Відлуння золотого віку - Солон
10. Сосій — так називався раб у комедіях Плавта; тут — кухар.
132
5. «П’ятьох я кликав…» — тісне коло друзів за столом (на цьому не раз наголошував Горацій) — це приємна бесіда; більше — гамір, як про це польське прислів’я: «Сім бесіда, дев’ять — біда» («Siem biesiada, dziewięć zwada»); про це ж — грецьке прислів’я, відповідно до якого, учасників застілля мало бути не менше, ніж число Харит, і не більше, ніж число Муз, — тобто від трьох до дев’яти.
133
У творах римських авторів, передусім доби Імперії, знаходимо чимало «кулінарних» пасажів; тут — помітні перегуки з раннім твором Верґілія «Сніданок» (Moretum). Зберігся лише початок твору.
134
Пайпер переніс цей твір до циклу «Перебіг дня», хоч рукописна традиція зберегла його окремо. Тут зображено роботу раба-стенографіста. Як відомо, латинську систему стенографії розробив секретар Ціцерона у І ст. до н. е. Нею користувались і в часи Авсонія, і навіть в середньовіччі. Віршовий розмір, чотиристопний ямб, надає творові потрібної тут жвавості, бадьорості, ділового ритму. Атор ділиться з читачем своїм подивом: вухо слуги-скорописця ловить, а рука переносить на папір ще й неозвучені слова — перехоплює думку. Мотив письма, що випереджує думку, бачимо ще в Марціала (XIV, 208).
135
30. «…тут і наука промовчить…» — Авсоній мимоволі засвідчує свою вченість — шанований античними прискіпливий, науковий, погляд на «природу речей»; тут їхній природний хід (ordo rerum) наче порушений дивовижним хистом скорописця; поет розрізняє розвинутий вправністю природний хист (munus) свого прислужника і Божий дар (donum).
136
36. «…що хочу — щоб і ти хотів…» — ремінісценція або й свідоме звернення до відомого вислову Саллюстія: «Idem velle atque idem nolle, ea demum firma amicitia est» («Цього хотіти й цього ж не хотіти — ось чим є, врешті, справжня дружба»).
137
Початок втрачено: перші три рядки є перекладом умовної реконструкції, яку запропонував Г. Г. Евелін-Вайт (Ausonius / with transl. by H. G. Evelyn-White, in two volumes. — L. — N.Y., 1919—1921 (Loeb Classical Library). — Vol. I., p. 26).
138
2. Евр — південно-східний вітер; тут еври — вітри загалом.
139
Ще філософи-стоїки мали звичай, перед тим, як іти на нічний спочинок, озирнути прожитий день, що є наче моделлю життя. 1—3. Виразні ремінісценції з Лукрецієвої поеми «Про природу речей», де автор не раз вдається до поетичного опису хмар, що набувають під подувами вітру найдивовижніших форм. Пор. також Петронія «Про сни» (с. 63).
140
11. Трагічні злуки — тобто такі, що їх описано в трагедіях, пов’язані з інцестом (як в Едипа і т. п.).
141
18. «між аланами… мене тягнуть, бранця» — тут, як і в попередньому рядку, автор бачить себе учасником тріумфальної процесії, але цього разу не серед переможців, а серед бранців тріумфатора (алани — один із «варварських» народів, з якими воювали римляни).
142
20. Тірійський — фінікійський (Tip — місто в Фінікії); використання пурпуру як барвника вважали фінікійським винаходом.
143
22—24. «Віщий співець» — Верґілій (пор. «Енеїда», VI, 282—284 і 893—896; про брами — пор. також у Гомера: «Одіссея», XIX, 562 — 567).
144
В основі епіграми — Езопова байка «Про невмілого лікаря», віршове опрацювання якої дав також Бабрій (75).
145
Діт — Плутон, бог підземного царства.
146
За жартівливим текстом, очевидно, прихована поважна думка: легше наслідувати когось, аніж бути собою. «Найважливіше — бути собою» (Сенека).
147
4. Аркадських ослів — грецька область Аркадія славилась цінними породами ослів.
148
Філомуз — промовисте ім’я: грецькою означає «любитель Муз», тобто — наук чи мистецтва. Щодо книг, то у другому своєму листі Сенека дає Луцілієві цікаву пораду: «Отож, коли ти неспроможний прочитати того, що маєш, достатньо тобі мати — скільки прочитаєш».
149
Граматик в античності — це або вчитель граматики, або, як тут, — філолог в широкому розумінні.
150
Плектр — медіатор у вигляді «ложечки», виготовленої з тваринного рогу, якою видобували звук зі струнного інструмента.
151
Барбітон — різновид ліри з довшими струнами і, відповідно, нижчим звучанням.
152
Кітаред — співець, що акомпонував собі грою на кітарі (чи подібному струнному інструменті).
153
«Ті — до вподоби Венері…» — тобто подекуди порушено любовну тему, подекуди — поважнішу (Мінерва — богиня письменства, мистецтва, ремесла); ідеали філософа-стоїка — несхитність духу, сувора простота звичаїв; епікурейця — оперті на пізнанні природи духовні насолоди, відстороненість від суспільного життя.
154
Зразок популярного в античності жанру — т. зв. екфрастичної епіграми з описом твору мистецтва. Декілька грецьких епіграм на статую Ехо збереглося в «Палатинській антології» (XVI, 153—156), проте Авсоній прямо не залежить від цих зразків.
155
Ехо — німфа, уособлення луни; не могла починати розмови сама, а лише підхоплювала кінці чужих слів, не знаючи їх початку.
156
8. «…голос хіба що змалюй…» — спроби, однак, були: згадаймо, наприклад, «Крик» — твір попередника експресіонізму норвезького живописця і графіка Едварда Мунка.
157
Кумська Сивілла — одна з головних сивілл (пророчиць) давнього Риму. Випросила в Аполлона довге життя, забувши попросити разом тим вічну молодість; тому була символом жіночого довголіття і старості, як Нестор (див. ком. до Марціала, V, 58) — чоловічого.
158
5. «Ні підперезана двічі Діана, ні гола Венера…» — Діана була богинею-дівою, що, серед іншого, опікувалась дівочою цнотою; відповідно, зображалась тільки одягненою — на відміну від богині любові Венери, яку митці найчастіше зображали оголеною.
159
7. В ориґіналі дослівно: «хай продає мистецтво серединної Венери» — натяк на витончене, грайливе мистецтво кохання, що стало темою знаменитого твору Овідія.
160
Закоханий у німфу Дафну Аполлон (Пеан — одне з його імен) переслідує свою обраницю, яка тікає від нього, бо дала обітницю незайманості; в епіграмі страх втратити незайманість зображено алегорично, з відтінком гумору як страх перед Аполлоновими стрілами.
161
Граматик — див. ком. до епіграми XIX, 7 (у електорнній версії — прим. 149).
162
4. «Із граматики він — виняток…» — наче підтвердження афоризму: Nulla reguła sine exceptione («Жодного правила — без винятку»).
163
Поет із тонким гумором і дотепом (блискуча риторична вправа!) інтерпретує ще Арістотелеві належну думку про єдину душу, яка
