Метаморфози - Публій Овідій Назон
697 Тож, коли діву цю я попрошу в вас, — Персей, Громовержця
698 Син і тієї, що плід понесла від дощу золотого,
699 Я, той Персей, що, змієволосу Медузу зітнувши,
700 Зваживсь, махнувши крильми, у прозоре злетіти повітря,—
701 Виберіть серед зятів лиш мене; до усіх тих достоїнств,
702 Хай лиш поможуть боги, добре діло ще хочу додати.
703 Ваша дочка, як життя їй врятую, — моєю хай буде!»
704 Радо погодились (хто б тут вагавсь?), ще й своє володіння
705 Дать обіцяють як посаг дочки й умовляють сміливця.
706 Ось, наче бистре судно, веслярами спітнілими гнане,
707 Носом окованим води морські розтинає з розгону,
708 Так, розсуваючи хвилю грудьми, й та потвора до скелі
709 Мчала, й не далі була, ніж на віддаль, яку пролітає
710 Дзиґою в небі свинець, з балеарської пущений пращі.
711 Тут одчайдушний юнак, від землі відштовхнувшись ногами,
712 Стрімко під хмари злетів. І, як тільки поверхнею моря
713 Тінь перебігла хистка, — вже на тінь нападає потвора.
714 Як от Юпітера птах, підстерігши на дикому полі
715 Змія, що спину свою синювату до сонця наставив,
716 Ззаду на нього, щоб пащі не встиг повернуть, нападає
717 Й пазури хижі свої в лускувату заглиблює шию,
718 Так Інахід, описавши дугу в порожнечі безкраїй,
719 Ззаду на звіра напав, устромивши ревучій потворі
720 З розмаху меч по загнуте руків'я під праву лопатку.
721 Рану відчувши важку, то з води виринає в повітря,
722 То під водою ховається звір, то метається люто,
723 Наче кабан, коли пси звідусіль його тиснуть газкучі.
724 Хижих зубів завдяки своїм крилам Персей уникає.
725 Рани тим часом наносить — то в спину, що мушлями вкрита,
726 То поміж ребра, під бік, то туди, де хвіст, наче в риби,
727 Робиться тоншим, — усюди вганяє свій меч серповидний.
728 Ось уже з пащі страховища б'є водограєм багряно
729 Змішана з кров'ю вода. Вже Персеєві крила намокли,
730 Вже він сандалям своїм обважнілим не важиться більше
731 Вірити. Втім, помічає стрімчак, що при тихій погоді
732 Шпилем з води виступав, і зникав, коли вищала хвиля.
733 Там він опору знайшов і, за верх ухопившись рукою,
734 Декілька раз проникає мечем аж у нутрощі змія.
735 Оплески й радісний крик залунали на березі моря
736 Та між небесних осель… Ніяк не натішаться зятем,
737 Доньки рятівником і захисником їхнього дому,
738 Кассіопея й Кефей. Покидаючи скелю похмуру,
739 Діва розкована йде — тих трудів нагорода й причина.
740 Сам він, черпнувши води, переможні омив собі руки,
741 Й, щоб шорсткуватий пісок голові змієносній не шкодив,
742 Листя м'яке по землі й під водою вирослі трави
743 Стелить і голову зверху кладе Форкініди Медузи.
744 Ще не зів'яле стебло своїм осередком дірчастим
745 Силу Горгони ввібрало й затвердло, торкнувшись до неї,
746 І небувало міцним розрослося гіллям воно й листям.
747 Чудо те німфи морські вже й на інших спішать повторити
748 Стеблах — і кожне чудовим стає, от і множать насіння,
749 Сіють його по воді, забавляючись, жительки моря.
750 Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість:
751 Хай лиш повітря торкнуться вони — кам'яніють відразу;
752 Те, що травою зростало в воді, над водою — вже камінь.
753 Кожному з трьох богів три вівтарі дерном він виклав:
754 Лівий — Меркурію, правий тобі, зброєвладная Діво,
755 Третій, між ними, — Юпітеру. Вбито Мінерві теличку,
756 Віснику неба — бичка, бика ж — тобі, Всемогутній.
757 Тут же Персей в нагороду за подвиг бере Андромеду,
758 Тільки без посагу. Вже й смолоскипами там потрясають
759 І Гіменей, і Амур. Всюди палиться ладан пахучий.
760 З крівель звисають вінки, звідусіль озиваються ліри,
761 Флейти, лунають пісні — променистої радості й щастя
762 Доказ гучний. Ось і двері відчинено — й злотом сяйнули
763 Пишні покої: туди, у багатих уборах, рядами,
764 На величаву гостину прямують кефенські вельможі.
765 Вже до кінця йшов обід, уже й дар благородного Вакха
766 Кожному в серце проник, і тут про людей того краю
767 Хоче дізнатись Лінкід, про їх звичаї, побут, про мужність.
768 Хто розповів йому те, в свою чергу звернувсь до Персея:
769 «Ти нам тепер поясни, яким чудом цю змієволосу
770 Голову зрізать тобі, найхоробріший муже, вдалося!»
771 Оповідає герой, що в краю під холодним Атлантом
772 Місце захищене є посеред кам'яного громаддя.
773 Доньки Форкіда там, дві сестри, поселились при вході,
774 Й оком одним на двох їм судилось дивитись по черзі.
775 Поки те око вони одна одній передавали,
776 Він якось перехопив його, руку підклавши, й потому
777 Дебрі глухі перейшов, обривисті скелі й нарешті
778 Став перед домом Горгон. І стрічались йому по дорозі
779 Звірів подоби й людей, тих самих, котрі вже назавжди
780 В камінь безмовний, Медузу побачивши, перемінились.
781 Далі й про те оповів, як тієї Медузи жахливе
782 Сам відображення вздрій на щиті, що носив його зліва,
783 Як обезглавив її, коли змії й вона