Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Більш перспективним виглядав «диктат волі», а простіше — магія управління. Жоден потенційно небезпечний алхімічний пристрій від токарного станка до парової турбіни не буде допущено до роботи, якщо на ньому не висить парочка проклять, що запобігають і оберігають робітників від… всього. Мало що можна придумати? Он, на моєму мотоциклі весь двигун влаштований на магічному управлінні. Причому, закляття «диктату волі» бувають трансмайстром лише в рідкісних випадках, а значить — без чорного мага їх не встановиш.
Ще більш актуальною була побудова найрізноманітніших захистів — шикарне грошове заняття, хоча і конкуренція там непересічна. Хай нежиттю займається НЗАМПІС, але в ресторані майже на кожних дверях стояв замок з упертою чорномагічною начинкою, тому що звичайні механізми злодії відкривали хіба що не нігтем. А сейфи? А будинки заможних громадян? Синекура для магів зі сповільненою реакцією: два тижні нудного зачарування печатей, потім тридцять секунд на активацію і гроші — в кишені. Ходиш раз на рік і перевіряєш, чи не треба обновити прокляття, природньо, не задарма. Добре!
Поскрипівши мізками і помедитувавши над кухлем пива, я знайшов задачу, яка ідеально об’єднувала два найбільш перспективні напрямки — оберіг на автомобіль. Ніяких врізаних замків чи дурацьких поворотних замикачів: двигун просто не заводиться до того часу, поки в гніздо не вставлять спеціальний амулет, який необхідно буде зробити трансмайстром. З цією геніальною ідеєю я і поперся до Ракшата. Той трохи пом’явся і вичавив з себе, що тему диплома за мене буде вибирати пан старший координатор, і що з цим доведеться змиритися. Чи треба уточняти, що ця новина мене трохи схвилювала?
З якого це часу нагляд влізе навчальний процес?!!
Я пішов шуміти в адміністрацію університету, і тут виявилося, що містер Даркон, наш незламний декан, перед Саталом буквально благоговів — чи то знав про нього щось таке, чи то правильно оцінював його бойовий потенціал. Мені було заявлено, що мати такого наставника — висока честь і велика відповідальність, і нікого не хвилює, що вона мені ні зуб не здалася. Я розлютився і вирішив зовсім відмовитися від звання чарівника, але Ракшат пояснив, що для підтвердження цього доведеться збирати міську атестаційну комісію, а жоден чорний в Редстоні мене не підтримає, бо — Сатал. Як координаторові вдалося підім’яти під себе натовп безстрашних і волелюбних чорних магів, залишалося загадкою, однак конфліктувати з ним через якогось краухардця не хотів ніхто. Прокляті міщани! Круг замкнувся.
Я був злий. Я шаленів і розтрощив мармурову кафедру в лекторії факультету (захищену п’ятьма шарами магії, досі не доганяю, як так вийшло). Я клявся, що занапащу Сатала і весь його рід до сьомого коліна — Ракшат обіцявся носити мені на могилку квіти. Ми випили по келішку (з викладачем, офігеть!) і швидко зійшлися на тому, що нинішній великий бос — буйний псих з манією переслідування, помішаний на теорії змови. Світ без нього стане лише чистішим! Але для всіх буде краще, якщо сам господь бог його вразить, так би мовити, персонально. Бога якої саме конфесії ми хотіли би бачити месником в цьому випадку, нам вирішити не вдалося — на шум прибіг декан і всіх вигнав.
В результаті, якщо раніше заняття чорною магією мене просто втомлювали, то тепер вони мене почали жахливо дратувати. Що і як я буду здавати? І — кому? Бойові прокляття — тема, по якій потопталися покоління чарівників, нічого нового там не буде винайдено ще тисячу років, військова кафедра видає дипломи виключно практиком, за бойові заслуги.
Нарешті, після довгої відсутності, зі столиці повернувся Сатал. Мій найдобріший наставник подивився на мою кислу фізіономію, вислухав гіркі нарікання, потім відвів мене у спортзал і цивілізовано віддоходупелив. Я розлютився і врізав йому по яйцях (непереможний краухардський прийом), а потім втік додому, в чому біг (в трусах і майці по морозу — добре!). До наступної середи Кевінахарі встигла так обробити координатора, що вголос той інцидент він і не згадував, але наполегливо пропонував мені дати пару уроків боротьби. Я ввічливо віднєкувався — мої причандали були мені ще дорогі. В кіні кінців улюблений вчитель вирішив, що теорії з мене досить і відправив на полігон Відділу Усунення, практикуватися.
І тиша закінчилася, пекло її візьми.
Ранок (сьома ранку!), неділя (вихідний!), холодно, накрапає дощ. На тричі переораних дюнах невеликого острова (а де ще може знаходитися полігон для бойових магів) стоїть п’ятеро новобранців-чистильників і капрал-інструктор з такою пикою, що просто «мамо, де мої капці!».
З яких це пір я — новобранець? А з яких пір це хоч когось цікавить? Заняття йдуть з сьомої до одинадцятої (чотири години!), значить, чотири вихідних на місяць у мене будуть гарантовано зайняті. І це якщо мені вдасться виявити твердість і не дати Саталу записати мене на повний курс.
— Бійці! — голос у інструктора був такий, що в будь-якій точці острова було чути без всякої підсилюючої магії. — Молода опора Інгерніки!!! Сьогодні ви вступаєте на тернисту путь! Суворі випробування чекають вас на цій путі. Деякі загинуть!! Але не осоромлять честь бойового мага!!!
Окриляючий початок…
Я слухав і намагався зрозуміти, чому — неділя? Невже капралові так подобається його робота? Потім до мене дійшло, що у всі інші дні тут, скорше за все, ганяють кадрових чистильників, для відновлення і закріплення навиків, а бойовий маг на зарплатні нізащо не вийде на роботу у свій вихідний. Якщо новачків законопачують на ранок неділі, значить, у Сатала серйозні наміри щодо приведення своїх підлеглих в найкращу форму. І мене, відповідно, теж…
— Тангор!!! — гаркнув капрал таким голосом, від якого буди-який білий на все життя залишився би заїкою. — Ти чим зайнятий?!
— Я слухаю, сер, — з готовністю відрапортував я, відчуваючи гостре дежавю.
— Тоді відповідайте, сер Мудрагель, — він втупив у мене товстий як сарделька палець (схопить за плече — уб’ю!), — найперші дії при зіткненні з потойбічним феноменом?
— Визначити, що це за феномен? — обережно запропонував я, намагаючись не звертати увагу на близькість потворної пики.
Мої брати по зброї дружно загигикали.
— Мовча-ать!!! — гаркнув капрал, навіть у мене серце підстрибнуло. Навіщо так лякати-то? — Єдино правильна відповідь! Зустрічається на диво рідко!!! А дар-р-ре-е-емно…
Від цього протяжного «р-ре-е-е» у мене по спині поповзли волохаті гусениці. Я-то, дурень, фукав на містера Ракшата — неймовірно інтеліґентного мага з університетською освітою! За майбутнє Інгерніки можна не турбуватися —
