Чорнильна смерть - Корнелія Функе

— Вона каже правду, — пригнічено промимрив Яшма, проте його гострий носик нюшив, наче він хотів наповнити скляне тіло принаймні забороненим запахом. Діти, що сиділи навколо Меґі, захихотіли. Всі вони любили скляного чоловічка. Дорія часто був змушений забирати його з маленьких рук у безпечне місце. Куницю діти любили теж, але Проноза огризався і форкав, коли дитячої любові ставало забагато. Натомість скляний чоловічок навряд чи міг відборонитися від людських пальців.

Суп пахнув дуже смачно. Меґі занурила ложку в миску і здригнулася, коли їй на плече пурхнула сорока, що була прилетіла до Ґекона. Пташка за цей час прижилася в печері не менше, ніж Проноза і ведмідь, проте Реза не любила її.

— Ану киш! — крикнула вона на сороку й зігнала з плеча Меґі.

Пташка сердито застрекотіла й хотіла дзьобнути матір. Меґі так злякалася, що розлила гарячий суп собі на руки.

— Вибач, — мовила Реза, подолом сукні витираючи доньці юшку на пальцях. — Терпіти не можу цієї пташки. Мабуть, тому, що вона мені нагадує Мортолу.

Авжеж, сорока. Меґі давно не думала про Каприкорнову матір, але вона, на відміну від Рези, не стояла поряд, коли Мортола вистрелила в Мо.

— Це лише пташка, — проказала вона, і її думки знову полинули в далечінь, до батька. В книжці Феноліо вона знайшла лише кілька слів про Озерний замок: «…далеко в горах, посеред озера… безкінечний міст над чорною водою». Може, Мо якраз іде по ньому? А що, коли вона і Реза просто підуть за Чорним Принцом? «Ти чуєш, Меґі? Хоч би що сталося, ти не маєш іти за мною! Пообіцяй мені!»

Реза показала на миску в Меґі на колінах:

— Меґі, будь ласка, їж!

Але Меґі обернулась до Роксани, що швидко пробиралася поміж дітей, які їли. Її вродливе обличчя побіліло, мов крейда, такого Меґі після повернення Вогнерукого ще не бачила.

— Що сталося? — стривожено підвелася Реза, схопивши Роксану за руку. — Якісь новини? Ти щось чула про Мо? Розповідай!

Але Роксана похитала головою.

— Принц, — відповіла вона, і страх у її голосі годі було приховати. — Йому недобре, і я не знаю, що це. В нього страхітливі корчі. Я маю трохи коріння, можливо, воно допоможе.

Роксана хотіла йти далі, але Реза зупинила її:

— Корчі? Де він?

Меґі ще здалеку чула ведмежий рев. Коли вони підійшли, Здоровань зиркнув на них, як дитина у відчаї. Там були Батист, Дерев’янка, Страшидло… Чорний Принц лежав випроставшись на долівці. Мінерва стояла навколішки поряд із ним і намагалася щось улити йому, проте він корчився від болю, стискав руками тіло й судомно хапав повітря. На його чолі ряснів піт.

— Ведмедю, тихо! — насилу видушив він крізь зціплені зуби. Від болю він покусав губи до крові. Але ведмідь і далі ревів та форкав, наче й сам боровся за життя.

— Пустіть мене! — Реза відсунула всіх убік, навіть Мінерву, і взяла в руки Принцове обличчя.

— Подивись на мене! — звеліла вона. — Будь ласка, подивись на мене!

Реза стерла Принцові піт з чола, зазирнула у вічі. Повернулася Роксана зі жменькою корінців, а сорока сіла на плече Ґеконові.

Реза пильно подивилась на пташку.

— Здорованю! — сказала вона так тихо, що тільки Меґі чула її. — Злови цю пташку.

Сорока крутила головою, поки Чорний Принц корчився в Мінервиних руках.

Здоровань поглянув на Резу затуманеними від сліз очима й кивнув головою. Та коли він зробив один крок до Ґекона, сорока спурхнула й сіла на скельний виступ під стелею печери.

Роксана стала навколішки поряд із Резою.

— Він без пам’яті, — мовила Мінерва. — І дивіться, як часто дихає.

— Я вже бачила такі корчі, — тремтячим голосом сказала Реза. — Ягоди, які спричиняють їх, темно-червоні й навряд чи більші за вушко голки. Їх любила використовувати Мортола, бо їх легко домішати до їжі і вони вбивають дуже болісно. Неподалік від печери є двоє дерев, де вони ростуть. Я ще застерігала дітей від тих ягід. — Вона знову глянула на сороку.

— А чи є протиотрута? — запитала, підводячись, Роксана. Чорний Принц лежав, мов мрець, а ведмідь ткнувся йому носом у бік і стогнав, як людина.

— Так. Рослина з численними білими квіточками, що пахнуть падлом. — Реза знову подивилась на пташку — Її коріння ослаблює дію ягід.

— Що з ним? — з тривогою в очах пропхався між жінок Феноліо. З ним була й Елінор. Цілий ранок вони просперечалися в закутку Феноліо про те, що добре і що не таке добре в його сюжеті. Коли хто проходив поблизу, вони щоразу, немов змовники, стишували голос. Наче хтось із дітей чи розбійників міг зрозуміти, про що вони розмовляють.

Елінор, побачивши, як нерухомо лежить Чорний Принц, перелякано притисла руки до вуст. У її погляді було стільки невіри, немов у якійсь книжці вона побачила сторінку з іншої книжки.

— Отруїли, — підвівся, стискаючи кулаки, Здоровань. Його обличчя побагровіло, таким воно ставало тільки тоді, коли він напивався. Він схопив Ґекона за тонку шию і струснув, мов ганчір’яну ляльку.

— Це ти? — крикнув він. — Чи Хапало? Ану кажи! Я зламаю тобі кожну кістку, аж поки ти корчитимешся, як він!

— Лиши його! — заступилась Роксана. — Чорному Принцові це не допоможе!

Здоровань пустив Ґекона й заридав. Мінерва обняла його. А Реза знай поглядала на сороку.

— Рослина, про яку ти кажеш, називається мертва головка, — сказала Роксана, тим часом як Ґекон, покашлюючи, потирав шию і обсипав Здорованя брудними прокльонами. — Вона дуже рідкісна. Навіть якби вона росла тут, холод давно б убив її. А немає чогось іншого?

Чорний Принц опритомнів. Він спробував підвестися, але, застогнавши, знову впав. Батист став навколішки поряд із ним і благально подивився на Роксану. Навіть Здоровань, мов жебрущий пес, звернув до неї заплакані очі.

— Не дивіться на мене так! — скрикнула вона, і Меґі відчула відчай у її голосі. — Я не можу допомогти! Спробуй дати йому блювотного коріння, — сказала вона Мінерві. — А я шукатиму коріння мертвої головки, дарма що сенсу в цьому небагато.

— Від блювотного коріння йому тільки погіршає, — безбарвним голосом мовила Реза. — Повір мені. Я бачила це досить часто.

Чорний Принц задихався від болю і ткнувся обличчям у Батистів бік. Потім його тіло раптом заснуло, наче він програв битву з болем. Роксана притьмом стала навколішки коло нього, приклала вухо до грудей і пальця до вуст. Меґі відчула на вустах солоні сльози, а Здоровань заридав, мов дитина.

— Він ще живий, — мовила Роксана. — Але жити йому недовго.

Ґекон вийшов, мабуть, щоб розповісти про все Хапалу. Елінор