— Гадаю, нам треба скласти якесь загальне, всеосяжне заклинання, — діловитим тоном мовила Пайпер. — Фібі, ти не намагалася вийти на якесь передчуття? — Хоча Фібі і не володіла здатністю створювати пророче видіння за власним бажанням, усе ж їй інколи вдавалося навіяти його, доторкнувшись до того чи іншого магічно зарядженого предмета.
Фібі заперечливо похитала головою:
— У мене нічого не виходить.
Пайпер тяжко зітхнула:
— Може, нам знову слід зазирнути у «Книгу таїнств», га? Тепер, коли наша проблема стала розлогішою? Спробуймо, бо гірше не буде. — Вона наполегливо тупнула ногою. — А взагалі-то, мені треба звідси вшиватися, поки у мене знову не почалися перейми! — І, підхопивши Ваята з підлоги, Пайпер пішла з сестрами до сходів, що вели на горище.
Першою ознакою того, що нагорі не все гаразд, виявився звук дверей, що то розчинялися, то відчинялися, наче від поривів сильного вітру.
— Ну-ну! Як ви гадаєте, — іронічно спитала Пейдж, — що ж то за звук такий?
— Як на мене… — зазначила Пайпер, задумливо нахиливши голову вбік і уважно прислухавшись, — як на мене, то цей звук нагадує гепання дверей ванної кімнати, коли вони розчиняються від сильного протягу, бо чорна діра всмоктувала у себе повітря.
Сестри перезирнулися.
Раптом почувся низький свист. Порив ураганного вітру знову з хряскотом розчахнув двері до ванної і ледь не позбивав сестер з ніг.
— Ага! Чорна діра повернулася, — саркастично зазначила Пайпер. Щоб зберегти рівновагу і не впустити Ваята, вона притиснулася до стіни.
— Ми мусимо вибратися на горище, до книги. Ми зможемо туди прорватися? — запитала Фібі, поглянувши на сестер.
Пейдж кивнула.
— По-перше, на мені немає ані міні-спідниці, ані обтислих джинсів, ані туфель на високих підборах. Отже, я можу бігти. — Вона обернулася до Пайпер: — Ти зможеш швидко пересуватися з Ваятом на руках?
— Не хвилюйся, я спец у цій справі. І не забувай: є одна річ, яку вже встиг засвоїти мій малий — це вміння постояти за себе.
— А тепер — контроль готовності! — вигукнула Фібі, перекрикуючи ревіння вітру. — Слухайте мою команду — раз, два, три!
І вона так рвучко побігла вперед, що ледь не відірвалася від підлоги і не полетіла. Пейдж помчала за нею, тримаючись якомога ближче і виставивши руки перед собою для захисту від потужного урагану.
Як і в той день, коли вона опинилася на краю безодні, Пайпер відчула, як під ногами почала здвигатися підлога. Поглянувши вниз, вона побачила, що килимова доріжка у коридорі зібгалася і ворушиться, як медуза.
— Не дивіться на підлогу, підведіть голови! — гукнула вона сестрам. Вони підстрибували, як дітлахи через скакалку, намагаючись уникнути заглиблень і виступів, що з’являлися то тут, то там на долівці. Але вдавалося їм це не просто.
Останній ривок — і ось вони вже на горищі, ледь-ледь встигли. Важко дихаючи, Пайпер грюкнула за сестрами дверима і сказала:
— Ну от, тепер ми під домашнім арештом.
— А тут так тихо, — зауважила Пейдж, узявши руки в боки і намагаючись якомога швидше відсапатися. — Як ви гадаєте чому?
Фібі витерла рукою піт з чола і вказала рукою на «Книгу таїнств».
— Наскільки я розумію, щоб там не коїлося у решті будинку, ця книга створює навколо себе зону безпеки.
— Значить, тут ми у безпеці, але більше не зможемо нікуди піти, поки не візьмемо ситуацію під контроль? — подумала вголос Пайпер. — Не дуже комфортна ситуація, скажу вам прямо.
— Якщо буде потреба, ми завжди зможемо вибратися звідси, застосувавши наші кінетичні здібності, — нагадала їй Пейдж. — Гадаю, нам поки що слід уникати решти будинку.
Пайпер іронічно гмикнула:
— Що може бути кращим за рідну домівку? — Обережно поставивши Ваята на підлогу, вона підійшла до книги. — Навіть не знаю, звідки почати, — пробурмотіла вона, навмання гортаючи сторінки.
— Та ото ж. До речі, поки ви з Ваятом ходили на «дитяче побачення», ми встигли ретельно передивитися усю книгу, — підтвердила Фібі.
Пайпер відступила від книги і підвела голову обличчям до небес.
— Між іншим, певну допомогу нам можуть надати звідти, — зазначила вона.
Час від часу, коли вони не могли знайти потрібної відповіді у «Книзі таїнств», сестри зверталися по магічну допомогу до бабусі або до матері. Але, на жаль, вони не могли скористатися цією допомогою просто за своїм бажанням.
— Агов! Чи є тут хто-небудь? — з іронією в голосі вигукнула Пайпер, постукавши по поличці, на якій було встановлено книгу, наче перевіряючи мікрофон. — Ця річ справна? Її увімкнуто?
Раптом аркуші книги почали гортатися самі по собі, наче на них подув легенький вітерець. За деякий час книга завмерла, розгорнувшись на якійсь сторінці.
— Красненько дякую, — вигукнула Пайпер і задоволено посміхнулася. — Так що ви там не змогли знайти? У чім проблема?
— А про що тут йдеться? — хутко підскочивши, спитала Фібі. Відіпхнувши Пайпер убік, вона з цікавістю уставилася на розгорнуті сторінки. — Так… не те, не те… будинок, камін, домівка, родина, не те… не те… недріманне око…
— Це так цікаво, Фібі, так оригінально, ми раніш цього і не знали, — зіронізувала Пейдж, підходячи до сестри і стаючи поруч, щоб і самій поглянути на сторінку. Наморщивши носа, вона почала читати. — Ага! Мабуть, оце воно, — сказала Пейдж, показуючи на абзац внизу сторінки. — Ось послухайте: «Будинок, чиї мешканці обернуться проти нього, обернеться проти своїх мешканців». А й дійсно, наш будинок ополчився проти нас, і дуже сильно, хіба ж ні?
— Гадаю, тут ми всі згодні, — погодилась Пайпер. — Але все це досить абстрактно і незрозуміло. І коли ж це ми ополчилися проти нашого будинку, хотіла б я знати?
— Ми дуже розсердилися, коли минулого місяця почалися оці проблеми з водогоном, — нагадала Фібі. — Але щось каже мені, що насправді причина не в цьому.
— Гей! — несподівано вигукнула Пейдж, наче над головою у неї раптом увімкнулася потужна електрична лампочка і принесла їй осяяння. — А що, коли ми все сприймаємо надто буквально? Що, коли тут йдеться не стільки про те, що ми обернулися проти будинку, скільки про те, що ми обернулися проти своїх доль, проти свого покликання?
— Ти маєш на увазі наше чаклунство? — задумливо спитала Фібі.
Пейдж кивнула:
— Ось давайте поміркуємо. Останнім часом Ваят викидав магічні коники, і тебе, Пайпер, це явно пригнічувало. А ти, Фібі, зустрічаєшся з Джейсоном, і це прекрасно, бо він, на відміну від Коула, не є «осередком усього світового зла». Але тобі доводиться багато чого від нього приховувати. Коул знав, що ти — відьма. Але Джейсону ти про це не можеш розповісти. І це
