Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів — закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може заспокоїти і приспати дитину. Не розуміючи природи сну і не маючи змоги її пояснити, різні народи по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх давніх уявленнях відбилося стійке переконання, що сон — не властивий людині фізичний стан, а привнесений із зовні вплив якоїсь духовної надприродної сили, зв'язок із потойбічним світом духів. Звідси у східнослов'янському фольклорі персоніфіковані образи Сну і Дрімоти:

Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота, Питається Сон Дрімоти: «Де будемо ночувати?» «Де хатина є тепленька, де дитина є маленька, Там будемо ночувати, дитиночку присипляти»...

У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене: дитина засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від «спання», яке Сон носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Сон і Дрімота — міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов'язки («ти будеш колисати, а я буду присипляти»). Звертання до них в колискових має явні ознаки замовлянь:

Сонку! Дрімку! Голубойку!              Би кождому миле било.

Приспи ж мою дитинойку.             Щоби росла, не боліла,

Приспи ж ми ю вдень і вночі!        Головоньки не сушила.

Буде мати чорні очі,                    Дітинонька — не воленька,

Чорні очі, біле тіло,                    Головоньці клопотонька.

Поруч із цими міфічними істотами з'являється уособлення злої, негативної сили в образі Бабая. Він зустрічається і в інших жанрах фольклору, але, можливо, перейшов до них саме з колискових. Тут він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо:

Бай-бай, баю-бай,        Наших діток не лякай,

Баю-баюшки, бай-бай,   Бо вони маненькі

Не ходи сюди, Бабай,     Та спати раденькі.

Цікаво, що рефрен «Баю-бай», як правило не зустрічається у піснях, де не згадується Бабай. Можливо, в минулому він мав специфічне значення, чи саме цьому вислову надавалася здатність відганяти злу силу.

У багатьох колисанках мотив присипляння пов'язаний з ще однією напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов'янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов'язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. У колискових піснях з'являється мотив закликання кота:

Коте сірий, коте білий,         Дитиноньку колихати,

Коте волохатий,                 Дамо тобі папи

Ходи вже до хати               Да у твої лапи.

Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини:

Коте, котику-вуркоте                 На котика усе лихо,

На (ім'я дитини) сон дрімоти,       А ти (ім'я дитини) спи тихо.

Значно рідше у колискових з'являються образи птахів (голуба, зозулі таін.): «Ой люлі-люлі, прилетіли гулі...», «Люлі-люлечка, прилетіла зозулечка». їхня поява у колисанках співвідноситься із сюжетами про присипляння дитини на дворі:

Ой повішу колисочку у поли, у поли,  Я повішу колисочку та на ожиночку,

Будуть дитя колисати соколи,           Буде вітер колисати мою дитиночку.

соколи.

Бувають інші варіанти (колиска повішена на дубі, вишні, липі), але в них, як правило, присутній образ вітру. Він, очевидно, пов'язаний з древнім звичаєм колисати дитину на свіжому повітрі з метою духовного очищення від світу мертвих (з якого вона начебто прийшла). Очищення повітрям зустрічаємо і в інших фольклорних ритуалах (наприклад, гойдання на гойдалках в календарно-обрядовому циклі).

Окремий цикл становлять пісні, об'єднані єдиним зачином «Ой спи, дитя, без сповиття, поки мати з поля прийде», в яких снодійну функцію виконує зілля'.

Ой спи, дитя, не проснись,   А третя щасливая.

Поки мати з поля прийде     І щастячка, здоров'ячка,

Да принесе три квіточки:      І добрую годину

Перша квітка сонливая,        На малую дитину.

А друга дрімливая,

Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину: рута, м'ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями: їм властива стрункість побудови, певна формальність, характерна для магічних текстів, а також специфічні повтори різних рівнів, які надають вислову певного пафосу і магічності звучання. Усі проаналізовані мотиви походять із найдавніших зразків жанру і становлять першу, міфологічну групу. Другу, більш сучасну групу текстів, умовно можна назвати побутовою. Це — твори, в центрі яких не стільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров'я, щастя, а, скоріше, світ, в якому дитина живе — її дім, родина. В цих піснях у напівказкових рисах описується «мальована колисочка із золотими вервечками», мальованими бильцями,