Українська міфологія - Володимир Галайчук
2. «То такий, шо він ходит гет поміж люди, а той, шо він вигодований, — то інакше. А то — дітко, чорт, — казали. То з ангелів. З ангелів він походе. То так, шо Бог йшов за піском — світ сновати. То каже — бери на ім’я мóє, а тей казав, шо беру на ім’я свóє. І нич не приніс. Аж потому — третого чи четвертого разý, то трохи бýло за нігтами, то вишкробали, і так то поснували. Світ поснували».[51]
Трапляються й розповіді про чорта апокаліптичного характеру: «Стрілися, хай мені Бог простить, чорт з Богом. Бог каже, шо я людей не оддам. А чорт каже — а я возьму. — А як ти возьмеш? — змєя дам. От іде чоловік [а чорт йому, на іншого чоловіка]: «Убий його!» — «Та то грєх мені!» — «Добре…» Чорт дав йому чашу, [той] віпив да й убів. Вже змєй чашою споїв. Ідут знов. «Украдь», — каже. — «А Боже, то мені ж грєх буде…» — «Грєх? Добре…» — дав і цьому чашу: «Украдь!» — «Вже, — каже, — можу красти. Вже нема грєха». Ше третя чаша: «Спали!» — «А Боже, грєх!» Як віпив третю чашу — всьо, вже горат огнє. Це не то шо казка чи загадка, це одна казала, шо зараз третя чаша йде».[52]
За уявленнями гуцулів, чорти мають певну ієрархію. Найстаршим є триюдаарідник — юда, сатана, ірод, біда. Йому підвладні звичайні чорти — дідьки, біси, юдники, щезники. Арідник перебуває під землею, де Бог закував його в ланцюги, і чекає на кінець світу. Кінець світу ж має настати тоді, коли люди перестануть христосуватися. Час від часу арідник гримить ланцюгами, і тоді двигтить земля.[53]
Згідно з відомою легендою, коли Бог скинув найстаршого чорта і його підручних із неба, то де вони падали, такими духами й ставали: у воді — водяник, у хаті — домовик тощо. На противагу подекуди вважають, що «чорт спустився на землю, а Бога не допустив».[54]
Свою біду люди нерідко схильні розглядати як вплив чорта. «Попалася чортові в зуби, бо все горе та біда», — охарактеризувала своє життя одна з жінок. Натомість про тих людей, котрі гарно живуть між собою, кажуть, що в них «Бог у хаті живе».
Часто вважають, що чорт, схоже, як і ангел, завжди перебуває біля людини й чекає слушної миті, щоб «підкусити» її на щось зле. Тоді він задоволений: «У кажной хаті шось є, тільки не замічають, — нечиста сила. Приходить чоловєк, а той чорт каже: «А ти ж, Лєнка, не мовчи і зараз шо-небудь человєку кажи…» Та шось-небудь сказала, а той чорт до человєка: «А ти ж таке скажи шо-небудь жонці, ану, подкавíруй шо-небудь». Вони б’юцця, а вон регоче».[55]
Описане вірування спричинилося до уявлень про худого й товстого чортів: «То, бачте, є їх два сóрти: один худий, а ’дин товстий. То товстий на худого каже: «Чо’ ти такий худий?» А вон каже: «Мене нихто, сколько живу в хати, нихто николи раз не спомине. То я худий». А тей гладкий: «А мене, — каже, — раз пó разу вспоминають, і я товстий».[56]
Трапляються відомості про сімейність чортів: «То казали — Головата Йовга летит! А чи це та правда була? То жонка його, чорта, чи шо».[57] У лайливих виразах згадують чортових матір та батька: «на чорту мать воно здалося», «йди к чорту мать», «зв’язатися чорти батька з ким» та ін.
Людську дитину чорти нібито могли обміняти на свою — так званого обміняника. Така дитина була потворна, постійно лише кричала та їла. Тому матері з дитиною було заборонено стояти на межі, бо «злий прóйде обмінєє»:
— «Я взяла троє дітей з собою в поле, ну вони маленькі ше такі були, я взяла їх на межі пулужила. А тут йде одна старенька бабця і каже до мене: «Ти, а нáшо ти дітей пулужила на межý» А я кажу: «А шо, не мона?» — «Ні, — каже. — То тіко по межах чорти гоняця. То я вже й своїм дітям кажу».[58]
— «То русказувала мені баба сєє, шо одна жінка пішла жито жєти і поставила дитину на межі. Приходит давати грудь — та й вже не така дитина. Вже від гинший, всьо — перемінилася дитинка. Та й вона — і до батюшóк возили її… та хто то нарáдив її, шо взяти три чи то дванадцять прутиков з овсóки, тих, шо за рік виросли, і бити — не шкодувати, шо воно плаче, — хай плаче — бий, і всьо. І на встатному прутикові, каже, обмінєло назад».[59]
У більшості випадків сприйняття чорта в уявленнях українців суттєво відрізняється від західноєвропейського зразка. Воно побутово-приземлене: чорт — насамперед не злий демон, а демон-невдаха. Він має розвинену уяву, проте позбавлений здатності раціонально її використати. Зокрема, чорт створив ватру, хату, віз тощо, проте лише Богові дано вдосконалити це тим останнім штрихом, який робить річ ужитковою й потрібною людині.
Важливою є участь чорта й у творенні людини, але водночас вона зводиться або до невдалих спроб, або до псування сотвореного Богом (як-от пуп як слід від пальця цікавого чорта). Чортові завдячують також створенням негативних в уявленнях селян речей: горілки, тютюну, скель, проваль та ін.; він причетний до того, що вогонь димить, що людина хворіє тощо.
Нерідко чорт стає героєм і водночас жертвою анекдотичних ситуацій. Зокрема, популярним в Україні є сюжет про те, як жінка дурить чорта: «Чоловік поїхав в лєс, ну й давай дрова рубать. Да хоче пня пересягнуть, а там голляка торчала. Ну, да й за яйце зачепівс да й говорит: «Ах! Чорт би вас забрав!» Только сказав — одо чорт. Каже: «То шо, продаєш?» — «Продаю». — «А за сколько?» — «Давай, — каже, — ну, так, як на тії гроші, мільйон». Той дає йому мільйон: «Коли?» — «Да
