Почувши це, Фібі не втрималася і розсміялася.
— А знаєш, мені і справді стало трохи краще.
— От і добре. Тепер у тебе, може, з’явиться відчуття провини перед дописувачами за те, що ти взяла відгул для переїзду, — підколола її Еліза.
Фібі гмикнула:
— Знаєш, я і так почуваюся винуватою. Але ж значну частину роботи я виконаю вдома.
— Та то я пожартувала, — сказала Еліза. — 3 термітами не слід легковажити. Їдь додому і залишайся зі своєю родиною.
Фібі кивнула і показала на купу паперів на своєму столі.
— Звичайно ж поїду. Хоча це не допоможе усунути проблему «тієї, що втратила надію»…
Насправді ж вона й сама почувалася так, наче втратила надію.
— Рішення прийде пізніше саме по собі, — запевнила її Еліза. — Візьми ці листи додому. Пакуй свої речі. Спробуй відновити зв’язок із тим, що є для тебе істинним. І ти сама здивуєшся, як швидко проясниться твій розум.
Фібі кивнула.
— Мабуть, ти маєш рацію. Хай там як, а починати треба.
А хіба були якісь інші варіанти?
Пейдж знала, що їй вже давно слід зайнятися пакуванням речей. Лео вдома не було — він шукав новий будинок. Кілька цілком підходящих помешкань він уже знайшов, хоча всі вони видавалися якимись непоказними, позбавленими шарму. Фібі та Пайпер готували зілля і заклинання для початку очищення будинку. Менш ніж за дві доби всі вони мали полишити оселю, тому найголовнішою справою зараз було пакування.
На жаль, Пейдж довелося сконцентрувати зусилля на зовсім інших справах.
А саме на «реальному ТВ-шоу», яке розгорталося у її спальні.
Дівчатам вдалося обмежити активність часо-просторового континууму, що минулого дня вдався до химерних проявів. Але Пейдж довелося-таки приховати від сестер, що сцени, які вони спостерігали у спальні, знову повернулися. Вочевидь, магія, що її генерував будинок, була такою потужною, що її не могла стримати навіть поєднана сила трьох.
Пейдж прокинулася посеред ночі й побачила, як її, ще маленьку дівчинку, бабуся навчає чаклунства. Вона з трьома сестрами сиділа, схрестивши ноги, на горищі, а бабуся щось читала їм з «Книги таїнств».
Ця сцена була хибною з кількох причин, основною з яких було те, що і бабуся, і мати приховували від дівчаток правду про магічні здібності родини Холівелл. Але, тим не менше, ця сцена створювала враження правдивості й достовірності. У Пейдж, уперше в житті, виникало таке відчуття, що вона нарешті набувала якоїсь внутрішньої цілісності.
Її виховали названі батьки, яких вона любила, і вони любили її, але Пейдж ніколи не забувала, що у неї є ще й кревні батьки, про котрих їй дуже хотілося дізнатися. Коли вона була бунтівним підлітком, смерть названих батьків у автокатастрофі обрушилася на неї спустошливою лавиною. Відтоді вона не могла простити собі, що часто сварилася з ними і засмучувала їх. Ну, а возз’єднання із сестрами — то стало просто благословенням Божим. Але воно ж створило нові проблеми. По-перше, їй довелося прискореними темпами звикати до всього, що було пов’язане з відьмами та їхніми янголами-хоронителями. По-друге, виникло питання налагодження стосунків з втраченою колись родиною. А ще вона мала бути гідною пам’яті Прю.
Але ті давні справи, що поволі розгорталися перед нею, діяли, наче цілющий бальзам на її задавнені рани. Пейдж мала зі своїми сестрами спільну історію, поєднувалася з ними зв’язком, що надавав знання про істинні факти їхнього минулого і допомагав їй посісти поруч із ними своє власне місце.
У підсвідомості крилося смутне відчуття того, що її сестри та свояк готуються сказати «До побачення» родинному гніздечку. Вона відчувала це приблизно так, як бачаться предмети крізь тонку бавовняну тканину чи марлю. Інакше кажучи, це її знання було смутним і ледь вловимим. Ось воно є — і ось воно зникло.
Наразі бабуся вчила трьох сестер заклинань на удачу. Цими заклинаннями вони мусили користуватись виключно для допомоги іншим людям — у цьому питанні Гремс була непохитною. Якщо ж вони спробують використати це заклинання для власної вигоди, то воно може обернутися проти них і призвести до катастрофічних наслідків.
«Ага, особиста вигода», — пригадала реальна Пейдж і кивнула головою. Щойно ставши відьмою, вона була в такому захваті від своїх нових здібностей, що відразу ж заходилася робити всілякі добрі справи, анітрохи не замислюючись про можливі наслідки. Зрозуміло, що жодна з її добрих справ не залишилася непокараною. Тож про серйозні наслідки заклинань, що здійснюються заради власної вигоди, Пейдж дізналася з власного неприємного досвіду.
«Добре було б, якби я навчилася цього безпосередньо від бабусі», — з сумом подумала вона, дивлячись на маленьку Пейдж, яка радісно хихикала і складала римовані вірші.
— Качка, крячка, квочка, дочка, — торохтіла мала Пейдж, позначаючи кожне слово дотиком до кінчика пальця.
— Дивно, як можуть качка чи квочка допомогти нашому заклинанню? — спантеличено запитала Прю і смикнула молодшу сестру за кіску.
— А що тут дивного, Прю? — спитала бабуся. — Невже ти не чула вираз «Йому пощастило, бо він, як та качка, вийшов сухим з води»?
Прю з ентузіазмом закивала головою і на її обличчі з’явився зацікавлений вираз.
— Як ви гадаєте, чому цей вираз набув популярності? — спитала бабуся. — Мала бути якась причина для цієї приказки? Одним із основних інгредієнтів заклинання на удачу є качиний пух.
— Такий, як у подушках, — здогадалася Фібі і посміхнулася, широко роззявивши щербатий рот. А потім взяла руки в боки і жваво задекламувала:
Качечко-качечко,
Чепурненька крячечко!
Високо літай,
Удачу людям дай!
— Прекрасно, Фібі! — захоплено вигукнула бабуся. — у тебе природний талант до складання заклинань! А тепер, дівчатка, я навчу вас, як готувати зілля, що використовується разом із заклинанням. Ходімо зі мною в кухню.
Бабуся притримала двері й радісно усміхнулася, дивлячись, як усі четверо дівчаток вискочили з горища і пострибали сходами вниз. Злегка причинивши двері, вона пішла слідком за ними.
«До речі, стосовно удачі…», — подумала Пейдж.
Це була рідкісна удача — щоб не сказати більше — що Пейдж дістала цю можливість побачити на власні очі, як би воно було, коли б вона виховувалася у кревній родині. «Хіба багато людей мають можливість
