Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

— Бо потім тато може не відпустити мене назад. Скаже: повчилася й годі, час уже заміж виходити. І віддасть за того ж Падрайґа. А я не хочу заміж, я хочу й далі навчатися.

Ще півроку тому Ейрін була б украй приголомшена, почувши від кузини такі слова. Але півроку тому Фіннела б нізащо цього не сказала.

— І як ти поясниш батькам?

— Дуже просто. Скажу, що в морі мені кепсько, і ніскілечки не збрешу — ти ж сама бачила, як я мучилась по дорозі з Рондава. А плисти звідси аж до Бруахайла, ще й без відьом, буде втроє довше і втроє важче. Я б, звичайно, перетерпіла, але… Словом, нехай тато з мамою думають, що я й досі така розніжена, аж до дрижаків боюся морської подорожі. Ну, а іншого способу вчасно потрапити в Леннір не існує. Хіба що через Тиндаяр.

Ейрін згідно кивнула. Про поїздку суходолом через увесь Північний Абрад і мови бути не могло — дорога в обидва кінці забрала б усі канікули. У кращому разі, вдалося б вигадати якийсь тиждень, та й то не напевно.

— Воля твоя, сестричко, — сказала вона. — Я буду тільки рада, якщо ти залишишся зі мною влітку. Але не квапся з остаточним рішенням. Зачекай, подивись, як розвиватимуться ваші з Бренаном стосунки. Ану ж твої листи причарують його — я зовсім не виключаю такої можливості. А коли ти матимеш реальний шанс вийти за відьмака, твій батько й думати забуде про якогось там Падрайґа.

Фіннела мрійливо всміхнулася.

— Ще б пак! Отримати такого зятя… — Та вже за мить вона спохмурніла і стиха зітхнула. — Знаєш, Ейрін, це жорстоко з твого боку. Щойно вмовляла мене не тішитися марними надіями — аж раптом затягла зовсім іншої пісеньки. Тепер уже ти обнадіюєш мене.

Спантеличена Ейрін обняла її за плечі.

— Даруй, сестричко, я трохи захопилася. Піддалася на твої емоції. Я справді дуже хочу, щоб у тебе все вийшло з Бренаном. Я бажаю тобі найбільшого щастя…

За звичайних обставин Рада Лордів збиралась на свої засідання у спеціально призначеній для цього Палаті Лордів, що була розташована в Цитаделі Високих Лордів. Однак, за давньою традицією, королів Катерлаху обирали в найстарішій будівлі Рінанхару — присадкуватій шестикутній вежі Ґортир Дерґ, єдиній споруді, що збереглася від первісного замку Ріх на н-Ярхар. Вона стояла майже впритул до Королівського Крила і сполучалася з ним трьома різнорівневими ґалереями, а весь її горішній поверх займала Церемоніальна Зала, де проходили щоденні королівські прийоми.

Саме в цій залі напередодні ввечері було встановлено широким півколом двадцять сім крісел для лордів-радників, а вздовж чотирьох із шести стін тягся ряд стільців для запрошених на збори почесних гостей — знатних та впливових вельмож Катерлаху, які не належали до Ради, найвищих духовних осіб країни, повноважних представників іноземних держав і, звичайно ж, відьом. Якраз через них міністр двору, що розподіляв запрошення, мав велику мороку, бо за неписаним, але твердим правилом усі вони могли безперешкодно приходити на будь-яке засідання Ради. А оскільки зараз у Тахріні їх було аж тринадцятеро, то хоч лусни не вдавалося відшукати місця для ще шести поважних лордів, яких просто не можна було обійти увагою. Зрештою міністр домовився з Брігід і Альсою, що в перший день роботи Ради, коли очікувався найбільший ажіотаж, будуть присутні лише семеро відьом — а далі всі обмеження знімаються.

Шайна мала повне право претендувати на одне з цих місць, бо була четвертою за формальною старшістю, але вирішила не лізти поперед доросліших і досвідченіших сестер. Брігід оцінила таку поміркованість, та все ж узяла її з собою, як свою помічницю. Їм двом, а також Альсі, дісталися чи не найкращі гостьові місця, звідки було видно в обличчя всіх лордів-радників, що дозволяло стежити за їхнім настроєм і на цій підставі судити, до якого рішення вони схилятимуться.

Утім, на початку засідання з таких спостережень не було ніякого пуття, оскільки більшість лордів відверто нудьгували. Як повелося ще з часів заснування Катерлаху, нові збори Ради відкривав перший духівник королівства. Наразі це був високопревелебний Нейфін аб Ґавін, вельми охочий до слів панотець, який розтягнув свою вступну промову майже на цілу годину. Він скрупульозно перерахував усі чесноти покійного короля Енгаса, зробив ґрунтовний огляд його тривалого царювання, після чого взявся напучувати двадцяти сімох „мудрих і достойних мужів“, закликаючи їх відкинути власні амбіції, всі особисті та політичні упередження й керуватися виключно турботою про майбуття країни, добробут усіх її мешканців.

Нарешті перший духівник закінчив промову звичною формулою благословення й повернувся на своє місце. Присутні в залі пожвавішали, з облич лордів-радників збіг вираз глибокої нудьги. Від гурту міністрів та вищих придворних сановників, що стояли біля вільної від стільців стіни, відокремився майстер церемоній і підступив до підвищення, на якому стояв порожній трон. Він оголосив збори Ради відкритими, а відтак звернувся до чинного реґента королівства, Кивіна аб Енгаса, із запитанням, чи планує той особисто претендувати на престол або висувати чиюсь кандидатуру. Якби лорд Кивін відповів ствердно, майстер церемоній почав би питати про це в інших членів Ради, починаючи з найстаршого, Дорвана аб Раґнала. Проте ґраф Мерхирський підтвердив свою нейтральність і, згідно з правилами, посів трон, щоб головувати на цих зборах Ради Лордів.

Передовсім (також за правилами) він запропонував своїм колеґам одностайно назвати ім’я нового короля. Певна річ, дива не трапилося, до одностайності в Раді було далеко, тож усі лорди завбачливо промовчали. Двоє писарів, що сиділи за столом правобіч підвищення з троном, хутко застрочили перами, фіксуючи на папері цей очевидний факт.

— У такому разі, панове, — промовив Кивін аб Енгас, — я прошу вас вносити свої пропозиції.

Першим узяв слово сорокарічний Моркант аб Флин, ґраф Абертавський. Він підвівся зі свого крісла і гучно, щоб його легко розчули в усіх куточках зали, проказав:

— Від імені Князівства Абертав і Княжого Дому О’Дилвах я маю