Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Тут є також відгомін звичаю вбивати (приносити в жертву) жабу, щоб інші жаби «плакали», викликаючи кумканням дощ.

Ряд текстів з елементами звуконаслідування не зберігає рис ритуальності:

—      Ти чия, ти чия, ти чия?         — Кому, кому, кому?

—      Микитова, Мики-ки-китова. — Микиті, Мики-ки-ки-ки-киті.

—      Що варила? Що варила?      — Який Мики-ки-ки-ки-кита?

—      Борщ, борщ, буряки, буряки-ки-ки.       Чумак, чумак, чумак.

Інші примовки шляхом алітерації та асонансів імітують спів солов'я, політ жайворонка, плач коса, коли з його гнізда забирають пташенят, виття вовка, дзвін дзвона та ін. Тривале побутування цих творів серед дітей викликало появу нових зразків, створених ними самими, які вже позбавлені стародавніх мотивів.

Серед жанрів дитячого фольклору, які перейшли із репертуару дорослих, але побутують паралельно у різних вікових групах, є дитячі колядки та щедрівки. Вони суттєво не відрізняються від усталених зразків цих жанрів календарної обрядовості. Адресовані господарям дому як ритуальні величання, вони є побажаннями здоров'я, щастя, багатства. Діти виконують пісенні і віршовані величання, як правило, близьким родичам. На відміну від колядок і щедрівок, виконуваних дорослими, вони, як правило, жартівливого характеру, а іноді — з іронічним відтінком. Висловлюючи побажання господарям, діти, у залежності від стосунків з ними (чи вони — близькі родичі, чи сусіди і т. п., а також від ставлення до них) просять винагороди за колядування (горіхи, солодощі, гроші). Інколи висловлюються й досить наполегливі вимоги, насмішкувате ставлення до «скупих» дарувальників, погрози зробити шкоду (розтрясти хату, пустити в хату миші, вивести бика і сторгувати його за пиріжок і т. п.), коли не дадуть подарунків. Втративши первинну магічну функцію, трансформувавши окремі елементи обрядової поезії, дитячі календарні твори набули рис розважальності, жартівливості. Будучи різновидами традиційних колядок і щедрівок, такі твори не сприймаються всерйоз, а тому відходять далеко від канонічних зразків. І в наш час продовжують створюватися численні віншування, в яких фігурують сучасні реалії, звучить гумор і т. п.

Ще один жанр, запозичений з календарно-обрядового циклу — ігри. Дитячі ігри — трансформовані, спрощені варіанти народних ігрищ, які первісно мали ритуальне значення. Вони становлять єдиний жанр дитячої драматургії, тобто вид творчості, де люди грають ролі відповідних персонажів, імітуючи їхні рухи, мову, вчинки. Ігри бувають дуже різноманітними. Найдавніші за походженням — хороводні драматичні ігри, які колись були частиною весняного календарного обряду (і подекуди ще й сьогодні побутують серед молоді). Основна їх тематика — землеробська праця. Рухами і словами відтворюються різні її етапи (сівба, зростання, збирання) — «Просо», «Мак» та ін. Другу групу становлять драматичні мініатюри з імітацією вчинків та поведінки звірів, птахів: квочка захищає курчат від шуліки («Шуліка»), вовк краде вівці («Вовк і вівці»), кіт ловить мишу («Котика і мишки») і т. п. Первісно вони могли виконувати роль оберегів, пов'язаних з тотемними культами предків-тварин. Суто спортивні ігри, які полягають у змаганні наввипередки, стрибках, киданні предмета, — не такі давні. Вони наслідують змагання дорослих у виявленні найсильнішого воїна, найспритнішого мисливця. Є ряд ігор, мета яких — знайти сховану річ, відгадати загадки та інші завдання, що містять відгомін давніх випробувальних звичаїв. Найбільш поширеною є гра в хованки, основний задум якої «стати невидимим» та перехитрити суперника, що перегукується з відповідними мотивами казок. Усі ігри супроводжуються словесними формулами, часто поетичними вставками різного призначення: одні — сигналізують про початок гри, про її етапи, інші — коментують драматичні дії. Але вони, як правило, співпадають із відповідними текстами, що супроводжують всенародні ритуальні ігрища, які детально проаналізовані у розділі про календарно-обрядову творчість.

Третя група жанрів дитячого фольклору найбільш «дитяча» за своєю суттю. Це — твори, складені самими дітьми. Перший з них — важливий передетап до гри, який полягає у справедливому розподілі ролей серед її учасників. Окрім інших способів призначення на ролі (вгадування, в якій руці захований предмет, витягування паличок різної довжини), діти найчастіше використовують лічилки — невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників. В основі багатьох лічилок лежить лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм: «Одіян, двіян, тріян, четирен, платан, латан, сукман, друкман, деривей, декса, півень, Олекса». Ряд дослідників звертають увагу на те, що «у багатьох лічилках лексика — це так званий «заум», слова, позбавлені сенсу, всуміж зі спотвореними іноземними словами». Це явище, очевидно, є наслідком генетичної спорідненості лічилок з давніми магічними формулами ворожіння, більшість з яких теж не мали чіткого лексичного значення, або ж воно було втрачене. Особливо це стосується формул, ніяк не пов'язаних зі зрозумілими словами:

Ені-бені, рікі-такі         Або:  Онци, банци,

Цим-бум-буль,   Колі шванци,

Калякі шмакі      Шіндір віндір,

Еус, беус, касмадеус,   Коначіндір,

Баца! Шворц!

Чимало лічилок, що складаються з окремо осмислюваних слів, в загальному теж не зрозумілі: «Одинчики, драбинчики, поїхали по зайчики, задком, передком, навколішках, хвостиком».

Однак, у багатьох лічилках є прямі натяки на зв'язок із ворожінням. Наприклад, обряд провіщення майбутнього по храмовому коні (під час якого теж лічили, на якому кроці чи етапі спіткнеться кінь, чи впаде, чи заірже), зафіксований у дитячому тексті:

Бігли коні під мостами          Дзень, брязь,

З золотими копитами. Вийшов з мосту старий князь.

Зустрічаються й інші обряди ворожіння, зокрема, по коливанні голки (чи іншого предмета), повішеної на нитці над посудиною з водою:

Голочка, ниточка, склянка води, Ниточка, голочка, синя соколочка,

Першим вийдеш, напевно, ти.       Щука, карась, а ти убирайсь.

В минулому так ворожили дівчата, котра з них першою вийде заміж, або в якому віці (в залежності від того, скільки разів голка стукне до краю посудини, над якою висить).