Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

мотиви жертвоприношень (у тому числі й людських). У казці «Хлопець із зіркою на чолі» на запитання, чому в морі лише велика риба, а не народжується нова, старий дід на краю світу відповідає: «Мало б море і малу рибу, коли б воно втопило хоч одну людину». У «Казці про Кощія безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця» Іван питає Булата, оберненого в камінь, що зробити, аби його оживити, а той відповідає: «Іди заріж своїх дітей і кров'ю мене помаж, я враз оживу» — герой так і робить. Змія із казки «Телесик» запрошує гостей їсти печеного Івасика, але замість нього з'їдають її дочку Оленку. У багатьох казках Змієві в жертву щодня чи щомісяця приносять хлопця чи дівчину (а часом багато людей з поселення), яких він з'їдає. Є й інші вказівки на канібалізм (в котлі у Кощея варяться людські руки чи ноги).

Багато текстів зберегли описи чи згадки про устрій лісового братства, його закони та розподіл ролей (хто їде на полювання, хто охороняє лісовий дім, хто готує їжу для побратимів; часто в цьому встановлений почерговий порядок). До такої общини можуть належати 7, 12, 25, 40, іноді 100 чи більше побратимів або розбійників. Існують також розгорнуті картини ініціацій (наприклад, у казці «Ох»), натяки на них, окремі елементи (наприклад, відсилання героя в далеку дорогу; вивідування таємниць майстерності у магії та чаклунстві, ремеслі). Широко побутує думка, що казки взагалі становили частину ініціаційних обрядів.

З часом оповіді, які в минулому становили частину культу як елемент обряду, а відтак знаходились під забороною, набули нових функцій. Сюжети чарівних казок поступово стають художніми, втрачають свою езотеричність (від гр. esoterikos — внутрішній, таємничий, призначений лише для посвячених).

У структурі чарівних казок спостерігаються й пізніші нашарування. Християнство на цей пласт народного епосу мало невеликий вплив. Це, очевидно, зумовлено тим, що до його поширення на слов'янських землях чарівна казка була відносно сформованим жанровим різновидом. Тому християнські образи та елементи увійшли в ці тексти лише у формі окремих вкраплень. Наприклад, замість змія противниками героя постають Люцифер із Люциферкою, Поганин, цар Ірод, хоч зовні вони нічим не відрізняються від традиційних образів (з багатьма головами, вогняною природою тощо). В окремих варіантах на свист героїні замість змій та гадюк приходять чорти або «всяка нечисть», які виконують всі її накази. Такі зміни, безумовно, внесені пізніше. Хоча в чарівних казках християнські погляди часто з'являються на рівні морально-етичних оцінок, як перемога добра над злом, справедливості над несправедливістю. Тому більшість з них, у тому вигляді, в якому дійшли до наших днів, утверджують найкращі людські риси та чесноти: вірність, відданість, чесність, справедливість, людяність, працелюбство та ін.

Пізнішими нашаруваннями є також поява в структурі чарівних казок образів міністрів, генералів, полковників, купців, графів, князів та ін., пов'язаних із суспільно-історичним розвитком.

Впливи на розвиток чарівної казки різних історичних обставин та умов розвитку суспільства, народної свідомості — цікава проблема, ще вичерпно не вивчена. Вона потребує досліджень фахівців етнографії, етнології, етнопсихології та ін. Безумовно, з текстів казок неможливо відтворити суспільного та життєвого укладу наших далеких предків, але без знання цих елементів важко знайти пояснення багатьох казкових компонентів на рівні тематики, мотивів, художньо-образної структури. Зводити такі пояснення лише до сфери людської уяви та фантазії неправомірно і безпідставно.

Сюжетно-композиційна будова чарівних казок

Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. їх сюжет розгортається динамічно та в хронологічній Послідовності. Елементи сюжету завжди розміщені у традиційному порядку, який ніколи не змінюється. Поширене явище — наявність кількох кульмінацій, часто однотипних за силою та емоційним напруженням.

Співвідношення елементів сюжету завжди стале. Експозиція — коротка та чітка. У ній, як правило, повідомляється про місце або час подій. Зав'язка оповіді теж традиційна і не відзначається великою різноманітністю. Це може бути наказ виконати певне завдання (зрубати дуб, що виріс біля царського палацу; вбити змія, що вимагає данини чи жертви; знайти наречену для себе або царя тощо). Часто дія починається зі завданої шкоди (хтось краде яблука чи витоптує пшеницю) або біди, що трапилась несподівано (захворів батько або цар, Вихор чи Змій вкрав царівну).

Розвиток дії завжди динамічний — головний герой вирушає в нелегку дорогу «в тридев'яте царство», яке сприймається як потойбічний світ. Цьому може передувати коротка підготовка (випасання коня, виготовлення взуття, палиці чи зброї — булави, меча тощо). На шляху герой зустрічає незвичайних людей, представників природи, чарівних істот, від яких нерідко отримує магічних помічників чи поради на майбутнє.

Основні події розгортаються у потойбічні — іншому царстві, з якого герой повинен взяти необхідну йому річ — молодильні яблука, живу воду або викрадену царівну. Для цього персонажеві доводиться долати надзвичайні труднощі та проходити страшні випробування, які йому вдається витримати лише завдяки чарівній силі його помічників.

Найпоширеніша кульмінація чарівної казки — двобій героя та антигероя (Змія, Кощія, злого царя), який, як правило, завершується перемогою героя. Після головної кульмінації можуть бути ще кілька. Наприклад, заслуги героя присвоює лжегерой, який забирає свідчення перемоги (голови Змія, молодильні яблука тощо) та наречену собі. Тому головному персонажеві доводиться відстоювати свою перемогу ще раз. Кульмінаційним моментом може бути смерть героя та його оживлення живою водою. Поширеним видом допоміжної кульмінації є сцена втечі героя та погоні за ним родичів вбитого ворога.

Розв'язка завжди проста — зло переможене, встановлена справедливість, злотворці покарані, добротворці нагороджені за свої вчинки; головний герой отримує царство і наречену, з якою вони «живуть і дотепер, якщо не повмирали». Традиційна кінцівка утверджує непереможність добра і невмирущість його творців.

Такий порядок сюжету вимагає певних законів композиції, що підтримується традиційно усталеними формулами, за допомогою яких будується оповідь, її елементи пов'язуються між собою. Наявність великої кількості таких формул — визначальна ознака чарівної казки. Л. Дунаєвська, на основі досліджень румунського вченого Н. Рошияну, визнає, що визначені ним види казкових формул цілком можуть бути застосовані до казкової системи українського фольклору. Це — ініціальні формули, медіальні та фінальні.

Ініціальні формули (від лат. initiare — починати) — це сталі початкові елементи оповіді, пов'язані з