Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Знесилення магічного трибалізму тісно пов'язане з усвідомленням того, що в різних племен різні табу, які запроваджували і насаджували люди, і котрі можна безкарно порушити, якщо тільки вдасться уникнути покарання, покладеного на порушника одноплемінниками. Це усвідомлення пришвидшується, коли помічають, що закони змінюються і творяться людьми-законодавцими. Я маю на увазі не лише таких законодавців, як Солон, а й закони, що створював і запроваджував простий люд демократичних міст. Такий досвід може призвести до свідомої диференціації запроваджених людиною нормативних законів і природних закономірностей, що перебувають поза її владою. Якщо ця диференціація цілком зрозуміла, то можна досягнуте становище назвати критичним дуалізмом або критичним конвенціоналізмом. У розвитку грецької філософії такий дуалізм обставин та норм виявляється у суперечності природи й умовності3.
Попри той факт, що така точка зору віднайдена дуже давно софістом Протагором, старшим сучасником Сократа, вона й досі лишається такою малозрозумілою, що, певно, доцільно пояснити її трохи детальніше. По-перше, ми не повинні думати, ніби критичний дуалізм містить в собі теорію історичного походження норм. Він не має нічого спільного з очевидно необгрунтованим історичним твердженням про те, що із самого початку норми свідомо були створені чи запроваджені людиною, а не відкриті як такі, що просто завжди існували (коли людина спромоглася на такі відкриття). А отже, критичний дуалізм не має нічого спільного з твердженням про те, що норми створила людина, а не Бог, і не недооцінює важливість нормативних законів. Тим менше спільного він має з твердженням про те, що норми, оскільки вони конвенційні, тобто створені людиною, є «суто довільними». Критичний дуалізм твердить, що норми і нормативні закони можуть бути створені і змінювані людиною, або, точніше кажучи, рішенням чи згодою дотримувати їх або змінити їх, а отже, людина морально відповідає за них; можливо, не за норми, які вона виявила у суспільстві, коли вперше почала замислюватися над ними, а за норми, які схильна терпіти, оскільки виявляється, що вона в змозі зробити щось для їхньої зміни. Норми є рукотворними у тому розумінні, що нам немає кого звинувачувати за них, окрім самих себе — ані природу, ані Бога. Ми самі повинні вдосконалювати їх, наскільки це можливо, якщо виявиться, що вони викликають заперечення. Останнє зауваження означає, що описуючи норми як умовні, я не хотів створити враження, начебто вони обов'язково повинні бути довільними, або що один набір нормативних законів буде діяти не гірше за інший. Говорячи, що деякі системи законів можна вдосконалити, що деякі закони можуть бути кращими за інші, я радше мав на думці, що ми не можемо порівнювати чинні нормативні закони (або суспільні інститути) з певними стандартними нормами, які, на нашу думку, варті того, щоб їх реалізували. Але навіть ці стандарти створюються нами в тому розумінні, що наше рішення на їхню користь — це наше власне рішення, і тільки ми несемо відповідальність за їхню ухвалу. Стандарти не слід шукати в природі. Природа складається з фактів та закономірностей, і сама по собі не є ні моральною, ні аморальною. Це ми застосовуємо наші стандарти до природи, і в такий спосіб запроваджуємо мораль у світ природи4, попри той факт, що самі є часткою цього світу. Нас створила природа, і створюючи, наділила владою змінювати світ, передбачати і планувати майбутнє, ухвалювати далекосяжні рішення, за які ми несемо моральну відповідальність. Таки відповідальність, бо рішення потрапляють у світ природи тільки з нами.
III
Для розуміння цього підходу важливо збагнути, що рішення не можуть грунтуватися на обставинах (чи на викладі обставин), хоч і стосуються їх. Наприклад, рішення про опір рабству не залежить від того факту, що всі люди народилися вільними і рівними і що жодна людина не була народженою в кайданах. Бо навіть якщо всі й були народжені вільними, то дехто може захотіти закувати інших у кайдани; він може навіть вірити, що повинен це зробити. І назворот, навіть якби люди народжувалися в кайданах, багато хто з нас міг би вимагати звільнити їх від ланцюгів. Або, щоб викласти цю проблему точніше, якщо ми будемо розглядати обставину як змінювану — хоча б такий факт, що багато людей страждають від хвороб,— тоді ми завжди можемо обрати багато різних позицій щодо цієї обставини: конкретніше, ми можемо вирішити спробувати змінити її; або можемо вирішити чинити опір будь-яким таким спробам; або можемо вирішити взагалі нічого не робити.
Всі моральні рішення стосуються, таким чином, того чи іншого певного факту, зокрема певної обставини суспільного життя, а всі (змінювані) факти суспільного життя можуть спричинити до появи різних рішень. А отже, рішення не можуть грунтуватися тільки на фактах або на описі фактів.
Але вони не можуть також грунтуватися й на іншому класі фактів. Я маю на гадці ті природні закономірності, які ми описуємо за допомогою природних законів. Абсолютно справедливо, що наші рішення повинні бути сумісними із природними законами (з людською фізіологією та психологією включно), якщо ми хочемо, щоб вони були коли-небудь здійснені, бо, якщо вони суперечитимуть таким законам, то їх просто неможливо виконати. Рішення про те, що всі повинні працювати напруженіше, а їсти менше, приміром, бувають нездійсненними за певною межею з огляду на фізіологічні причини, тобто тому, що за певною межею воно стає несумісним із певними природними законами фізіології. Подібно, рішення, що всі повинні працювати менше, а їсти більше, також не можна виконати за певною межею з різних причин, серед яких природні закони економіки. (Як ми побачимо нижче, в параграфі IV цього розділу, в суспільних науках також є природні закони; назвемо їх «соціологічними законами».)
Отже, окремі рішення можна відкинути як нездійсненні, оскільки вони суперечать певним природним законам (або «незмінюваним обставинам»). Але це, звісно, не означає, що будь-яке рішення буде логічним продовженням цих «незмінюваних обставин». Скоріше, ситуація буде така. Беручи до уваги будь-яку обставину, байдуже, змінювану чи незмінювану, ми можемо приймати різноманітні рішення — як-от: змінити її; завадити тим, хто хоче змінити її; не втручатися тощо. Але якщо обставина, яку ми розглядаємо, є незмінюваною — чи то
