Чорний романтик Сергій Жадан - Іван Михайлович Дзюба

Прошу зрозуміти мене правильно: я не порівнюю молодого (хай і унікального) Сергія Жадана з неосяжним і недосяжним Бертольтом Брехтом, — я тільки хочу, посилаючись на Брехта, сказати, що не все схоже на цинізм є насправді цинічним, воно може дихати жаром любові. І розпізнаваймо цей жар. Звісно, якщо він там є. А він у Жадана раз у раз вихоплюється із зухвалих монологів єретичних златоустів, надто коли йдеться про різних бідаків, біженців, утікачів, жертв миротворчих бомбардувань і братніх допомог, ромів, «чорного» люду демократичних континентів тощо.

…Білі забули сором,

і якщо вже потрапив до їх павутини,

клали вони з великим прибором

на всі конвенції з прав людини.

їх не хвилюють наші втрати,

вони звикли тримати нас в чорному тілі.

Але пророки були сомалійські пірати —

за це їх і розпинали білі.

І Матір Божа в зимових гетрах,

курячи люльку, гріючи нерви,

палила багаття на площах гетто,

розігріваючи дешеві консерви.

І нехай позбавляють нас нашого простору

і вогнем заливають наші повстання —

це для нас із тобою чорні апостоли

редагували свої послання…

Головне — тримай при собі свою віру,

свою любов і свою упертість.

Спаситель — він не зважає на шкіру,

він зважає на солідарність і чесність.

Спаситель дбає про коріння й листя,

Спаситель рухає череди й хмари,

щоби ми з тобою не загубилися,

міняючи гостели й вуличні бари.

Він спиняє смарагдову кров у венах,

врівноважує всі виробничі тарифи,