Відьма - Томас Олд Х'ювелт
— Дякую, що прийшли, пані Холст, — сухо відповів Стів.
— Щоночі я молюся за вашого другого сина, — вона оглянулася навколо і продовжила стиха:
— Не можу збагнути, чому Катаріна отаке зробила. Він же тільки хотів їй допомогти, правда? Ми ж усі бачили, що він був на її боці.
Стів не знав, що їй відповісти. Балаканина про те, хто на чиєму боці був, вразила його своєю абсурдністю, якщо не сказати більше.
— Дякую, пані Холст. Як Джейдон?
І знову оцей нервовий погляд униз.
— Не дуже. Але він прийде до тями.
— Мені шкода, що так сталося. Я хочу, щоб ви знали, що я був проти цього, проти того, як вирішувалася уся та справа.
— Приємно чути це від вас. Я ніколи на вас зла не тримала.
«Не тримала зла на мене?» — хотів перепитати Стів, але притьмом усе збагнув, і на одну коротку мить жахливе розуміння пронизало йому мозок гострим, крижаним страхом… і так само швидко щезло, ніби хвиля припливу, що, відбігши, оголила на березі якийсь предмет, а потім накрила його знову. Стів намагався вчепитися за той проблиск, щоб затримати його, але йому забракло сил. Оті всі люди. Оті всі слова. Скільки ще болю може витримати людське серце? Чому усе це здається таким безглуздим? Саме тут і зараз скорбота вхопила його лютіше, ніж за весь час до цього, і Стів зараз віддав би усе, буквально все на світі, щоб могти перенестися на тиждень назад, побути з сином оті кілька днів і запобігти тому, що з ним сталося.
Можливо, то вже останні напади потужного особистого горя, яке ще довго калічитиме їхнє життя, але з плином часу перетвориться на щось терпиме, поки врешті-решт не стане спогадом. А, може, настане день, коли вони зможуть поновити нормальне сімейне життя без Тайлера. Але сталося так, що Гризельда Холст першою вимовила вголос ім’я відьми, отже, Катаріна ван Вайлер потрапила до центру його скорботи. Стів міг запитувати себе лише про одне: чому? Чому хтось міг тримати у собі стільки зла і змушувати так жорстоко страждати ні в чому не винних батьків? Удова м’ясника, можливо, трохи дивакувата жінка, але ж вона має рацію. Тайлер, чорт забирай, був на її боці. Він хотів захистити її від тих сучих синів, які замислили і здійснили усю ту божевільну затію з каменуванням. Тайлер хотів допомогти їй, невже ж вона не могла виявити до нього милосердя? Та й до того ж, саму Катаріну примусили вбити власного воскреслого сина, то як же вона могла…
Ця думка впала на нього, ніби гірська лавина. Кімната у міському кафе почала валитися набік і перевертатися перед його очима, а вдягнені у чорне люди зникли з його очей. Ніби звіддалік усе ще лунали слова Гризельди Холст: «Він тільки хотів їй допомогти, правда? Ми ж усі бачили, що він був на її боці».
А потім слова Піта Вандермеєра тієї ночі, коли вони вводили подружжя Делароса у курс справ: «У жовтні 1664 року дев’ятирічний син Катаріни вмирає від віспи. Знайшлися свідки, що бачили, як вона, вбрана у глибокий траур, ховала в лісі його тіло. Але за кілька днів потому жителі містечка побачили, як хлопець розгулює вулицями Нью-Бека, ніби Катаріна воскресила його з мертвих, як Ісус воскресив Лазаря».
«Він тільки хотів їй допомогти, правда?»
«Якщо воскресіння когось із мертвих не є остаточним доказом того, що людина злигалася з тим, із ким злигатися не повинна, то які ще докази потрібні?»
«Її катували, й вона зізналася, але вони всі так робили.»
«Її катували, й вона зізналася».
«Він тільки хотів їй допомогти, правда?»
«Воскресіння з мертвих…»
Уздовж хребта Стіва побігли дрижаки від розуміння простих речей, і на відстані йому почувся голос собаки, що гавкав тієї холодної листопадової ночі лише півтора місяці тому, того собаки, чий голос так нагадував голос Флетчера.
Розділ 26
Тайлера поховали у четвер вранці на цвинтарі святої Марії за церквою — то був більший із двох цвинтарів у Блек-Спрінзі. Погода була похмурою, і натовп людей, що прибули на похорон, зустрічало тьмяне, безживне грудневе світло. Двоє людей прийшли лише на частину церемонії — то були Роберт Грім і Гризельда Холст, і у кожного з них були свої мотиви.
Під час заупокійної служби Гризельда сиділа в церкві на одному із задніх рядів. А потім вона відійшла до краю цвинтаря, за спини людей, що стояли на доріжках і поміж могилами — аж до воріт із кованого заліза й навіть за ними. Гризельда боялася змішуватися з натовпом. Після суду над Джейдоном та бичування від неї відвернулися. Жителі міста всіляко уникали її. Блек-Спрінг так остаточно і не одужав після того дня п’ятнадцятого листопада. Люди просто не розуміли, як їм тепер ставитись одне до одного. Для багатьох та нелюдська, страхітлива подія, що сталася на міському перехресті, була настільки жахливою і так суперечила їхнім моральним ідеалам, що вони у буквальному сенсі викреслили її з пам’яті. На вулицях люди обмінювалися суто формальними вітаннями, і про те, що сталося тоді, ніхто не говорив ані слова. В кожного на обличчі закарбувався сором, адже провина за це безчестя лягала на всіх.
Наприкінці листопада Гризельда знову відкрила свою крамничку, але тепер люди цуралися її «М’ясних виробів і делікатесів». Клієнти текли тонесеньким, уривчастим струмочком, прибутки далеко не покривали витрат, і Гризельда почала непокоїтися за своє майбутнє. Іронія була в тому, що тепер вона краще, ніж будь-коли раніше, розуміла, якою нещасною мала почуватися Катаріна. Та теж була відщепенкою, покидьком суспільства. Гризельда глибоко відчувала спорідненість їхніх душ, проте від того часу, як її викинули з ради, вона більше не наважувалася приходити до відьми. Це було для неї справжньою мукою, проте Гризельду жахала перспектива бути спійманою камерами спостереження. А більше за все на світі вона боялася Катаріниного гніву.
Мати Тайлера Гранта у чорному пальті глянула на Гризельду, і то був погляд жінки, яка за ці шість днів постаріла на шість років. Її тримав під руку батько, дужий Чужинець, якому було за сімдесят, і вона все оглядалася довкола, ніби не вірячи власним очам, ніби бажаючи переконатися, що її молодшого сина дійсно немає на похороні брата. Яка то була трагедія — бідна дитина лежала у лікарні в Ньюбурзі! Ходили чутки, що він впав у стан психічного розладу, з якого більше не вийде. Поряд із дружиною стояв Стів Грант,
