнення стосується одиничних речей. Адже не людину взагалі лікує лікар (хіба в якомусь побіжному сенсі), а Каллія, або Сократа, або будь-кого, хто також має ім’я, і також є людиною. Тому якщо хтось має загальне пояснення, але не має досвіду, і пізнає загальне, не знаючи одиничного, що обіймається цим загальним, той часто помилятиметься в лікуванні, адже лікують конкретну людину. Однак ми гадаємо, що знання й розуміння властиві радше [25] мистецтву, ніж досвіду, і вважаємо тих, хто володіє мистецтвом, мудрішими за тих, хто володіє досвідом (адже мудрість приписують людині радше залежно від знання), і це тому, що перші знають причину, а другі — ні.

Адже ті, хто мають досвід, знають «що», проте не знають «чому»; а ті, хто володіють мистецтвом, [30] знають «чому», тобто знають причину. Тому й керівників у будь-якій справі ми цінуємо вище й вважаємо їх мудрішими й обізнанішими за ремісників, [981b] [1] позаяк вони знають причини, тоді як ті, хто має досвід, інколи діють наче неживі істоти, не розуміючи, що роблять (як-от вогонь, що пече). [5] Неживі істоти діють щоразу за своєю природою, тоді як ремісники — за звичкою. Так що керівники мудріші не через практичне вміння, а через те, що мають загальне розуміння і знають причини.

Загалом ознакою знання (і незнання) є здатність навчити, і тому ми вважаємо, що мистецтво більшою мірою, ніж досвід, є знання, бо ті, хто володіють мистецтвом, можуть навчити, а ті, хто мають досвід, не можуть. [10] Крім того, жодне з чуттів ми не вважаємо мудрістю, хоча саме вони є найважливішими для пізнання одиничного, але чуття не пояснюють причину жодного предмета, як-от чому вогонь є гарячим, а вказують лише, що він гарячий.

Тому природно, що той, хто першим винаходив якесь мистецтво, що виходило за межі звичних чуттів, викликав у людей здивування [15] не лише через користь його винаходу, але як людина мудра, яка перевершує інших. І з винаходом усе більшої кількості мистецтв — з яких одні слугують для необхідних потреб, а інші для дозвілля, — ми завжди вважаємо ці останні мудрішими за перші, [20] тому що їх знання не спрямоване на здобуття користі. Тож, після того як всі такі мистецтва розвинулися, були винайдені науки, що не слугують для насолоди і задоволення необхідних потреб, причому насамперед в тих місцях, де люди мали дозвілля. Ось чому математичні мистецтва були створені спершу десь у Єгипті, адже там касті жерців було надане дозвілля. [25]

Відмінність між мистецтвом, знанням та всім іншим, що належить до того ж роду, пояснюється в «Етиці»[9]; тепер же ми ведемо мову про це тому, що так звана мудрість, на загальну думку, стосується перших причин і начал. Тому, як уже йшлося раніше, [30] досвідчений є мудрішим за того, хто має лише якісь чуття, митець — мудрішим за досвідчених, керівник — за ремісників, теоретичні науки — за прикладні. [982а] [1] Отже, очевидно, що мудрість — це знання про певні начала і причини.

2

Оскільки ми шукаємо такого знання, слід було б [5] розглянути, знанням яких причин і начал є мудрість. І якщо розглянути різні думки про те, кого вважають мудрим, можливо, це стане зрозумілішим.

Насамперед ми вважаємо мудрим того, хто знає все, наскільки це можливо, хоч і не кожен окремий предмет. [10] Також ми вважаємо мудрим того, хто здатен пізнавати складне і те, що не легко піддається пізнанню; адже відчувати властиво усім, а тому це легко, і в цьому немає ніякої мудрості. Крім того, ми вважаємо мудрішим у всякій науці того, хто точніший і може краще пояснити причини. Серед наук же ми вважаємо мудрістю радше ту, що бажана заради самої себе [15] і знання, а не заради її корисних наслідків, а також радше найголовнішу, аніж допоміжну. Адже мудрому належить наказувати, а не отримувати накази, і не