Ерагон - Крістофер Паоліні
Озирнувшись, Аджихад притишив голос й провадив далі:
— Коли Арія зникла, її народ відмовився підтримувати варденів. Їхня королева була дуже розлючена, гадаючи, що тут не обійшлося без нашого втручання, але це неправда. Так чи так, ельфи більше не допомагають нам у боротьбі з імперією, а військо голодує… Можливо, з поверненням Арії ельфійська королева перестане на нас гніватись. А тут іще ти, вершник, який урятував їхню подругу. Мабуть, вони схочуть, щоб ти продовжив свій вишкіл у них. Тільки на це немає часу…
— Це ж чому? — здивувався Ерагон.
— На те є кілька причин, — пояснив ватажок. — По-перше, останні новини про ургалів… Розумієш, зараз вардени в дуже непевній ситуації. З одного боку, ми маємо рахуватись із ельфами, і в той же час — не можемо сваритись із гномами, бо переховуємося в їхньому Тронжхеймі.
— А хіба гноми не заодно з варденами? — поцікавився юнак.
— Не зовсім, — похитав головою Аджихад. — Вони дають нам притулок і допомагають у боротьбі з імперією, але залишаються вірними своєму королю. Я не маю над ними такої влади, як їхній Ротгар, що співчуває нам, але не може піти проти ватажків місцевих кланів.
— А ці ватажки, — спитав Ерагон, — вони теж проти мене?
— Гадаю, що так, — втомлено озвався володар. — Ворожнеча між гномами та драконами існувала споконвіку, аж доки ельфи не поклали цьому край, оголосивши перемир’я. До того часу дракони винищували гномів і крали їхнє золото… Тож вони не дозволять вершникові господарювати у власній країні. Адже один вершник, жорстокий Галбаторікс, уже належить до списку їхніх ворогів.
— А чому Галбаторікс ще й досі не знає про Фартхен Дур? — спитав хлопець. — Адже йому повинні були про нього розповісти, коли він вчився на вершника.
— Розповісти, може, й розповіли, — посміхнувся Аджихад. — Але ж не показали.
— Я знаю, що Фартхен Дур лежить у цих горах, — сказав Ерагон.
— Авжеж, коли загинув його дракон, Галбаторікс переїхав на інше місце, — почув він у відповідь. — Адже вершники більше не довіряли йому. Він хотів був бодай щось дізнатися, але ті воліли вмерти, аніж сказати йому хоч слово. Щодо гномів, то їх і досі ніхто не може зловити.
— Але чому ж він не пройде з військом весь Ду Вельдеиварден і не знайде Еллесмеру? — спитав юнак.
— Бо ельфи мають достатньо сили, щоб боронитися, — пояснив Аджихад. — Він не наважиться напасти перший, хоч у нього і є магічна сила, яка щороку зростає. А коли до нього приєднається хоча б один вершник, то він узагалі стане непереможний. Він ще й досі сподівається на драконів, які мають вилупитись із тих двох яєць, але досі все марно.
— А хіба магічна сила може зростати? — здивувався Ерагон. — Адже тіло обмежує людські можливості.
— Ми не знаємо, — знизав плечима Аджихад. — Ельфи, здається, також. Будемо сподіватись, що одного разу він сам себе знищить одним зі своїх заклять, — він сунув руку за пазуху й витяг звідти шматок пергаменту.
— Ви знаєте, що це таке? — спитав він, обережно поклавши його на стіл.
Придивившись, Ерагон помітив, що рядки нерозбірливого тексту де-не-де заплямовано кров’ю, а сам пергамент з одного боку обгорів.
— Ні, — заперечно похитав головою юнак.
— Учора, ми відібрали цей пергамент у провідника ургалів, яких ми розбили, — пояснив Аджихад. — Понад десяток вояків заплатили за це життям, прикриваючи ваш відхід. Як бачите, у тексті годі щось збагнути, адже цим тайнописом король спілкується тільки з підлеглими. Утім, нам таки пощастило дещо прочитати. Отже, тут сказано таке… Воротар з Ітро Жада має пропустити власника цього листа… Його слід прийняти з почестями, але в тому разі, якщо обидва боки відмовляться від бою… Командувати будуть Тарок, Гаж, Дурза й Ашнарк Могутній… Ашнарк — це Галбаторікс, — на мить відволікшись, пояснив Аджихад. — На мові ургалів обране ім’я означає «батько», і йому подобається така манірність. А ось що сказано далі… Дізнайтесь, чим вони можуть допомогти… Не починайте, доки не… На жаль, тут нерозбірливо.
— А де лежить Ітро Жада? — вислухавши, спитав Ерагон. — Я ніколи про нього не чув.
— Я теж, — зізнався Аджихад. — І це дуже підозріло, адже Галбаторікс для зручності міг просто перейменувати якесь відоме нам місто. Збагнувши це, я також розгадав причину появи ургалів у горах Беор. Мабуть, у кінцевому пункті призначення їх має бути ще більше! А це означає, що король збирає армію монстрів, аби всіх нас винищити. Тим часом ми можемо тільки чекати, адже хтозна, де лежить той Ітро Жада. Добре, що вони не дізналися розташування Фартхен Дура. Ті ургали, що його бачили, вчора вночі загинули.
— А як ти дізнався, що ми наближаємось? — спитав Ерагон.
— Один із близнюків чекав на нас, тож про засідку було відомо, — пояснив співрозмовник. Юнак знав, що Сапфіра уважно слухає й має з цього приводу власну думку.
— Тож ми розставили вартових біля в’їзду в долину, на іншому березі ріки Берту, — вів далі Аджихад. — А вони послали голуба, щоб нас попередити.
«Мабуть, це був той самий птах, якого Сапфіра намагалася зжерти», — подумав Ерагон, а вголос додав:
— Коли Арія з яйцем зникли, ти повідомив про це Брома? Він казав, що вісточок від варденів не було.
— Ми намагалися його попередити, — пояснив Аджихад, — але наших людей, мабуть, перехопила імперія. Інакше чому б разаки подалися до Карвахола? А потім він мандрував із вами, і щось переказати йому було вкрай важко. Я зрадів, коли старий зв’язався зі мною через посланця з Тейрма. Не дивно, що Бром подався до Джоуда — вони старі друзі, і той швидко про все нам повідомив, бо таємно висилає припаси через Сурду. Але звідки ж імперія дізналася про те, де краще схопити Арію, а згодом і наших посланців до Карвахола? І як вони довідалися, хто саме з торговців допомагав варденам? Адже з часом їхні кораблі почали зникати… Невже серед нас є зрадник?
Ерагон замислився над щойно почутим, а Аджихад змовк і шанобливо чекав. Нарешті юнак збагнув, що відбувається й звідки з’явилася Сапфіра.
— То чого ти від мене хочеш? — озвався він нарешті.
— Ти про що? — не зрозумів співрозмовник.
— Я маю на думці, чого ти чекаєш від мене у Тронжхеймі? — твердо перепитав Ерагон. — Може, ви з ельфами маєте якісь плани щодо мене? Так, я боротимусь, коли буде потрібно, але й гулятиму, коли захочу, а як
