© «Зима. Я йду парковою алеєю. Вдалині двірничка промітає стежку. Я чую її переляканий крик. Підбігаю до неї. Вона показує мені на людську руку, що витикається зі снігу. «Треба відкопати, — кажу я жінці. — А раптом людина ще жива». Ми вдвох відкопуємо тіло. Це мій чоловік, який місяць тому (взимку) загинув в автомобільній катастрофі. Ми підводимо його. Він оживає. Ми прямуємо алеєю. З’являється наш син. Дуже радіє, зобачивши батька живим. Той вітає його з днем народження (що вже минув) і вручає йому якусь коробочку. «Подаруй і мені щось», — кажу йому. Він виймає з-за пазухи пачку доларів і, мовлячи: «У мене нині також день народження», — вручає їх мені. «Ходімо в ресторан і відзначимо це», — пропоную я. Він розводить руками: «Я вже нічого не маю!» «Зате я маю», — кажу йому і віддаю йому частину грошей. З’являється декілька чоловіків — його співробітників, чудуються, що він ожив, починають розпитувати, як це сталося. Він мовчить. Я кажу йому: «Йди, зарезервуй місця. Ми тебе наздоженемо». Він іде, а ми з сином продовжуємо розмовляти з чоловіками. Прокинувшись, розповідаю сон синові. Кажу: «Подарунки мертвого — гарний сон». І незабаром, через тиждень, ми довідуємося, що за декілька місяців перед катастрофою він таємно від нас придбав двокімнатну квартиру й окрім гривневого рахунку в банку, про який ми знали, мав ще один — доларовий».
© «Чоловік мій помер, коли я перебувала на заробітках в Італії. Повернулася додому лише через півроку, і першої ж ночі мені приснився страшний, як мені тоді здалося, сон. Я іду на кладовище. Від свекрухи, начебто, знаю, що його похоронили біля огорожі й поставили на могилі дерев’яний хрест. Бачу його зоддалека, прямую до нього. Й раптом хрест зникає й замість нього з’являється сіра, неоковирна (камінна чи бетонна) скульптура. Зупиняюся. Впізнаю в ній чоловіка. Зойкнувши завмираю, а скульптура навпаки — оживає. Простягає до мене руки і просить: «Погодуй мене! Погодуй!» Я втікаю.
Вранці я подалася до свекрухи, яка замешкувала на іншому кутку селища, і переповіла їй свій сон. «Купи цукерок, горілки й віднеси на кладовище», — порадила вона мені. Я тут же подалася в магазин і купила чимало солодощів, пляшку горілки, але подалася не на кладовище, а в церкву — порадитися зі священиком. «Душа небіжчика потребує не цукерок чи горілки, а щирою молитви. Горілку вилий, цукерки роздай дітям чи вбогим, і «нагодуй» його душу: помолися за впокій, покайся і замов панахиду». Я так і зробила. Пішла на кладовище з квітами. Тепер щонеділі молюся за нього і в церкві, й на кладовищі, бо він хоч пив над міру, але був не лихим чоловіком».
© «Я дуже любила свого чоловіка. Коли він раптово помер, я, похоронивши його, занедужала і відмовилася від лікування. Цілими днями лежала, самотня, вимучена, в ліжку і прикликала до себе смерть. Аж перед сороковинами мені приснилося, що я, чоловік і мій батько сидимо за кухонним столом і обідаємо. Раптом чоловік відкладає вбік виделку і каже: «Притомився я, піду полежу». І подає мені знак: ходімо. Я йду за ним в спальню. Він лягає на ліжко й мовить: «Ляж і ти!» Я відмовляюся, кажу, що маю помити посуд. «Потім помиєш», — каже він, і я піддаюся, починаю розстібувати халат. Аж раптом відчиняються двері. В спальню зазирає батько і каже: «Романе! Ходи-но сюди. Я тобі щось покажу!» Чоловік не хоче підводитися, пояснює, що дуже втомився, але батько стоїть на своєму: «Ходи!» Чоловік, чортихаючись, виходить зі спальні, й аж тоді я усвідомлюю, що вони обоє небіжчики!
Прокинувшись, подумала: «Чоловік хотів мене забрати, а тато не дав. Тато хоче, щоб я жила!» — і немовби звільнилася від якогось наслання і помалу почала одужувати».
XVI. ЛюдинаВ сновидіннях людина бачить свої відображення здебільшого в дзеркалі, у воді, на шибці. Часом усе обличчя, а часом — лише якийсь фрагмент його. Впізнає одразу або ж ні. Трапляється, бачить себе немовби збоку, чужими очима й певним чином оцінює: подобається собі або жахається свого вигляду, не хоче визнавати його своїм, а потім з тугою думає: «Все-таки це я».
Сни ці є дуже важливими, оскільки здебільшого свідчать про ставлення людини до самої себе, містять реальну, приховану оцінку її вчинків, намірів, звичок.
Бачити уві сні своє обличчя — це наче зустрітися зі своїм «я». Якщо зображення чи відображення майже не відрізняється від реального, значить, сновидець сприймає себе, по-перше, адекватно, а по-друге, в реальному житті йому не загрожують різкі зміни, катаклізми, значні труднощі, й водночас, не варто сподіватися злетів, значних досягнень. І навпаки — несхоже обличчя чи якась його частина передбачають серйозні зиґзаґи долі, обумовлені, передовсім, певними рисами характеру.
Борода — ознака багатства, престижу влади. Ці уявлення мають дуже глибоке коріння. Характеристика давньоукраїнського Чорнобога — старий, отже боро-дань. Слов’янський Перун був з бородою. Борода — одна з посутніх ознак Бога-Отця. Один з титулів фараона — Старий. У єгиптян борода вважалася знаком божественної гідності й мати її не дозволяли нікому. Лише фараон в урочистих випадках прив’язував до підборіддя штучну борідку. А іудеям, навпаки, заборонялося не лише голити бороду, але й підстригати її. В Росії і до реформи царя Петра, й після також не пошановували безбородьків. Вважалося: якщо чаклунові відтяти бороду, він утратить силу. Православні священики й досі плекають бороди, можливо, щоб не втрачати благодаті.
Ці уявлення про бороду перекочували з реальності у наші сновидіння, де чорна борода — ознака здоров’я, багатства, сили; а сива — мудрості, влади. Лише руда борода віщує сновидцеві підступних друзів, обман.
Бородавка (на обличчі) — ви вважаєте себе бездоганною, майже святою людиною. Пишаєтеся, що оточуючі цінують і поважають вас, але… Є у вашому минулому вчинок чи вчинки (декілька бородавок), про які ви намагаєтеся не згадувати… Вродливе обличчя з бородавками — знак того, що загал довідається про таємницю, яка вас компрометує.
Брови — вигідна справа. Дуже широкі й густі свідчать про те, що ви над усе цінуєте матеріальне і схильні домагатися свого за будь-яку ціну. На цей раз вам пощастить, а в майбутньому слід пригасити
