Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

Читаємо онлайн Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
силует промайнув між деревами, не дуже високо. Це була б чудова ніч для мандрівки верхи, якби я сам не вигадував собі привидів та не пускав їх собі по п’ятах. Запахи осені та лісу завжди приваблювали мене, і я вирішив, що коли пізніше розкладатиму невеличке вогнище, неодмінно підкину до вогню трохи сухого листя заради незрівнянного гіркого аромату.

Повітря було чистим та прохолодним. Навколо панувала тиша, порушувана хіба що стукотом копит, нашим диханням та гудінням вітру. Так тривало, доки ми не сполохали оленя, і певний час я чув тріск гілок та шурхіт опалого листя, що позначали його панічний відступ, але незабаром цей шум стихнув. Трохи згодом ми перетнули струмок, проїхавши невеличким, проте міцним дерев’яним містком, і жодний троль не спитав у нас мита. Після цього шлях почав забирати вгору, повільно, однак безперестанно. Тепер крізь мереживо верховіття просвічували численні зірки, і жодної хмаринки я не помічав. Ми піднялися вище, й листяні дерева почали поступатися місцем хвойним. Тут вітер сильніше давався взнаки.

Я почав частіше зупинятися — дати відпочити Димові, прислухатися, перехопити щось із припасів. Зупинитися на нічліг вирішив не раніше, ніж зійде місяць, появу якого спробував розрахувати, згадуючи попередню ніч. Якщо зможу їхати верхи аж до того часу і лише потім зроблю перепочинок на ніч, уранці мені залишиться до Амбера не так уже й багато.

Фракір раптом запульсувала у мене на зап’ястку, але легенько. Та, чорт забирай, вона так часто робила, скажімо, коли я підрізав якесь авто на трасі. А тепер це могла бути, наприклад, голодна лисиця, котра вийшла на полювання, помітила мене й пошкодувала, що вона не ведмідь. Проте я все ж таки зробив трохи довшу зупинку, чекаючи нападу, але намагаючись не дати ворогові помітити цього.

Проте нічого не сталося, Фракір більше не озивалась, і трохи згодом я попростував далі. Повернувся до своєї ідеї загнати на слизьке Люка і, як на те пішло, Джасру. Цю ідею ще важко було назвати планом, бо вона не мала майже нічого конкретного. Чим більше я її обдумував, тим божевільнішою вона виглядала. Втім, ідея здавалася й дуже спокусливою, бо давала змогу розв’язати з одного маху купу проблем. Шкода, що я ніколи не подумав намалювати Козир для Білла Рота. Раптом відчув бажання порадитися з мудрим юристом. Мені був потрібний хтось, хто висунув би аргументи проти задуму, який я ще не втілив у життя. На жаль, було надто темно для малювання... та в цьому й не мав справжньої потреби. Насправді мені просто хотілося зустрітися з правником, поговорити з ним, почути думку людини, якої ці справи безпосередньо не стосувалися.

Упродовж наступної години від Фракір більше не було попереджень. Тепер ми спустилися трохи нижче і незабаром зайшли в закритішу улоговину, де аромат соснової глиці став густішим. Я роздумував про чарівників, квіти, Колесо-Привида та його проблеми, про те, як може зватися істота, котра недавно заволодівала Вінтою. Перебирав у думках і багато інших речей та подій, інколи дуже віддалених у часі...

Зробивши ще багато коротких зупинок, я побачив, як місячне світло цідиться крізь гілля у мене за спиною, й вирішив, що пора підшукати собі місце для ночівлі. Напоїв Дима у черговому струмку. Ми проїхали ще хвилин п’ятнадцять, і праворуч від себе я помітив місце, що здалося мені придатним для моєї мети. Отже, ми зійшли з дороги та попрямували туди.

Обране місце виявилося зблизька не таким привабливим, як мені здалося здалеку, тому ми ще трохи проїхали крізь хащу, поки невеличка галявинка не здалася мені підхожою. Я спішився, розсідлав Дима, прив’язав його, обтер ковдрою, дав йому поїсти. Після цього очистив від трави невеличке коло, викопав у центрі ямку і розклав багаття. Я зробив це за допомогою чар, бо вручну було лінь. Потім підкинув туди трохи листя, бо згадав, що мені раніше хотілося цього.

Я сів спиною до стовбура дерева, не дуже великого, але й не малого, підмостивши під себе плащ. Лаштуючись стягнути чоботи, з’їв хліба зі сиром та попив води. Меча я поклав біля себе.

Потроху до моїх отерплих м’язів почало повертатися життя. Ароматний дим навіював ностальгічні думки. Наступний сандвіч я підсмажив на вогні.

Довгенько сидів без жодних думок, відчуваючи, як помалу розслабляються натомлені руки й ноги. Хотів, було, зібрати хмизу, перш ніж лягти, але насправді у тому не було потреби. Ніч стояла тепла. З багаттям було просто веселіше.

Проте... Хай там що, а я змусив себе підвестися й заглибитись у хащу. А тоді неквапно роздивитися прилеглу місцевість. Хоча, насправді, відійшов від вогнища головно тому, що мені потрібно було відлити. Свій обхід завершив тоді, коли помітив слабке віддалене мерехтіння на північний схід від себе. Що це було? Ще одна ватра? Відблискував місяць на воді? Ліхтар? Світло сяйнуло лише раз, а потім я його загубив, хоча й крутив головою на всі боки, повернувся назад і трохи пройшов у тому напрямку, де бачив зблиск.

Але я не бажав ганятися цілісіньку ніч за облудним вогником, продираючись крізь чагарник. Перевірив, чи може хтось побачити моє багаття. Його було важко помітити навіть з невеликої відстані. Обійшовши довкола свій табір, я повернувся на старе місце і знову зручно усівся. Вогонь уже догоряв, і я вирішив не заважати йому погаснути. Загорнувся у плащ і дав вітру себе заколисати.

Заснув я швидко. Не знаю, скільки проспав. Не пам’ятаю, чи бачив сни.

Розбудило мене шалене пульсування Фракір. Ледь-ледь розплющивши очі, я поворухнувся, наче уві сні, зронивши правицю поруч з руків’ям меча. Дихав я так само повільно. Почув та відчув порив вітру й уздрів, що він знову роздув жаринки, які заледве жевріли. Але нікого перед собою я не побачив. Нашорошивши вуха, ловив кожний звук, але чув тільки вітер та потріскування вогню.

Здавалося безглуздим схоплюватися на ноги і ставати у захисну позицію, коли я навіть не знав, звідки наближається небезпека, але залишатися мішенню було не менш безглуздо. З іншого боку, я навмисне розстелив плащ так, що спину мені захищала пишна сосна, котра низько опустила свої лапи. Підкрастися до мене ззаду було б непросто, а надто зробити це нечутно. Отже, я міг не боятися негайного нападу з цього боку.

Скосивши очі, подивився на Дима: кінь, здавалося, почав виказувати перші ознаки хвилювання. Фракір і надалі смикала за мій зап’ясток, тепер лише заважаючи мені спостерігати, тому я подумки наказав їй заспокоїтися.

Дим уже стриг вухами, поводив головою, роздуваючи ніздрі.

Відгуки про книгу Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: