Декамерон - Джованні Боккаччо

Годині о дев'ятій, чи що, повернувся з Амальфі лікар і кинувся до того свого настою, щоб іти до хворого, аж бачить ― посудина порожня. Боже, який тут він підняв галас ― у нього в домі, мовляв, як на зарваній вулиці. Пані докторова, зовсім не тим заклопотана, крикнула на нього сердито:

― Що б ви сказали, маестро, коли б справді якась велика шкода скоїлась? Подумаєш, вилили там якусь воду. Що вам, більше води немає, чи що?

― Жінко, ― одказав їй лікар, ― ти не думай, що то була собі просто вода, то був спеціально зготовлений снодійний напій.

І він розповів їй усе докладно, що і як. Коли вона про те почула, догадалась уже, що то Руджієрі випив ті ліки і через те здався їй за мертвого.

― Ми не знали сього, маестро, ― сказала вона. ― Доведеться вам знову ті ліки зготувати.

Побачивши, що немає іншої ради, лікар замовив собі знову того настою.

Через деякий час вернулася служебка ― її послала пані на довідки, що там чути про Руджієрі.

― Пані, ― розповіла вона, ― всі говорять на Руджієрі тільки лихе, чула я, що жоден друг його ані родич не піднявся його рятувати, і не думає ніхто. Завтра, кажуть, мають його вже повісити. А ще чула я одну річ, з якої дорозумілась, як він у дім до лихварів потрапив; ось слухайте сюди. Ви ж добре знаєте столяра, що то в його скриню ми положили Руджієрі, так оце він лаявся хтозна-як із тим чоловіком, що дав йому, мабуть, ту скриню до направи. Чоловік вимагав за свою скриню гроші, а майстер казав, що скрині він нікому не продавав, що її вкрадено. А чоловік йому: «Ба ні, ― каже, ― ти продав її тим лихварям, вони мені самі вночі сказали, як я ту скриню в них побачив, коли ловлено Руджієрі». А столяр: «Вони, ― каже, ― брешуть, нічого я їм не продавав, може, вони самі вночі вкрали. Ходім, ― каже, ― до них». От вони й пішли удвох до лихварів, а я собі додому. Отак же, мабуть, його туди й перенесено, а як уже він там ожив ― ума не приберу.

Зрозуміла тепер пані до кінця, як було діло, розповіла служебці те, що од лікаря чула, і попрохала її Руджієрі порятувати. Ти, каже, і його визволити можеш, і мене од неслави укрити.

― То навчіть мене, пані, як, ― сказала служниця, ― а я все зроблю з дорогою душею.

Пані докторовій так приспічило, що мусила хутко зміркувати, як тут треба прихитритись, і розказала все по ряду служебниці. Тоді дівка пішла передовсім до лікаря і почала говорити йому крізь сльози:

― Пане, простіть мене й помилуйте за ту велику шкоду, що я вам натворила.

― Яку ж би то? ― спитав маестро.

А та, плачучи, провадить далі:

― Пане, ви ж знаєте того молодого Руджієрі да Єролі. Він уподобав мене, і я, почасти з страху, а почасти з любові, стала оце його коханкою. Дізнавшися вчора, що ви на ніч поїхали, я привела його до себе ночувати, бо дуже просився; як сидів він у моїй комірчині, йому схотілось пити, а я не знала, де швидше дістати води чи вина, не хотіла, щоб пані мене побачили (а вони та були в залі); от я згадала, що бачила у вас на вікні слоїк із водою, та і взяла; воду він випив, а слоїк я на місце поставила. Ви ще допіру так за ту воду гримали. Каюся, пане, що согрішила, та де ж той чоловік на і світі, щоб був зовсім без гріха? Прикро мені, що я ту шкоду і зробила, а з неї тепер таке лихо постало, що Руджієрі, може, й головою накладе. Простіть же мені, благаю, і дозвольте піти порятувати його, ― зроблю вже, що зможу.

Вислухавши її, лікар, хоч і був сердитий, одказав жартівливо:

― Та шкода на тобі ж і окотилася, бо ти гадала, що той зух добре тобі кожушанку вночі почустрить, а він узяв та й заснув. Ну гаразд, іди вже, рятуй свого любка, та гляди, не води його сюди більше, бо тоді вже і за той, і за сей раз дістанеш.

Побачивши, що перший забіг удався, служебка поспішила чимдуж у в'язницю до Руджієрі і там підлестилась до темничника, щоб дозволив їй із в'язнем поговорити. Навчивши його, що має казати слідчому судді, як хоче порятуватись, вона добилась незабаром і до самого того судді. Побачивши таку молоду й здорову прохачку, суддя захотів закинути вудку в її рудку, а та йому й не боронила, щоб він її потім ласкавіше вислухав. Уставши після попередньої перевірки, дівчина сказала:

― Добродію, у вас тут сидить Руджієрі да Єролі, ніби-то за крадіжку, але то неправда.

І вона розповіла йому всю пригоду з початку до кінця: як вона привела його, свого б то коханця, у дім до лікаря, як дала йому випити сонного дання, не знаючи, що воно таке, як поклала його в скриню, думаючи, що він помер; а потім розповіла, що чула суперечку між столяром і тим чоловіком, чия була скриня, ― і з'ясувала йому, яким чином Руджієрі дістався в дім до лихварів.

Слідчий суддя побачив, що тут легко можна перевірити, чи сьому правда. Спочатку він спитав у лікаря про той снодійний настій і дізнався, що так воно й було; потім, викликавши столяра, власника скрині та лихварів, вияснив після довгого допиту, що лихварі вкрали минулої ночі скриню й поставили її у себе в домі. Нарешті велів привести перед себе Руджієрі і спитав у нього, де він ту ніч ночував; той сказав, що не знає де, пам'ятає тільки, що прийшов ночувати до служниці пана Маццео, випив у нього в кімнаті води, бо мав велику спрагу, а що було далі, він не тямив; знає лише, що як очунявся, то був уже в скрині в домі тих лихварів.

Суддя, вислухавши Руджієрі, вельми з того сміявся, і ще по кілька разів перепитав усе і в самого обвинуваченого, і в служниці, і в столяра, і в обох лихварів. Нарешті