Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Яскравим і часто вживаним з метою осміяння художнім прийомом в українських казках є іронія. Іронія (від гр. еігопеіа — лукавство, глузування, удавання) — це засіб, що будується на основі замаскованої насмішки, у якій виражається глузливо-критичне ставлення до людини, предмета чи явища. Іронічними є серйозні слова, у яких криється прихований зміст, підтекст яких полягає у протилежному до сказаного. Наприклад, у казці «Про попа, наймита і пса Муцика» піп віддає свого пса до школи у Львові, де той повинен навчитись писати, читати, говорити «по-вченому». На розпитування попа про справи Муцика наймит Олекса серйозно відповідає: «Ой отче, та він не лише вміє писати, а й говорити по-латинськи навчився», «Ой, ой отче, як пес змудрів! Я прийшов, а він зі мною привітався і просив вам уклін передати». А після пропозиції попа взяти гроші, щоб завести Муцика з учителем до ресторану, Олекса говорить: «Отче, ви дуже добрі і щирі. Треба їх почастувати». Усі фрази є прихованим глузуванням із дурного попа, його безглуздих вчинків та марнотратства.
Іронія часто близька до парадоксу, оскільки вади та недоліки виявляються через протилежні їм достоїнства, про які говориться, і цим ще більше увиразнюються негативні риси та явища. Нерідко іронічне ставлення досягається за допомогою каламбурів (від франц. calembour — гра слів) — художній засіб та вид комічної ситуації, побудований на основі паронімії чи багатозначності. Так, у казці «Кругленьке словечко» дурнуватому нареченому, що йде свататись до дівчини, радять сказати за столом «кругле слівце», і він вигукує «Обруч! Обруч!»; цигана кличуть молотити, запевняючи, що робота не важка — «досить пшениці ціпа показати», і він, показавши ціпа, лягає спати («Як циган молотив»); гуцул, який найнявся у попа за те, Що той буде його одягати і годувати, вимагає буквального виконання Цієї угоди («Як гуцул наймався у попа»); Панас, якому наказано робити все точно так, як сказав пан, рубає колесо на куски і складає в мішок, бо має принести його, щоб ніхто не бачив, а коли пан спересердя наказує: «Най вже тебе бачить ціле село: і піп, і дяк, і вся громада — лише неси», він бере колесо і заходить у всі хати, щоб сказати, що він Несе колесо, і цей обхід завершується аж на другий день, коли пан і розлючена громада людей, яких він розбудив уночі, знайшли його на кінці села біля хати дяка («Дивакуватий Панас»). Комізм цих ситуацій побудований на основі різного трактування однієї фрази, розуміння її у прямому та переносному значеннях.
Ще гострішим викривально-сатиричним засобом, що широко використовується в соціально-побутових казках, є бурлеск. Бурлеск (від італ. burlesque від burla — жарт) — вид комізму, де свідомо створюється невідповідність між змістом та формою, тобто серйозно говориться про смішне, або смішно про серйозне чи навіть трагічне. Народний епос сповнений бурлескних картин: наймит топить пана з родиною, відправляючи їх на той світ «в гості до дідича» («Як Іван водив панів на тамтой світ»); слуга, з метою збагачення тричі викопує покійну тещу пайового брата, прилаштовуючи її у найабсурдні-ших ситуаціях — з лопатою в руках серед пшениці; у панській кожушанці з повними жменями грошей у скрині, чим викликає жах людей, які вірять, що вона повертається з того світу («Два брати»).
Нерідко, як в останньому випадку, бурлеск досягає рівня гротеску. Гротеск (від франц. grotesque — химерне), незвичайне, де передбачено поєднання комічного з трагічним, поетичного з грубо натуралістичним, огидним. Наскрізь гротескною є казка «Бідний Іван і попадя». Тут попадя хоче позбутися своїх коханців, щоб не дізнався чоловік, і вирішує зробити це руками Івана, який прийшов найматись на роботу. Отруївши і зав'язавши у мішки, вона по черзі дає ношу наймитові, наказуючи втопити в річці, говорячи, що це — мертвий батюшка, остання воля якого була бути похованим у річці. Щоразу, коли Іван повертається, попадя дає йому наступний мішок, кажучи, що піп повернувся. Втопивши останнього полюбовника, Іван зустрічає батюшку, вигукує: «А, так я тебе ношу однією дорогою, а ти тікаєш додому другою», і топить його, повісивши камінь на шию.
«Гротеск комічний тоді, коли він, як і все комічне, закриває духовне начало і викриває недоліки. Він стає страшним, коли це духовне начало в людині знищується. Тому по-страшному комічними можуть бути зображення божевільних». Такі образи дурних, що бездумно обдурюють, шахрують, вбивають, теж зустрічаються в українських казках.
Не менш поширені в народній прозі такі сатиричні прийоми змалювання явищ як пародія (від гр. parodia — пісня навиворіт, переробка на смішний лад) та карикатура (від італ. caricatura, від сагісаге — перебільшувати, перевантажувати). Вони є смішним уподібненням, розгорнутим зображенням гостро викривального характеру, де явище навмисне перекручується, його негативні риси гіперболізуються, непомірно перебільшуються. Український соціально-побутовий епос, як і фольклор інших слов'янських народів, перепов нений пародіями на різноманітні соціальні явища — несправедливий суд, підкупне чиновництво, лжесвященство, лженауку тощо. Сміх виникає внаслідок викриття внутрішньої слабкості зображуваного.
За допомогою карикатури народ викриває і особистісні, і суспільні недоліки. У казках типу «Чи можна жінкам казати правду» подано карикатуру на таке негативне явище як пліткарство. Чоловік, щоб переконатись, чи його дружина не розносить по селу чуток про домашні справи, говорить їй, що у нього з рота вилетіла ґава. Жінка по секрету говорить це сусідці, а до вечора чоловік чує, що по селу ходять чутки, що в нього з рота вилетіло двісті ґав (за іншими версіями він говорить, що зніс яйце, а чутки переростають у більші цифри і доходять до триста).
Карикатурою на панський спосіб життя й безмірну пристрасть до коней є казка «Заморське яйце», герой якої ладен на все, лиш би отримати найкращого в околиці скакуна. Знаючи його слабкість, йому на базарі за шалені гроші продають баклажан, переконавши, що з цього «заморського яйця» пан може висидіти небаченої краси коня. І він всерйоз
