Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
Коли пройшло ще трохи часу, несподівано виявилося, що міській владі насправді є справи до ельфів. Просто влада соромилася в цьому зізнатися і набиралася хоробрості, щоб спитати. А іще шукала серед своїх представників найбільшого дурня, не інакше. Тому що розумний не став би чекати заклопотану дівчину-мага у вузькому провулку, та ще й в супроводі страшнуватих вартових у повній амуніції.
І ні, темні з владою співпрацювали. А як тут не будеш співпрацювати, якщо і контрабандисти (враховуючи і Хінка) люди і піддані короля, і більшість учасників ритуалу зі скринькою не ельфи ні в якому місці? Але владі (або окремим її представникам) здавалося, що вони щось приховують. Щось дуже цікаве. І про те точно знає Дарка. А то як же. Коли темним хочеться поговорити про свої таємниці, вони одразу шукають мага-недоучку, якоюсь частиною орка і обов’язково щоб дружина світлого, і починають з нею ділитися тим лайном. А то спить нещасна собі спокійно, замість того, щоб кошмарами про кінець світу мучитися. Непорядок.
На трійцю в провулку Дарка не звернула уваги. Ну, стоять собі. Може їм на сонечку погано стало і вони тут відпочивають від спеки. Інших місць же нема.
— Шановна! — тоном, яким собакам командують стояти заговорив найнижчий з тріо і сміливо заступив дівчині дорогу.
Вона думала про своє, зі сторонніми чоловіками спілкуватися не збиралася, тому ступила в бік і просковзнула повз нього.
— Е? — здивувався і поспішно знову забіг поперед Дарки. — Стійте, нам поговорити треба!
— Так говоріть, вас тут троє, — відсторонено відізвалася Дарка. Її думки були про неслухняну магію і те, як самій собі з нею допомогти.
— З вами! — рявкнув чоловік і, здається, ледь стримався щоб не додати — тупа дівко!
— Щоб стати дружиною ельфа, дійсно потрібно поїхати в ліс на свято і впіймати його собі, — поділилася страшною таємницею Дарка, але зупинилася. А то цей ненормальний буде бігти слідом, щось викрикувати, увагу привертати.
Незнайомець відкрив рота, закрив, знову відкрив і видав зло:
— Не смій мене ображати! У мене в цьому місті багато впливових друзів!
— Я за вас дуже рада, — кивнула дівчина. І чого причепився?
— І чоловік тобі не допоможе, — майже зашипів цей придурок. — Хоча який він тобі чоловік? Щоб ти знала, всі ваші ритуали неповні і ні до чого не зобов’язують.
— Мій повний, завершився недавно, — радісно поділилася своїм щастям Дарка і з цікавістю подивилася, як на обличчя самовпевненого впливового дурня наповзає розгубленість. Він навіть на супровід навіщось подивився. — Так що вам потрібно?
А то не відчепиться ж.
Цей тип трохи покліпав, згадав, навіщо прийшов і не дуже впевнено відповів:
— Хочу знати, що там насправді сталося і де артефакт.
— Де сталося? — ласкаво, як у кота, котрий пиріжок вкрав, спитала Дарка. — В школі магії?
— В підвалі! Де ви в якомусь ритуалі участь брали! Я звіти читав і…
І він знітився, мабуть права читати ті звіти в нього не було і він про це несподівано згадав, бідненький.
— Ритуал і був, — знизала плечима Дарка і подивилася на нього зі співчуттям. — У дуже непідходящому для цього місці. Ельфи навіть перелякалися трохи, коли зрозуміли, де опинилися. Здається, там колись якийсь дуже сильний маг жив. Настільки сильний, що його силою весь будинок просочився. Можливо тому його й постаралися з обличчя землі стерти. Будинок. Після смерті мага. Але з підвалом нічого зробити не змогли і той підвал артефакт зжер. Може йому підзарядитися знадобилося, як ви думаєте?
Вигляд у типа став дуже задумливим, але думав він явно про щось не то.
Може теж ритуал захотів провести?
Або артефакт пошукати. Раптом зжер не повністю. А ельфи просто погано шукати уміють.
— Хай щастить, — побажала Дарка і пішла собі далі.
Але думки були вже не про магію. Думки були про те, як би розпустити плітку про те, що її шлюбний ритуал завершився. І чи варто це робити? Бо з одного боку подібні типи перестануть у провулках чекати зі своїми питаннями, хоча не факт. А з іншого — дівчатам, і знайомим, і незнайомим захочеться дізнатися чому він був раніше незавершеним і як зробити, щоб завершився. Воно їй треба?
— Дилема, — видихнула дівчина. — Хоч бери і в гості до ельфів їдь, і щоб усі бачили, що у нас чудові стосунки. Ага, до темних, вони більш рішучі, коли треба комусь пику набити.
***
А Лялянівель у цей час стояв коло прилавка зі зламаними амулетами, які продавали за безцінь, мабуть дурням, котрі не дуже розуміють навіщо ті амулети взагалі потрібні. Стояв, задумливо на них дивився і думав — а чи варто те купувати.
З одного боку, більшість можна розібрати, очистити і використати вдруге. І це вийде дешевше і швидше, ніж все робити від початку і до кінця. З іншого, може виявитися, що пошкодження більші, ніж здається. І тоді це буде втрата часу і грошей. Дилема.
— Ти нарешті взявся за голову, — пролунало за спиною так несподівано, що ельф ледь не підскочив. — Але почав втрачати пильність, — додали зі співчуттям. — Цікаво, тут є якийсь зв’язок, чи просто співпадіння?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
