Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
— У тебе ритуал завершився, — з єхидством сказав Нетин, старанно підкравшись до Лялянівеля зі спини.
Підкрастися було насправді неважно, світлий спостерігав як його дружина дружньо розмовляє з хитромудрим напівкровкою, найманцем і справжнім цілителем. І ні, ревнощі тут були зовсім ні до чого. Просто ельф намагався зрозуміти що з цим найманцем не так. А щось не так точно було, хоча він міг би заприсягтися, що це точно напівкровка, точніше, на четверть світлий ельф. Та й дар суто світлоельфійський. Навіть дивно, що цього обдарованого ще в дитинстві не знайшли і в ліс не зманили, з таким-то даром.
— А в тебе артефакт пропав, — відізвався Лялянівель розуміючи, що вловити те щось невловиме в цьому найманці йому навряд вдасться. Можливо вся справа в вихованні, чи в тому, що народився він навіть не в цій країні і тепер видно саме цю чужість.
— Пропав, — погодився Нетин і ледь тихо додав: — Хоч би більше не знайшовся.
Пропав артефакт досить дивно. Спочатку всі подумали, що він у королівського родича. І коли першого виковиряють з потаємного ходу (де він примудрився сам на себе впустити каміння і землю, мабуть намагаючись пробити ще один вихід), з ним буде і другий.
Учителя відкопали. Живого і майже здорового, а з головою у нього щось не те було і до завалу. А скриньку так і не знайшли, хоча ті уламки ледь через сито не просіювали.
Потім все обшукали в підземеллях. Перевірили, чи ніхто не втік, але через щити біля дверей на сходи ніхто навіть не намагався пробитися. А до тих, що в потаємному ході, навіть Учитель не дійшов.
Обшукали іще раз любителів раритетних плащів. Потім найманців, які зображали скромняг і доводили, що в їх випадку мститися потрібно гільдії. Потім знову підземелля. Потім, вибачившись, Дарку. І знову нічого не знайшли.
Потім вони пошукали ілюзії про всяк випадок і заміряли магічний фон.
Все було даремно, скриньки як і не було.
— Може вона під землю провалилася, — задумливо сказав цілитель, котрий видно підозрював, що темним і втретє захочеться його обшукати. — Люк відкрився, вона впала, він закрився…
Після цього майже годину темні дружно повзали по підлозі. Все з тим же результатом.
— Так ось, я тобі кажу, в тебе ритуал завершився, — повернувся до цікавої теми Нетин. — Шлюбний. Я цю дурню бачу.
— Ну, завершився, і що? Це мій вибір. Не хотів би, не завершився б.
— І її теж. Її хотіння теж потрібне.
— І її, — погодився світлий.
— Збоченці, — з задоволенням сказав темний. — Цікаво буде подивитися на обличчя твоєї бабусі.
— Вона тільки темних настільки не любить, — люб’язно пояснив Лялянівель, вирішивши плюнути на цілителя з його загадками. — І то, чоловіка Тенелі досі не вбила. І онуку говорити з підземною водою вчить, у неї виявився талант.
— Заспокоюй себе, заспокоюй, — насмішкувато сказав Нетин. — А ще я хочу подивитися на обличчя твоєї дружини, коли вона отримає запрошення в ліс на жіночі дні. Цікаво, кочергу вона прихопить?
Лялянівель яскраво уявив похмуру Дарку в зеленій сукні, бо зелений їй точно личить, серед квітів і солодощів, з кочергою в обіймах і хихикнув. Що б там Нетин не думав, світлі ельфійки це дивацтво точно оцінять і запам’ятають. Ще й дочкам почуть схожі імена підбирати, щоб сила духа в них укорінилася і проросла. Ліс такі натяки розуміє і допомагає. А ось просити його прямо насправді навіть небезпечно.
— Так що там з артефактом? — люб’язно спитав світлий у темного. Не все ж йому питання задавати.
— Мабуть точно провалився. Якби не справи, я б у це місце не поліз. Тут такі потоки дивні, наче колись крилатий жив. Довго жив і відбиток його магії тут тепер назавжди. А іще давно жив, тоді, коли вони були сильні і справді крилаті.
Лялянівель хмикнув. З такими поясненнями темна королева точно не накаже розібрати підлогу, або й усе підземелля, але знайти. Іще розбудив випадково ту магію. Нехай собі артефактом хоч вдавиться, раз він їй потрібен.
Погляд знову повернувся до співрозмовника Дарки і Лялянівель раптом зрозумів, що саме не так, що він побачив… і чому, можливо, вони досі тут усі живі, а не провалилися кудись слідом за навершям у скрині.
— Ох, ти ж… — видихнув.
— Що? — зацікавився Нетин і прослідкував за поглядом світлого. Нахилив голову на бік. Прижмурився. — Хм, щось знайоме, якщо здалеку подивитися. Потім згадаю, де я когось схожого бачив.
Лялянівель промовчав. Озвучувати свої думки він точно не збирався. Зараз взагалі потрібно обережно забрати Дарку і тихенько звідси піти. Тому що, можливо, потрібної крові в тому четвертьельфі крапля. Але якась сила є і ці підземелля можуть захотіти допомогти. Гори, та й взагалі каміння звідти привезене для крилатих все одно, що ліс для світлих ельфів.
Добре, що темні одразу повірили Дарці і не стали до найманців чіплятися. Хоча розповідь про пастку всередині пастки була не надто переконлива. І в Лялянівеля досі через неї кулаки чесались. Хоча він і визнавав, так знайти тих, хто ховався в ілюзії, було найпростіше.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно