«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
— Така гарна жінка — і теж колись буде старою, зморщеною бабусею. Аж не віриться.
— Єва такою не буде.
— Від старості й кохання нікуди не сховаєшся.
— Єва швидше помре, ніж буде старою…
— О! — вигукнув Сідалковський. — А я й не знав, що передо мною графиня де Буржі-друга.
— Це хто така — графиня?
— Як, Єво?! Ви не знаєте графині де Буржі?
— А Сідалковський знає?
Сідалковський теж її не знав, але він її вигадав. Чув щось про якусь графиню, котра з'явилася свого часу гола у дворі перед Наполеоном III, а коли, як їй здалось, постаріла, добровільно пішла в монастир і більше ніколи не показувалася людям. Але відповідав так, ніби сам особисто носив тій графині передачі:
— О Єво, ви мене дивуєте! Графиня де Буржі, — він навмисне замовк, і Єва приготувалася до того, що Сідалковський назве її зараз своєю бабусею. — Графиня де Буржі була фавориткою Наполеона III Луї! Чули такого?
— Чула, — відповіла Єва. — Це той, що ворони їв?
— Ворони їв дядько Луї, а цей Луї — його небіж, Єво. Я вам дивуюсь. Актриса столичного театру: Єва Чуприна тире Гранат — і не знає графині де Буржі.
— Сідалковський! — Єва вигукнула тоном матусі Карапет. — Ви дуже грамотний?!
— Ви мене питаєте чи стверджуєте?
— І друге, і перше!
— Я так і думав, Єво. У вас ніколи не буває твердих переконань.
— А у вас, Сідалковський?
— У мене теж. Особливо в ці хвилини, коли я не знаю, подобаєтесь ви мені чи ні.
— Єва подобається всім. Ви це знаєте, Сідалковський, чи ні? Ви знаєте, що робилося в квартирі Адама, коли я їхала до вас? Мені Адам знову сподобався. Він став справжнім мужчиною. Він мене, Сідалковський, бив. Єва так сміялася. Ви ніколи не бачили такого Адама? Я не бачила теж ніколи! Він на Єву розлютився! Чи не так, Сідалковський? — Єва одягла сукенку і присунулася ближче до багаття. — Він так лютував, що Єва почала боятися. Адам простягав до Єви руки, але досягав тільки до її кулонів і сережок, подарованих Єві Бобом. Ви Боба знаєте, Сідалковський? А що я казала Адаму? Єва казала йому: «Мадам Баронецький, що ви чините?» Ви ж його у «Фіндіпоші» так прозиваєте? Єва знає, Адам їй розповідав.
Сідалковський дивився на неї й мовчав. Єва йому подобалася, але коли мовчала. Вона була красунею на всі смаки. Такі жінки рідко стають гарними дружинами. Вони не створені для цього. Бо впевнені, що кохати — це робити одне одному приємне. Тільки на цьому тримається кохання. А де приємне кінчається, там кінчається любов.
Сідалковський усе це розумів. Не розумів тільки, чого вона приїхала сюди.
Грак приготував чаю і приніс з «Мегацети» сидіння.
— Ви далеко підете, Грак, якщо вас не зупинять! — це була не зовсім вдала репліка Сідалковського, яка не сподобалася навіть Граку. — Сьогодні я вам раджу це зробити, але не далі куреня діда Трифона.
Грак зрозумів натяк, як студенти-відмінники підказку, і швидко зорієнтувався в обстановці.
— Для чого ви приїхали, Єво? — поцікавився Сідалковський.
— А ви не раді?
— Ну, як вам сказати… — Він узявся патиком підгортати жар.
Єва присунулася ближче:
— Я весь час думала про вас, Євграф. Я не можу без вас. Ви — не Адам. Ви — бог. Мій бог.
— Менше пафосу, Єво. А то я не витримаю й розплачусь.
Проте таке порівняння Сідалковському сподобалося. Він пом'якшав і подобрішав, вдячно обійняв її за плечі. Єва в ту ж мить припала до його грудей і обвила руками його шию так, що Сідалковський вперше за вечір відчув, що в повітрі парко, а над річкою й справді висить густий і теплий, як парне молоко, туман.
— Я вас кохаю, Євграф. Чуєте? Вас, а не Адама. Ви мій. Мій єдиний бог…
— Жаль, що я не той бог, який би міг вас створити для дому і сім'ї. Ви така, як я. Ми не створені для великого, принаймні довготривалого, кохання.
— Це неправда! — заперечила Єва.
— Не обманюйте себе, Єво. У вас почуття — як морські хвилі, що накочуються час від часу на берег.
— Ми з вами однакові, Сідалковський.
— У тім-то й річ. Ми з вами два плюси. Якщо з'єднати нас, то ми взаємно відштовхнемося одне від одного. Навіть мінуси, й ті, виявляється, взаємно відштовхуються. Тільки плюс і мінус взаємно притягуються. — Сідалковський нагнувся над багаттям і витяг хворостину з дотліваючої ватри. Палиця на кінці диміла і навіть двічі спалахувала іскоркою, але світло до неї не поверталося, як до давно згаслої зірки. — Бачите, Єво, я ще не збираюсь вирощувати вундеркіндів. Хоч, повірте мені, я люблю дітей. Вони дорогі мені, — він згадав Тамару, її сина. — З одного боку, вони податки зменшують, а з другого — я аліменти плачу, — Сідалковський устромив палицю назад у теплу ватру, намагаючись запалити її кінець. Але вогню вже не було. Палиця тільки диміла. — У нас з вами, Єво, вундеркіндів не буде. Хіба що генії. Але кому вони сьогодні потрібні? Генії, Єво, сьогодні вийшли з моди. Тепер модними стали супергенії. Візьміть, приміром, мого найближчого приятеля Грака. У нього це може трапитись. Він здатний народити вундеркінда. Грак, коли спить, висовує ноги з-під ковдри, а голову ховає під подушку, Зося ж навпаки — укутує ноги, а дихає ротом. Вони в усьому плюс і мінус, а ми…
— Ви з Єви насміхаєтесь, Сідалковський. Ви насміхаєтесь із Євиного кохання…
— То ви насміхаєтеся з мене, Єво. Бо, повірте, я вмію відрізнити мідь від золота. Це може підтвердити навіть Грак. Не обманюйте себе, Єво, і не ображайтесь. Ви нікого не кохаєте. Ви не для цього подаровані світові. У цій грі — я третій зайвий. І чесно кажучи, — він згадав слова, що вже казав Ії і тепер повторив їх Єві: — двічі одружуватися — це все одно, що брати дві дорогі речі в кредит на одну маленьку зарплату. А для чого це, коли в нас існують пункти прокату? Це значно дешевше, Єво. І головне — ніколи не почуваєш себе рабом речей
— Ви жорстокий, Сідалковський! Ви смієтесь, топчете мої почуття…
— Не перебільшуйте, Єво. Ви вже не говорите, а
