Претенденти на папаху - Олег Федорович Чорногуз
Грак, неначе кіт, ласий до сала, на якусь мить завмер, оглянувся по квартирі і тут побачив оголений до пояса, ніби виточений з мармуру торс Сідалковського, який відбивався у дзеркалі ванної кімнати. Те, що робив Сідалковський, настільки зацікавило раннього відвідувача, що він навіть забув, чого прийшов сюди. Спочатку Євменові здалося, що господар квартири награє на губній гармошці, готуючись зранку до якогось своєрідного концерту. Потім, коли зробив ще кілька кроків уперед, побачив, що той щось виводить правою рукою біля грудей, немов скрипаль, мугикаючи незрозумілу і невловну навіть для Гракових вух мелодію.
— Сідалковський, чорт забирай, що ти робиш?
Євграф обернувся, удав, що від такого несподіваного візиту в нього мало не трапився мікроінфаркт, і тільки після цього докірливо, але красиво похитав головою:
— Ні, Грак, ви таки можете слугувати наочним свідченням того, що вища освіта культурою не забезпечує навіть таких круглих відмінників, як ви. Мало того, що ви увірвалися до моєї квартири, як людина, для якої наявність господаря — абсолютна зайвина, так ще й забули, побачивши його, побажати йому доброго ранку.
— Ну привіт! Але скажи, що це ти робиш? — Євмен зачудовано дивився на Сідалковського, котрий знову взявся трьома пальцями лівої руки за кінчик свого язика і почав зубною щіточкою, ніби мініатюрним смичком від скрипки, натирати його.
Сідалковський опустив щіточку в склянку, витер пухнастим рушником побілені зубною пастою губи і сказав:
— Розумієте, Грак, учора мені наплювали в душу. І хто б ви думали? Одна жінка… Коли я намагався ощасливити її поцілунком, вона сказала, що я своїми запахами можу вбити усі запахи Аравії…
— Це з тобою вперше?
— А вам що, Грак, до цього не звикати?
Грак, ніби пропускаючи ці слова повз свої мідасові вуха, спокійно продовжував:
— І що ж тепер?
— Тепер? Тепер, щоб тобі не плювали в душу, доводиться постійно, як міліціонерові пістолет, начищати язик. Ось так, а ту прі!
Грак у відповідь тільки махнув рукою, взяв один з ілюстрованих журналів, що були розкидані чи не по всій кімнаті, і перегорнув кілька сторінок з фотознімками дівчат, на яких тіла було більше, ніж одягу. Потім, закинувши маленьку ногу з великим черевиком на другу ногу, почав насвистувати власну мелодію:
Довго думав і гадав, Над життям я розмишляв. І до висновку прийшов, Що я щастя не знайшов. Отаке, брат, се ля ві — Оженюся на вдові.Знявши гітару Сідалковського зі стіни, почав не в лад бренькати, акомпануючи собі:
Щоб вдова була багата, Щоб була у неї хата, Мала тачку і гараж, А б квартирі ще й трельяж. Отаке, брат, се ля ві — Оженюся на вдові.Сідалковський, припинивши свій ранковий туалет, звів двома знаками запитання брови і, підперши рукою підборіддя, ефектно завмер у проймі ванних дверей.
— Цікаво, Грак. Ваша пісня мене спонукає до асоціативного мислення.
Євмен задоволено посміхнувся і знов ударив по струнах:
Щоб не мала ще віддишки, Зате мала ощадкнижку, Щоб покійник той її Годував до пенсії. Отаке, брат, се ля ві— Оженюся на вдові.— Продовжуйте, Грак, продовжуйте, — заохочував його Сідалковський. — Як би ви не виконували цю пісеньку, але її програма, здається, лунко починає відбиватися і в моєму серці.
А вдова та досвід має: Поцілує й приласкає, Бо вже вміє в світі жить, За минулим дорожить. Отаке, брат, се ля ві — Оженюсь я на вдові.— Грак, у пошуки вирушимо разом, — перебив його Сідалковський. — Мене тільки цікавить фініш.
І не треба тут ховатись, Мужа-деспота боятись, Бо не прийде муж отой І не крикне вже: «Открой!»— Знайома картина, — знову перебив його Сідалковський. — Але звідки вам про це знати, Грак? Невже і у вас інколи так рясно буяє фантазія? Чи ці високі рядки не вам належать? А-а, мовчите, скромний таланте! Що ж, продовжуйте. Це у вас непогано виходить. Шкода тільки, що ви гітару, як і жінку, вперше тримаєте в руках. Але помріяти нікому не забороняється…
Я ходитиму по хаті У лавсановім халаті, Жінка вдягне пеньюар І покличе в будуар…— Пробачте, Грак, я знаю, що перебивати —
