Смаки раю - Вольфґанґ Шивельбуш

Цілком як і у випадку кави, різні автори оцінюють цей висушувально-слизогінний вплив по-різному — відповідно до своїх світоглядних позицій — позитивно чи негативно. Як і з кавою, тут лінія фронту пролягає між міщансько-поступовою свідомістю, що вбачає в антиеротичному осушуванні справжнє здоров’я (тобто продуктивність) тіла, і консервативним світоглядом, що підозрює в маніпулятивному порушенні рівноваги соків руйнацію тіла (тобто звичного стану речей).

Утім, хоч якими разючими є аналогії XVII сторіччя у сприйнятті дії кави і тютюну, однак, із другого боку, воно помічає і чимало розбіжних властивостей. Якщо каву вважають збудником, стимулятором духу, в окремих випадках навіть нервовим напоєм, вплив тютюну попервах описували, вдаючись до термінів «спокій», «неквапливість», «споглядання», «зосередженість» тощо. Хімічним підложжям цього, як уже мовилося, є нікотин, що прямо протилежно до кофеїну в каві не збуджує, а радше гальмує. Утім, заспокійлива дія куріння береться з різноманітних джерел. До фармакології долучається моторика та психологія. І лише все це разом веде до тієї насолоди, яку один сучасний автор-медик (Курт Поліш) описує в усій її складності так: «Акт куріння укладається в надзвичай багатій і поперемінній грі то цільових, то виражальних рухів… Уже на рівні моторики (курсив мій. — В.Ш.), тобто на рівні, не конче спричиненому нікотином, куріння миттєво знімає психомоторну напругу; каналізує збудження в заспокійливу моторику. Нервово-неспокійна рука, курячи, поводиться доцільно… Куріння створює заняття на дозвіллі й дозвілля в занятті… У сенсі моторики, фармакології і психології чуттів куріння створює настрій задоволення, стани доволі різного чуттєвого забарвлення, затишний імпульс для розумової праці, приємне відчуття заспокоєння, задоволене відчуття відсутності бажань, приязну товариськість».

Куріння і розмисли в сільській корчмі Остаде

Куріння і розмисли Мартина Енґельбрехта

Куріння і розмисли Йогана (Яна) Купецького

Це поєднання значень присутнє в усіх літературних і мистецьких зображеннях куріння, якщо тільки вони не мають засадничо ворожого ставлення до нього. Чи то в сільській корчмі Остаде, чи на портретах Мартина Енґельбрехта (вгорі) та Йогана (Яна) Купецького — скрізь курців подають розслабленими, споглядальними людьми, незрідка за письмовим столом, які замислено спостерігають за димом зі своєї люльки.

Текст, що супроводжує малюнок Енґельбрехта:

«Тютюн попахкуючи, враз єство моє

Збагне благоговійно, ким насправді є.

Нескаламучений димок, як легіт, тінь,

Глиняна ж люлька — плоті риштування.

Хто ж заборонить для земних створінь

Таке духове це розкошування?»

Якщо порівняти цей опис із текстами XVII–XVIII століть, завважимо ту саму провідну інтонацію. Як, скажімо, у цьому фрагменті з XVIII століття: «Аби як слід поміркувати над якоюсь справою, годі придумати щось краще, ніж пахкання тютюну, бо воно прикликає розсіяні думки, що вельми йде на користь студентам, бо, курячи, вони можуть навчитися обмірковувати все, як належиться. Нерідко змисли розділені, і при цьому неможливо правильно судити про якусь важку справу; натомість при курінні тютюну думки складаються докупи, водночас виганяючи навіть ті слабини, які рідко трапляються при такому надмірному старанні. Чоловік зберігає спокій і притомність супроти навіть найскладніших речей».

Куріння та розумова праця для авторів XVII–XVIII століть є нерозлучною парою. Як висловився голландський лікар Корнеліус Бонтеку (пропагандист кави, чаю і тютюну), тютюн «спроможний запобігти й захистити від усіх незручностей, пов’язаних із сидячим способом життя». Приблизно в той самий час інший голландський лікар, Бейнтема фон Пальма, пише: «Хто студіює, неминуче мусить курити багато тютюну, щоб не затратити духів, або коли вони зачинають бігати повільніше, через що розум, який уже не схоплює особливо важких речей, знову будиться, після чого все ясно і виразно передається духові, і той дістає змогу як слід зважувати і судити».

Куріння і звиродніння

Фронтиспіс одного памфлету проти куріння та пияцтва 1627року. Озброєна шпорою нога лицаря перетворюється на тендітну ніжку кавалера, книжка — на кості й карти, а міцна лицарська рука зі списом — на кавалерську ручку з келихом і люлькою.

Курецьке причандалля сера Волтера Рейлі, 1617 рік

Латинський напис із внутрішнього боку футляра («Мій супутник у вельми лихих часах») натякає на період ув’язнення Рейлі.

Попри те що тютюн і каву ще від XVII століття вважали особливо придатними для людей розумової праці, не слід забувати, що їхній вплив перебуває у дивній суперечності між собою. Тютюн заспокоює, кава збуджує. На перший погляд можна було б припустити, що ці дві різноспрямовані властивості знейтралізовують одна одну. Однак насправді все навпаки. Тютюн і кава взаємно доповнюють одне одного. Спільна мета, для досягнення якої до них вдаються, полягає в перелаштуванні людського організму під приматом розумової праці. Мозок — це та частина людського тіла, що найбільше цікавить міщанську культуру. Лишень його вдосконалюють у XVII–XVIII століттях, плекають і леліють. Решта тіла є лише підмурівком голови, неминучим злом. Завдання перелаштувати його з цією метою перебирають кава і тютюн, кожне у свій особливий спосіб. Кава діє позитивно як збудник і пожива для мозку. Тютюн, натомість, діє негативно, заспокоюючи решту тіла, себто зводячи його моторику до мінімуму, а саме це найбільше цінується в сидячій, тобто розумовій, діяльності. В курінні людина, зайнята розумовою працею, звільняється від тілесних енергій, що стали безфункційними, ба навіть дисфункційними, що їх людина передбуржуазної доби позбувалася завдяки фізичній праці, полюванням, турнірам тощо. У цьому сенсі куріння стало замінниковою діяльністю. А те, що воно приносить іще й задоволення, нічого не міняє. Це — давні інстинкти втіхи та насолоди, що оселяються тут, мов у резервації.

Еволюція куріння: люлька, сигара, сигарета

Якщо починаючи від XVII століття і до сьогодні куріння кваліфікують як заспокійливу, розслаблювальну й водночас за- мінникову діяльність, що сприяє зосередженню, то це, звичайно, можна трактувати лише як виправдовувальне означення куріння та його функцій в європейський Новий час. Розвиток європейської цивілізації за останні три сторіччя позначився і на формах куріння. Основна функція — заспокоєння та зосередження — залишилася, зате форми її реалізації зазнали змін. Під формами маю на увазі курецьке причандалля.

У XVII–XVIII століттях панівним інструментом для куріння є люлька. На початку XIX століття до неї додається сигара, а в другій його половині — і сигарета, що й досі домінує